Антропологічна компонента онтології декарта

Малівський, А. М.

Окреслено вчення Декарта про антропологічний компонент онтології як найважливішу складову його філософії. Реалізація означеної мети передбачає послідовне розв'язання таких задач: огляд дослідницької літератури з проблеми присутності людини та особистісного характеру істини; наголошення на амбівалентності його базової інтенції спадщини; обгрунтування тези про конститутивність присутності людини й осмислення пристрастей як форми оприявнення антропологічного компоненту онтології. Звертання до евристичного потенціалу феноменології, постпозитивізму та постмодернізму надає змогу наголошення на багатошаровості та полісемантичності класичних філософських текстів, усвідомлення обмеженості та недостатності наївно-просвітницького бачення природи людини, пошуків нової рецепції європейської класики, що передбачає подолання усталених нігілізму та песимізму стосовно інтерпретації феномену людини. Вперше об'єктом окремої уваги стає антропологічний компонент онтології Декарта, котрий досі обділявся увагою в силу ряду причин: основними серед них є традиційна недооцінка факту незавершеності творчості Декарта як нереалізованого антропологічного проекту та відсутність належної уваги до особистісного характеру істини. Передумовою їх конструктивного подолання є увага до амбівалентності базової інтенції та істотності етики у спадщині мислителя. Тексти філософа та дослідницька література дозволяють стверджувати конститутивний характер присутності людини та пристрастей як ключової форми оприявнення антропологічного компоненту онтології. Сьогодні втрачає свою переконливість усталена традиція тлумачення природи філософування у Декарта як процесу філіації знеособлених знань. Неупереджене бачення текстів спонукає переглянути як неприйнятні тлумачення процесу пізнання істини як відображення бачення процесу філософування як знеособленого, редукований образ людини як мислячої речі.


	Наукова періодика України		Антропологічні виміри філософських досліджень