Мета роботи - визначити основні напрями та способи філософської легітимації ідеї особистого самовизначення, як фундаментальної та наскрізної ціннісної інтенції західної культури, в контексті її просвітницької парадигми. Основоположними для даного дослідження стали історичний і логічний методи, використання яких надало змогу теоретично реконструювати культурно-історичний контекст та філософсько-теоретичні засади осмислення та легітимізації ідеї особистого самовизначення як феномена західної культури доби Просвітництва. Автор при цьому спирався на власну теоретичну модель на зразок "ідеального типу" М. Вебера, створену на підставі методів узагальнення, абстрагування та ідеалізації, що дозволило представити феномен індивідуалізму в максимально узагальненому вигляді як систему ціннісних орієнтацій особистості, сутнісне ядро якої складає прагнення індивіда до збереження власної неповторності та незалежного самовизначення. У філософії Просвітництва був зроблений дуже важливий, у плані подальшого становлення ідеї особистого самовизначення, крок щодо її раціоналізації - розмежування свободи і сваволі, усвідомлення того, що необхідною умовою дійсно вільного самовизначення особи є вміння керувати власними пристрастями і будувати своє життя на раціональних засадах, здатність відмовлятися від проявів надмірного егоїзму, погоджувати власні інтереси з інтересами інших, суспільства взагалі. Всі ці ідеї знайшли своє вираження у філософсько-правовій системі лібералізму, яка, виникнувши внаслідок синтезу концепцій індивідуалізму і раціональності, і стала світоглядною основою модернізації західної цивілізації.

  Повний текст PDF - 1.091 Mb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"