Концептуально розглянуто політику партійних органів стосовно політичних, економічних і соціальних перетворень українського села. Встановлено, що різні підходи щодо подальшої долі українського села були припинені вольовими рішеннями союзного верху. Українське село з його працьовитим населенням насильно було колективізовано, спротив колективізації було зломлено. Останню крапку спротиву колективізації поставив Голодомор 1932 - 1933 рр. За колективізації селяни фактично втратили право розпоряджатися засобами виробництва та результатами своєї праці. Органи влади одноосібно встановлювали ціни на зерно та іншу продукцію сільського господарства. Відсутність паспортів фактично закріплювала селян у колгоспах, позбавляла права самостійно реалізовувати можливість пошуку кращих умов життя, праці та гідної її оплати. Війна різко зменшила кількість населення. Розвиток соціальної сфери у післявоєнний час фінансувався за залишковим принципом. Партійне рішення середини 50-х років ХХ ст. щодо укрупнення та спеціалізації колгоспів створило передумови для виникнення т. з. неперспективних (бригадних) сіл. Водночас, від'їзд великої кількості молоді на підняття цілинних земель Казахстану, комсомольські будови сприяли втраті національної пам'яті та зв'язку поколінь, розмивався і розбавлявся генетичний код аграрної нації, руйнували ментальність. У "неперспективних" селах йшло згортання інфраструктури соціальної сфери, що пришвидшувало їх зникнення. Оскільки тенденція зберігається, потрібна невідкладна система заходів з протидії цьому негативному процесу.

  Повний текст PDF - 82.007 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"