Досліджено взаємодію усної традиційної творчості з письмовою індивідуальністю Л. Костенко. Розкрито багатоаспектність фольклорно-літературних взаємин. Зроблено висновки про взаємозбагачення та взаємодифузію як спосіб існування явищ у пейзажі авторки. Між твором мистецтва та природою стоїть думка людини. Українське поетичне мислення у сфері пейзажу набирає емблематичної семантики в контексті складного авторського переживання світу рідної природи, що його можна відчути й позначити як емоційний згусток любові, тривоги, застороги. Ідея єдності з природою стає філософським узагальненням через рух художньої думки усної колективної творчості до авторського "Я". Душа природи та вічність - спорідненні субстанції, які засвідчують український поетичний пантеїзм, позначений не лише певним вибором об'єкта переживання, а й тим способом ліричного взаємодифузійного співпереживання, що транслюється на рівні світорозуміння та світомислення, традиційно сублімуючись у впізнаваному та водночас вишуканому образному світі. Спектр пейзажного світомислення Л. Костенко такий розгорнутий, енергетичний, що кожен дослідник на новому етапі його осмислення знаходитиме свій аспект бачення - етичний, психологічний, філософський.

  Повний текст PDF - 210.944 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"