Мета дослідження - оцінити ентеросорбційні можливості псиліуму і обгрунтувати його клінічну ефективність при кишкових інфекціях. Проведено порівняльне дослідження псиліуму ("Мукофальк", "Др. Фальк Фарма ГмбХ") і найбільш поширених ентеросорбентів (поліметилсилоксану полігідрату, смектиту діоктаедричного, повидону, вугілля активованого, лігніну гідролізного) in vitro на моделях адсорбції умовно-патогенних бактерій - збудників кишкових інфекцій (Salmonella enteritidis var. Issatschenko і Escherichia coli O75 N 5557). Для підвищення точності дослідження використовували оригінальну методику одержання фракції седиментаційних стійких мікробних клітин, що не осідають під час центрифугування сорбентів. Показано, що суспендування псиліуму у воді призводить до явно вираженого зміщення рН в кислий бік (до 3,6), забезпечуючи можливе "закиснення" середовища кишечнику in vivo при прийомі "Мукофальку" і відповідну пригнічувальну дію на зростання патогенних мікроорганізмів. У ході вивчення адсорбційної здатності ентеросорбентів щодо умовно-патогенних мікроорганізмів встановлено, що найкращу сорбційну здатність мають псиліум і діосмектит. Для непатогенного (для людини) штаму S. enteritidis залишкова концентрація клітин для псиліуму і діосмектиту не перевищувала 10 % (у порівнянні з 35 - 86 % для інших сорбентів), а для патогенної Е. coli O75 становила менше 1 % (у порівнянні з 13 - 21 %). Проведене дослідження надало змогу виявити можливі механізми дії псиліуму ("Мукофальку") при кишкових інфекціях, такі як виражене зниження рН в просвіті кишечнику - до рівня, за якого відзначається гальмування росту патогенних мікроорганізмів, і власне адсорбція останніх.