З використанням методів гоніометрії, растрової електронної мікроскопії та електронно-зондового мікроаналізу вивчено зовнішню і внутрішню морфологію дипірамідальних макрокристалів циркону із лужних порід Приазов'я - маріуполітів Жовтневого масиву і сієнітів Азовського родовища (АР), їх хімічний склад і мінеральні включення у них. Розглянуто питання кристалогенезису циркону із указаних порід. За набором простих форм дипірамідальні макрокристали циркону із маріуполітів Жовтневого масиву і сієнітів АР подібні, проте різко відрізняються за габітусами. Для кристалів циркону із маріуполітів Жовтневого масиву властивий дипірамідальний {111} габітус, а для кристалів циркону із сієнітів АР - більш складний дипірамідальний {111} + {221} + {331} + {110}. Анатомічні картини макрокристалів циркону із маріуполітів Жовтневого масиву і сієнітів АР різні. У цирконах із маріуполітів є 2 типи ростової концентричної зональності по (111) - дуже тонка ритмічна та вузька або відносно широка розмита, складена із захоплених включень переважно польових шпатів. Обидва типи зональності частіше розвинуті в крайових частинах кристалів. Таку внутрішню будову кристалів часто ділянками доповнюють плямисті види. Для циркону із сієнітів звичною є тонка ростова зональність по дипірамідах {111}, {221}, {331} і призмі {110}, а плямиста неоднорідність кристалів є рідкісною. Макрокристали циркону із маріуполітів переповнені мінеральними включеннями, тоді як у макрокристалах циркону із сієнітів вони рідкісні. Значення вмісту HfO2 і відношення ZrO2/HfO2 у макрокристалах циркону із маріуполітів Жовтневого масиву і сієнітів АР близькі: середній вміст HfO2 - 1 %, а відношення ZrO2/HfO2 становить 67,0 - 74,4. У макрокристалах циркону із маріуполітів виявлено такі включення: оксид Ti, Mn і Fe (можливо, MnTiO3 - FeTiO3), пірохлор, оксид Nb, Ta і Ce (можливо, це продукт зміни пірохлору), оксид Ce, La і Nd (церіаніт), силікат Zr, Ca і Na, Ca-катаплеїт, егірин, К-шпат, альбіт, лепідомелан, монацит і ксенотим. У кристалах циркону АР виявлено: у великих дипірамідальних кристалах - кварц, оксид Ce і La (церіаніт), К-шпат, альбіт, ксенотим і флюорит, у дрібних призматичних кристалах - галеніт, кварц, церіаніт, бритоліт, аланіт, монацит, апатит і флюорит. Проаналізовано вплив різних чинників на форму вивчених дипірамідальних кристалів циркону. Зроблено висновок, що дипірамідальний {111} циркон із маріуполітів Жовтневого масиву є пізньомагматичним мінералом, утворився в лужній породі із високим коефіцієнтом агпаїтності переважно за рахунок розчинення катаплеїту і, можливо, внаслідок перекристалізації більш раннього дрібного циркону. Відносно низькотемпературні умови його кристалізації та пересичене лугами, кремнеземом і водою мінералоутворювальне середовище сприяли максимальному впливу особливостей структури мінералу на огранення його кристалів. Дипірамідальний {111} + {221} + {331} + {110} циркон із сієнітів АР є ранньомагматичним кумулятивним мінералом, утворився в лужній породі із низьким коефіцієнтом агпаїтності. Висока температура його кристалізації та збагачене на цирконій мінералоутворювальне середовище могли бути вирішальною причиною його складного дипірамідального огранення.

  Повний текст PDF - 510.725 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"