Розглянуто можливість та доцільність застосування деформаційно-силової моделі при вивченні напружено-деформованого стану залізобетонних конструкцій. Спираючись на основні положення механіки твердого деформівного тіла та реальні стадії роботи залізобетонних елементів, узагальнено та встановлено, що реальний стан залізобетонної конструкції не може бути відображений тільки епюрою напружень або тільки епюрою деформацій. Мета роботи - розгляд роботи бетонних і залізобетонних елементів в ключі як силової, так і деформаційної моделі. Теорія опору залізобетонних конструкцій, як і раніше, залишається направленою на якнайточніше визначення чотирьох найважливіших задач: точний розрахунок навантаження, при якому з'являються перші тріщини; визначення ширини розкриття тріщин в експлуатаційній стадії, починаючи з моменту їх появи; розрахунок жорсткості та величини прогинів, в тому числі гранично допустимих; визначення максимально можливої несучої здатності (міцності або стійкості). Реальний стан залізобетонної конструкції не може бути відображений тільки епюрою напружень або тільки епюрою деформацій. Це може бути зроблено лише при спільному використанні обох епюр. При цьому, узагальнена модель деформування елемента повинна бути здатною в однаковій мірі відображати як характер зростання відносних деформацій матеріалів, так і процес постійного перерозподілу напружень в них, особливо на стадіях, близьких до граничної рівноваги.