В Україні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція до збільшення захворюваності на гострий панкреатит (ГП), що спричиняє первинну інвалідизацію хворих або при несприятливому перебігу призводить до поліорганної недостатності (СПОН) та ймовірного летального наслідку хвороби. ГП викликає патологічну секвестрацію рідини у ретроперитонеальному просторі і басейні спланхнічного кровообігу, зумовлюючи глибокі рідинні розлади, редукцію порто-печінкового кровообігу з порушенням трофічного резерву кровообігу та клітинного гомеостазу, особливо у паренхіматозних органах. Підставою до застосування збалансованого розчину, який містить янтарну кислоту, визначена здатність сукцинату підтримувати синтез та збереження енергії клітин в умовах гострого порушення метаболізму і виснажених ресурсів енергоутворення. Мета дослідження - поліпшити результати лікування пацієнтів з різними формами гострого панкреатиту шляхом оптимізації інфузійної терапії за рахунок відновлення дефіциту енергії у тканинах організму і підсилення природних систем детоксикації. Проспективно досліджено ранній період інтенсивного лікування 120 пацієнтів з ГП; серед них 81 (67,5 %) чоловік і 39 (32,5 %) жінок віком 46,6 +- 12,7 року. Первісний розподіл за групами здійснено за типом перебігу гострих волемічних порушень, зумовлених ГП. Перша група - у пацієнтів початкова дегідратація II ступеня, тяжкість стану за APACHE II - 13 [10, 14] балів, органна недостатність за модифікованою MODS - 2 [1, 2]: підгрупа 1а (контрольна) - 24 (20 %) пацієнта, яким проведена стандартна волемічна ресусцитація без застосування сукцинату; підгрупа 1b - 71 (59,2 %) хворий, до базисної ресусцитації був доданий збалансований розчин, який містить сукцинат, Remaxol pro infusionibus. Друга група - 25 хворих (20,8 %) з гострою хірургічною дегідратацією III ступеня і прогнозованим тяжким перебігом ГП; за APACHE II - 19 [16, 24] балів, за MODS - 3. У всіх пацієнтів з ГП визначена вихідна гостра дегідратація II і III ступеня, поєднана з синдромом системної запальної відповіді (SIRS) помірного (частота серцевих скорочень - 118 +- 5 у 1 хв, лейкоцитоз - 14,6 +- 1,3 Г/л, нейтрофільний паличкоядерний зсув - 13,8 +- 1,5 %) або середнього (t тіла - 38 <$E symbol Р>С) ступеня. Через 72 години лікування вираженість лейкоцитозу і паличкоядерного зсуву була на 11 % менше (<$E р~<<~0,02>) у тих пацієнтів, які тричі отримали ремаксол. На 5-ту добу лікування у хворих, які отримували ремаксол (1b підгрупа), значення <$E alpha>-амілази, білірубіну, трансаміназ визначалися у межах референтного діапазону. При застосуванні ремаксолу персистуюча органна недостатність спостерігалась у 7 % випадків (5 пацієнтів), на відміну від пацієнтів 1а підгрупи, які не отримували ремаксол, - 12,5 % (3 пацієнти), а регрес проявів персистування відбувався вже протягом четвертої доби спостереження, тоді як у 1а підгрупі через 72 години у 2 (8, 3 %) хворих відбулося повторне погіршення клінічного стану через некротичне пошкодження підшлункової залози.

  Повний текст PDF - 2.308 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"