У роботі розглядається страх в людській свідомості як природний і конструктивний психологічний феномен, який вказує на безпредметний світ. Автор робить висновок про емпіричну замкненість визначення страху в прикладній психології і його вузьке феноменологічне трактування. Відношення людської особистості до страху була й залишається однією з актуальних та ключових проблем в психоаналітичній та філософській науці. Рефлексія щодо терміну та модусу страха є глибинним фундаментом для екзистенціального та метафізичного розуміння основ життя людини. Мотиваційна діяльність людини керується страхом перед новим не вивченим простором та часом самотністю перед Богом та трансцендентним. Почуття страху присутнє в кожній живій істоті, але більшою мірою реальне для людини зтонкою душевною організацією. Аналізується страх як інтегральне явище. Страх розглядається як емоція, необхідна для уникнення небезпек, тому в роботі використано герменевтичний та антропологічний підходи. Важливою в соціально-теософських трактуваннях страху є фіксація того, що страх не пригнічує, а навпаки, активізує діяльність людини. Зокрема, робиться акцент на те, що страх об'єктивується в культурі і піддається механізму мінімізації. Звернуто увагу на страх, що викликає депресію, яка теж тлумачиться як адаптивна форма поведінки, що надає змогу слабкій особі економити сили й запобігти можливих конфліктів.

  Повний текст PDF - 1.102 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"