Фіброзна дисплазія - вроджене неспадкове захворювання скелета, що супроводжується формуванням патологічних осередків, заповнених диспластичною фіброзно-кістковою тканиною. Вибір методики остеосинтезу у разі хірургічного лікування переломів та деформацій проксимального відділу стегнової кістки у хворих з фіброзною дисплазією залишається досить актуальним через значний відсоток ускладнень, пов'язаних з міграцією елементів конструкцій і нестабільним остеосинтезом. Проведено біомеханічне дослідження з випробування на міцність і жорсткість синтетичної моделі стегнової кістки Sawbones (США) з наявним порожнистим дефектом у проксимальному її відділі та за умов остеосинтезу різними типами металевих фіксаторів: LСP (locking compression plate) - пластина для проксимального відділу стегна, femoral interlocking nail (FIN) - стегновий блокувальний стрижень, АВР (angled blade plate) - кутова пластина. Тестування зразків на стиснення за статичного навантаження було здійснено у випробувальній машині TIRAtest-2151. Визначено границі міцності та деформацій під час руйнування зразка. Переломи на всіх зразках відбувалися за навантажень, що значно перевищували ті, які мають місце за природних умов, що вказує на ефективність застосування цих методик остеосинтезу. Одержані результати відображують переваги застосування LCP та FIN, що забезпечують більшу жорсткість фіксації проксимального відділу стегна та можуть бути розглянуті як варіант вибору методики остеосинтезу у хворих на фіброзну дисплазію.Переломи проксимального відділу великогомілкової кістки (ППВВК) становлять до 5 % серед усіх переломів кісток скелета та часто супроводжуються пошкодженням важливих м'якотканних структур і компресією кісткової тканини з боку суглобової поверхні. Актуальність даної проблеми визначено тим, що для ППВВК характерна висока частота несприятливих функціональних результатів: нерідко у віддаленому періоді після травми розвиваються деформуючий остеоартроз, контрактури, нестабільність колінного суглоба. За даними низки авторів, перелічені вище ускладнення зустрічаються в 5,8 - 28 % випадків, при цьому вихід на інвалідність досягає 5,9 - 9,1 %. Усе це обумовлює велику медико-соціальну значимість даної проблеми, а визначення найбільш ефективного методу лікування цієї патології є нагальним питанням сучасної травматології. На початковому етапі за даними анатомічних моделей та КТ-сканів засобами SolidWorks створено твердотільну 3D-модель гомілки, яка налічувала такі елементи, як великогомілкова та малогомілкова кістки, міжкісткова мембрана, зв'язки проксимального та дистального міжгомілкового зчленування (перелом проксимального відділу великогомілкової кістки). Далі розроблено чотири варіанти фіксації кісткових відламків із застосуванням пластин LCP та інтрамедулярного блокуючого остеосинтезу металевим стрижнем. На наступному етапі задані граничні умови закріплення та навантаження моделі масою тіла в середньому 75 кг (750 Н) та створена кінцево-елементна модель, яка налічувала 381 787 вузлів та 206 583 елементи. Більш рівномірний розподіл напружень на всіх елементах моделі відбувається при застосуванні інтрамедулярного блокуючого стрижня, навантаження на металеві частини, кістку та зв'язки менше, ніж навантаження в моделях 1 та 2. Показники деформацій та загальних переміщень моделі при цьому також незначні, що говорить про достатню стабільність відламків та способу остеосинтезу в цілому. Подібна ситуація спостерігається й при використанні пластин LCP при їх білатеральному застосуванні (модель 3). Висновки: результати дослідження в подальшому можуть служити основою для розробки алгоритму хірургічного лікування та реабілітації пацієнтів із ППВВК.

  Повний текст PDF - 969.695 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"