Двадцятирічна негативна інноваційна динаміка національної економіки свідчить про неефективність її соціально-економічної багатоукладності та економічної політики держави. Вивчення економічної історії еволюції капіталізму доводить поступально-циклічний характер еволюції державного капіталізму та його провідну роль у здійсненні стратегічних промислових інновацій. Цей висновок підтверджується сучасними реаліями розвинутих економік і тих, що розвиваються. В Україні поряд з масштабною деіндустріалізацією, депостіндустріалізацією та десоціализацією національної економіки утвердилося абсолютне панування неофеодального симбіозу приватнокапіталістичного і владно-власницького укладів, який пронизує всі атрибути присвоєння, "керівною і спрямовуючою силою" якого є великий монополістичний капітал. Дрібнотоварний і колективний уклади є непорівнянними з ним за економічною потужністю і рухаються в його фарватері, а держкапіталістичний й посткапіталістічний (соціалістичний) уклади є маргіналізованими. В інноваційному відношенні така соціально-економічна "конструкція" поступається навіть пізньорадянській, не говорячи вже про розвинуті економіки. Принципово важливим є те, що наближення національної економіки України до рівня розвинутих економік країн ЄС навряд чи є можливим без досягнення паритету, пропорційності та сумісності національного держкапіталізму з реальним європейським. Це є вірним і відносно місця та ролі першого в національній мережі присвоєння. У цьому зв'язку позначено деякі напрями та запропоновано заходи щодо трансформації владно-власницького присвоєння в державно-національне і державно-капіталістичне з урахуванням імперативної актуалізації іманентного їм інноваційного потенціалу.Двадцятирічна негативна інноваційна динаміка національної економіки свідчить про неефективність її соціально-економічної багатоукладності та економічної політики держави. Вивчення економічної історії еволюції капіталізму доводить поступально-циклічний характер еволюції державного капіталізму та його провідну роль у здійсненні стратегічних промислових інновацій. Цей висновок підтверджується сучасними реаліями розвинутих економік і тих, що розвиваються. В Україні поряд з масштабною деіндустріалізацією, депостіндустріалізацією та десоціалізацією національної економіки утвердилося абсолютне панування неофеодального симбіозу приватнокапіталістичного і владно-власницького укладів, який пронизує всі атрибути привласнення, "керівною і спрямовуючою силою" якого є великий монополістичний капітал. Дрібнотоварний і колективний уклади є непорівнянними з ним за економічною потужністю і рухаються в його фарватері, а держкапіталістичний й посткапіталістічний (соціалістичний) уклади є маргіналізованими. В інноваційному відношенні така соціально-економічна "конструкція" поступається навіть пізньорадянській, не говорячи вже про розвинуті економіки. Принципово важливим є те, що наближення національної економіки України до рівня розвинутих економік країн ЄС навряд чи є можливим без досягнення паритету, пропорційності та сумісності національного держкапіталізму з реальним європейським. Це є вірним і відносно місця та ролі першого в національній мережі привласнення. У цьому зв'язку позначено деякі напрями та запропоновано заходи щодо трансформації владно-власницького привласнення в державно-національне і державно-капіталістичне з урахуванням імперативної актуалізації іманентного їм інноваційного потенціалу.

  Повний текст PDF - 182.251 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"