Зазначено, що запори спостерігаються у 3 % дошкільнят і у 1 - 2 % школярів. У більшості дітей, які звертаються по медичну допомогу з приводу запорів, не виявляється органічного захворювання. Мета роботи - підвищення ефективності проведення диференційної діагностики синдрому хронічного запору у дітей. Порушення моторної активності товстої кишки є провідним механізмом утворення даного синдрому. Велике значення у патогенезі хронічного запору має порушення структури (запальні, склеротичні, пухлинні процеси) і функції прямої кишки (координації діяльності м'язів тазового дна зі сфінктерним апаратом прямої кишки). Основні клінічні прояви запорів: частота випорожнень два і менше разів на тиждень; болюча дефекація; відмова від відвідування туалету; твердий кал; каломазання; абдомінальний дискомфорт. Для постановки попереднього діагнозу достатньо даних анамнезу та фізикального обстеження, однак для остаточного висновку необхідне проведення ретельного лабораторно-інструментального дослідження для виключення вторинної природи запору, особливо органічних причин його походження. Різне походження запорів, складний механізм їх розвитку, необхідність певних методів діагностики і призначення індивідуального лікування зумовлює важливість диференціального підходу до даної проблеми.

  Повний текст PDF - 206.599 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"