Висвітлено характерні для 30 - 40-х рр. ХХ століття особливості національної політики радянського керівництва. Розкрито організаційні форми й методи переорієнтації ідеології і пропаганди на державно-національні мотиви: посилення національно-патріотичної складової, гальмування потужної кампанії русифікації з метою поглиблення інтеграції неросійських народів до нової радянської імперії, творення загальної радянської ідентичності. Розглянуто діяльність адміністративно-командної системи сформованої у західних регіонах СРСР, зокрема, ігнорування інтересів національного, економічного і культурного розвитку народів, необмеженість централізації влади, уніфікація всіх сторін суспільного життя, що реалізовувалась засобами терору і насильства. Констатується, що національно-культурний розвиток окремих народів став розглядатися як прояв націоналізму, а характеристики російського народу - "перший серед рівних" - "великий" - закріплюються в офіційних публікаціях і документах. Водночас значні зусилля спрямовуються на дискримінацію та репресії по відношенню до інших етнічних спільнот, зокрема, німців, поляків, українців, фінів, румунів, італійців, угорців тощо. Офіційною версією застосування депортацій і терору були "антирадянська діяльність" і відплата за можливу "зраду".

  Повний текст PDF - 99.214 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"