Проаналізовано особливості формування ранньохристиянського символізму і візантійського мистецтва у доіконоборський період. Ікону розглянуто, як складову середньовічної естетики та християнської теорії пізнання. Визначено, що ікона у візантійському суспільстві набула високої популярності завдяки тому, що виконувала посередницьку функцію між віруючим і первообразом, однак з часом святі образи починають використовувати в інших цілях, що призвело до маргіналізації культу ікон та змусило світську владу втрутитися у релігійну сферу.

  Повний текст PDF - 395.04 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"