Диспластичний коксартроз належить до найбільш тяжких уражень опорно-рухової (ОР) системи. На відміну від ідіопатичного та післятравматичного артрозо-артриту це зумовлене насамперед не проявами деструктивно-дистрофічного процесу в кульшовому суглобі (КС), а різноманіттям і складністю прогресуючих анатомо-фізіологічних змін ОР апарату. Більшість пацієнтів - молоді люди працездатного віку, які через функціональні обмеження стають інвалідами. На цій стадії захворювання тотальна артропластика КС визнається безальтернативним хірургічним утручанням, що дозволяє відновити ОР функцію. У науковому й практичному аспектах головним завданням численних досліджень є максимальне відновлення ОР функції або компенсація біомеханічних порушень, а також забезпечення умов для тривалого збереження стабільності імплантату (компонентів ендопротеза) у тазовій кістці й проксимальному відділі стегнової кістки (СК). Мета роботи - аналіз факторів, що визначають вибір хірургічної тактики й особливості первинної тотальної артропластики при диспластичному коксартрозі. До ретроспективного аналізу включено 157 пацієнтів, серед яких було 148 жінок і 9 чоловіків віком 19 - 56 років (середній вік 37,4 року). За даними рентгенографії, 93 (59,2 %) пацієнти мали ураження обох КС. Загальна кількість операцій первинної артропластики - 193 (100 %), у тому числі 36 (18,7 %) на обох КС. Планування лікувальної тактики проводили на підставі результатів рентгенографічного дослідження і спіральної комп'ютерної томографії. Одержані результати були систематизовані за ступенем проксимальної дислокації стегна (Crowe et al., 1979), а також за проявами патологічних змін вертлюжної западини відповідно до класифікації Hartofilakidis et al. (1996). Визначено головні моменти, які впливають на вибір хірургічної тактики, визначають особливості хірургічних утручань: недорозвиненість і навіть відсутність склепіння, недорозвиненість задньої і, особливо, передньої стінки, зменшення глибини западини з потоншенням медіальної стінки, порушене співвідношення диспластичної вертлюжної западини й головки СК, деформація проксимального відділу стегна, наявність двобічного ураження КС, деформація тазового кільця, сколіотична деформація хребта, дисбаланс і слабкість м'язів тазового поясу, а також супутні деформації кінцівки диспластичного генезу. Розташування чашки ендопротеза відповідно до фізіологічних параметрів має забезпечити відновлення природного центру обертання КС, офсету й балансу м'язів. У випадках занадто малої й тонкої передньої стінки необхідно зберегти її субхондральну кортикальну пластинку. Кісткове ложе для чашки рекомендуємо формувати римерами, переважно за рахунок більш міцної й масивної задньої колони. При центральних дефектах медіальної стінки западини виконували кісткову пластику (КП). При дефекті покриття ацетабулярного компонента більше ніж 30 % застосовували КП склепіння кортикально-губчастим трансплантатом. Для мобілізації стегна ми застосовували реліз сідничних м'язів, висічення суглобової капсули, міотомію аддукторів, відтинання від малого вертлюга сухожилка m. iliopsoas, остеотомію великого вертлюга з м'язами, що до нього прикріплюються, із подальшим його зведенням і фіксацією, а також flapping trochanter osteotomy. У 10 пацієнтів виконано вкорочуючі та корегуючі остеотомії СК. Віддалені результати за шкалою Harris Hip Score були досліджені в 124 (78,98 %) оперованих пацієнтів у терміни 3 - 14 років після артропластики. 36 пацієнтів перенесли артропластику обох КС. Середній термін спостереження - 7,8 року. Узагальнені результати визнано відмінними (середній бал 93,67 ) у 47 (37,9 %), добрі (середній бал 85,69 ) - у 48 (38,7 %), задовільні (середній бал 75,56) - у 22 (17,7 %) осіб. Погані результати (середній бал 46,96) у 7 (5,7 %) пацієнтів були зумовлені розвитком нестабільністі компонентів. Асептична нестабільність у 5 пацієнтів виникла через 3 - 5, 7 і 11 років після артропластики. Септична нестабільність у 2 пацієнтів виникла через 6 і 7 років. У 5 пацієнтів у подальшому виконано ревізійне ендопротезування. При ендопротезуванні КС суглоба з приводу диспластичного коксартрозу у складних ситуаціях необхідно передбачати різні прояви анатомічних і біомеханічних порушень ОР системи, різні варіанти фіксації вертлюжного та стегнового компонентів, можливості застосування КП й реконструкцій, а також не відкидати інтраопераційне рішення про зміни ходу оперативного втручання.

  Повний текст PDF - 1.035 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"