Залежність між темпами розвитку і життєвістю особин у популяціях раритетних видів рослин високогір'я Українських Карпат: (огляд) / В. Кияк, В. Штупун

Надано огляд багаторічних досліджень і численних публікацій щодо залежності між темпами розвитку й життєвістю особин у популяціях рідкісних і ендемічних видів рослин високогір'я Українських Карпат на прикладі Ranunculus thora, Primula halleri, Leontopodium alpinum, Gentiana acaulis, Doronicum clusii, Saussurea alpina, Oreochloa disticha, Pulsatilla alba, Rhododendron myrtifolium, Senecio сarpathicus, Festuca carpatica, Heracleum carpaticum, Phyteuma vagneri та ін. Стаціонарні дослідження in situ проведено на дослідних ділянках, закладених 5 - 30 років тому. Найбільший вплив на життєвість особин і популяцій мають зміни ценозоутворюючих позицій між видами відмінних життєвих форм і стратегій. Підвищення позицій чагарників дуже прискорює пониження життєвості чагарничків і особливо трав, а підвищення ценозо утворюючих позицій більш високорослих конкурентних видів чагарничків і трав спричиняє зниження життєвості низькорослих малоконкурентних геліофітів, до яких належить більшість рідкісних видів. Життєвість особин і популяцій зумовлює певний вплив на темпи й ритміку їх сезонного розвитку. За вищої життєвості особин їх розвиток швидший, що проявляється у порівняно більш ранньому початку фенофаз. У тих ценозах, де едифікаторне значення популяції більше, спостерігається прискорене проходження фаз до цвітіння та більш тривалий період цвітіння. У вегетативно активних видів за умов розвитку без вегетативного розмноження життєвість особин і їх відносний вік істотно збільшуються. Внаслідок ефекту автономного розвитку пагонів і парціалей значною мірою змінюється життєвість вегетативних діаспор порівняно з вихідною життєвістю материнських особин. Ефект інерції життєвості особин і популяцій полягає у поступовій зміні їх життєвості за мінливих умов існування. Лише різкі несприятливі екзогенні впливи можуть спричиняти раптове зниження їх життєвості. Найповільніше відбуваються процеси переходу особин низької життєвості в ранг високої життєвості.

Номен "щур" як українська назва ссавців роду Arvicola: історичні й етимологічні дослідження: (огляд) / І. Загороднюк

Розглянуто давній український зоонім "щур", який здавна вживали на позначення різних істот, проте найбільш часто - на позначення великорозмірних норових гризунів, що представлені в аборигенній фауні України родом Arvicola. Одночасно цю назву також застосовують як синонім до слова "криса". У такому розумінні часто ототожнюють з родом Rattus (пацюк) для позначення різноманітних великорозмірних гризунів із дальніх країв за принципом "малі = миші, великі = криси". Через це назву "щур" нерідко вважають неоднозначною, а тому вартою або забуття, або використання лише на позначення чужорідних видів тварин. Розглянуто етимологічні гіпотези, з яких найвідповіднішою до зоологічних особливостей є та, що пояснює зв'язок із норами, землею, ніччю. Такий комплекс ознак формує загальний екоморфологічний тип - підземні довгохвості великорозмірні мишоподібні гризуни з виразною нічною активністю і помітним рівнем шкодочинності й небажаністю їх появи в людських господарствах. Проаналізовано історію вжитку назви "щур" у спеціальній літературі, насамперед у зоологічних оглядах та інших зоологічних публікаціях, що охоплюють період від 1874 до 2020 рр. Показано широке вживання номена для позначення різних груп тварин, а надто гризунів екоморфологічного типу "великих мишей", до яких належать представники родів Arvicola та Rattus. Аналіз давніх джерел показав, що назва "щур" первинно вживалась як спільна "родова" назва для всіх видів і окремих внутрішньовидових форм цих двох родів, а відмінності різних "щурів" відбивалися у видових означеннях - щури водяні, земляні, мандрівні, підвальні, чорні, корабельні, млинарські тощо. Однозначна фіксація українських родових номенів як відповідників родових наукових назв потребувала типіфікації назв. Така типіфікація відбулася в українській науковій номенклатурі наприкінці XIX - на початку XX ст. Як результат, назву "щур" запропоновано закріпити за родом Arvicola, а для роду Rattus фіксувати як український відповідник номен "пацюк". Наведено аргументи на визнання давності зооніма "щур" і тому на визнання його важливості для позначення саме аборигенних видів гризунів, а надто "водяних щурів" (Arvicola amphibius) і загалом щурів як роду Arvicola. Практика традиційного позначення "щурами" лабораторних пацюків, як і використання назви "щур" з відповідними характеристиками для позначення інших родів - ондатр (мускусний щур, або мускусний пацюк), нутрій (болотяний щур, або болотяна криса) та різноманітних представників віддалених фаун (бамбукові, або голчасті щурі тощо) в українській зооніміці має відійти в минуле.

The mia mutants of Streptomyces albus J1074 are prone to translational errors and susceptible to certain stressors = Mia мутанти Streptomyces albus J1074 схильні до помилок у процесі трансляції та підвищеної чутливості до стресових чинників / O. Rydkin, O. Koshla, B. Ostash

Streptomyces albus J1074 використаний нами як зручна модель для вивчення різних аспектів tRNAUAA<^>Leu -залежних регуляторних механізмів, притаманних представникам роду Streptomyces. Ці механізми важливі для належного перебігу морфологічних і фізіологічних змін у колоніях стрептоміцетів, таких як початок продукції антибіотиків протягом стаціонарної фази росту. Показано, що гени посттранскрипційної модифікації залишку аденозину в 37-й позиції родини тРНК з антикодоном ХХА (т. зв. гени mia) є важливими для вищезазначених процесів, швидше за все, тому, що спричинюють найсильніший вплив на tRNAUAA<^>Leu. Результати значною мірою узгоджуються з тим, що відомо про mia мутації в інших модельних об'єктах, таких як дріжджі й ентеробактерії. Тим не менше, також виявлено кільку відмінностей, зокрема, зниження сприйнятливості до перекису водню. Це спонукало глибше вивчити властивості mia мутантів, особливо їх реакцію на різні стресові фактори. Виявлено, що mia мутанти S. albus демонструють підвищений рівень супресії стоп-кодону TAG, порівняно з батьківським штамом. Ці мутанти є чутливішими до індуктора дисульфідного стресу діаміду та до кофеїну, що пошкоджує механізми репарації ДНК. У підсумку, відсутність певної модифікації тРНК, найвірогідніше, спричиняє однакову чи дуже подібну відповідь у всіх досліджуваних бактерій (наприклад, підвищення рівнів помилок під час трансляції), проте і викликає специфічні для виду чи роду ефекти (наприклад, різний вплив на чутливість до H2O2). Ці відмінності можна пояснити особливостями організації/функції регуляторного шляху, що координує відповідь на певний стресовий фактор. Отримані результати обговорено в ширшому контексті ролі модифікацій тРНК у біології бактерій.

Активність ферментів антиоксидантного захисту і вміст глутатіону у плазмі крові щурів за дії кверцетину та гістаміну в дослідах in vitro / Н. Гарасим, Х. Баран [и др.]

Досліджено вплив гістаміну та кверцетину, а також їх поєднану дію на активність супероксиддисмутази (СОД), каталази (КАТ) і вміст відновленого глутатіону (GSH) у плазмі крові щурів. Встановлено, що додавання до крові кверцетину в концентраціях 0,1; 0,3; 0,5; 1,0; 5,0 мМ зумовлює зростання активності СОД. Виявлено, що гістамін (1,0 та 0,1 мкМ) призводить до зниження активності СОД на 31 і 17 % відповідно, тоді як цей біогенний амін у найнижчій і найвищій концентраціях не впливає на показники активності СОД у плазмі. За одночасного додавання до крові гістаміну в максимальній концентрації (10,0 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0 мМ) не виявлено змін активності СОД. І лише поєднана дія гістаміну у вищезазначеній концентрації та кверцетину (5,0 мМ) зумовлює зниження активності ферменту на 21 %. Поєднаний вплив гістаміну (0,01 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0; 5,0 мМ) зумовлює зростання активності СОД, що свідчить про підвищення утворення активних форм Оксигену, зокрема, супероксид-аніон радикала. Встановлено, що додавання до цільної крові як кверцетину, так і гістаміну, в досліджуваних концентраціях зумовлює зниження активності каталази у плазмі крові щурів. Поєднана дія кверцетину і гістаміну зумовлює зниження активності КАТ. Встановлено, що додавання до крові кверцетину (0,1; 0,3; 0,5; 1,0 мМ) зумовлює зниження вмісту відновленого глутатіону. Кверцетин у концентраціях 3,0 та 5,0 мМ зумовлює зростання вмісту відновленого глутатіону на 27 та 14 % відповідно, порівняно з контролем. Гістамін у концентраціях 10,0; 1,0 і 0,01 мкМ призводить до зростання вмісту відновленого глутатіону на 24, 26 і 19 % відповідно, а у концентрації 0,1 мкМ - зумовлює зниження вмісту відновленого глутатіону (GSH) на 39 %. За одночасного введення у кров гістаміну (10,0 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0 мМ) зростає вміст GSH. І лише за концентрації 5,0 мМ кверцетину на тлі дії гістаміну (10,0 мкМ) вміст GSH незначно знижується. Проте за поєднаної дії гістаміну в мінімальній концентрації (0,01 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0 і 5,0 мМ) встановлено зниження вмісту GSH. Провівши дисперсійний аналіз, ми встановили значний вплив гістаміну на окремі показники ферментативної та неферментативної ланки системи антиоксидантного захисту. Найменша частка впливу припадає на дію кверцетину у плазмі крові щурів. Виявлено помірний вплив одночасної дії гістаміну і кверцетину на показники антиоксидантної системи плазми щурів.

Вміст сіалових кислот, АТФ і супероксидного аніон-радикала у зародках в'юна за впливу флуренізиду / Н. Боднарчук, Н. Гарасим, А. Тріль, Д. Санагурський

Відомо, що флуренізид є новосинтезованим препаратом із вираженими протимікробними, імуномодулюючими функціями. Проте невідома його дія на функціональні властивості клітин, зокрема, зародкових. Мета дослідження - встановити наявність сіалових кислот як кінцевих компонентів глікоконюгатів, основної макроергічної сполуки - АТФ, оцінити генерацію <$E roman O sub 2 sup -> у зародках в'юна (Misgurnus fossilis L.) за впливу антибіотика флуренізиду. Дослідження проводили на зародках в'юна. Після запліднення зиготи поміщали в чашки Петрі з розчинами флуренізиду в концентраціях 0,01; 0,05; 0,15; 1,0; 5,0; 15,0 мM, де залишали розвиватися. На етапах розвитку 2 бластомери, 16 бластомерів, 64 бластомери, 256 бластомерів і 1024 бластомери відбирали проби. Паралельно проводили контрольні дослідження, де до зразків не додавали флуренізид. У відібраних зразках визначали вміст сіалових кислот, АТФ, супероксидного аніон-радикала. Встановлено, що флуренізид у найнижчій концентрації (0,01 мМ) не зумовлює змін у вмісті супероксидного аніон-радикала впродовж раннього ембріогенезу. Антибіотик у максимальній концентрації спричиняє зміни вмісту вільного радикала з етапу розвитку 64 бластомери до 1024 бластомери, причому зі стадії 64 бластомери відбувається підвищення його кількості, а на етапі розвитку 16 бластомерів - зниження. Ймовірно, флуренізид у концентрації 15,0 мМ є найбільш реакційноздатним. Відомо, що флуренізид виявляє антиоксидантні властивості, проте у його структурі наявні групи, які мають токсичну дію, котра є найбільш вираженою за впливу високих концентрацій. Флуренізид веде до зростання вмісту супероксидного аніон-радикала на етапі розвитку 2, 64 бластомери і особливо виражено - за концентрацій від 0,05 до 15,0 мМ на етапах розвитку 256 і 1024 бластомери. 1024 бластомери є десятим етапом поділу, де відбувається його десинхронізація і знижується мітотичний індекс, що відображається на інтенсивності утворення супероксидного аніон-радикала. Антибіотик зумовлює підвищення вмісту сіалових кислот на першому етапі дроблення (2 бластомери). На етапі 16 бластомерів флуренізид у низьких концентраціях веде до зниження вмісту сіалових кислот. Проте вже на етапі поділу 64 і 256 бластомерів досліджувана речовина в усіх концентраціях зумовлює переважаюче зниження кількості сіалових кислот. На останньому етапі синхронних дроблень (1024 бластомери) флуренізид у максимальній досліджуваній концентрації (15,0 мМ) зумовлює значне зростання вмісту сіалових кислот. Флуренізид у концентрації 0,15, 5,0 і 15,0 мМ зумовлює зниження вмісту АТФ у зародках в'юна на етапі розвитку 256 бластомерів на 28, 67 і 38 % відповідно. Зростання вмісту АТФ на 33 % відбувається за впливу флуренізиду в концентрації 1,0 мМ. Вміст АТФ також підвищується на етапі розвитку зародків 1024 бластомерів за впливу флуренізиду всіх досліджуваних концентрацій. За допомогою дисперсійного аналізу встановлено, що значний вклад у зростання вмісту АТФ, сіалових кислот і супероксидного аніон-радикала під час раннього ембріогенезу зародків в'юна чинить фактор розвитку зародків, тоді як фактор флуренізиду має менш слабкий вклад.

Доцільність використання соняшнику (Helianthus annuus L.) як фітоіндикатора антропогенного навантаження середовища / Н. Притула

Проаналізовано фітоіндикаційні властивості соняшнику (Helianthus annuus L.) як імовірного біоіндикатора антропогенного навантаження території за допомогою методики оцінки величини флуктуаційної асиметрії листкової пластинки рослин. Досліджено вплив просторового розташування посівів соняшнику та вплив генотипу на розвиток морфометричних ознак рослин. Дослідження проведено наприкінці липня 2019 - 2020 рр., коли вегетативні органи соняшнику досягали максимального розвитку. Для проведення досліджень відібрано матеріал на дев'яти ділянках (на дев'яти полях), що розташовані у Запорізькій області, на різній відстані та в різних напрямках від промислової зони м. Запоріжжя (Заводський район). Для вивчення впливу генотипу на морфологічні ознаки соняшнику проведено дослідження восьми гібридів, що зростали в однакових умовах на демонстраційній ділянці у Василівському районі Запорізької області. Інтегральний показник флуктуаційної асиметрії соняшнику перебував у межах 0,062 - 0,114, при цьому найбільший показник флуктуаційної асиметрії спостерігали на ділянці, що найближче розташована до промислової зони Запоріжжя - північний напрямок від Запоріжжя. Найменший показник спостерігали на ділянці у східному напрямку від Запоріжжя. Інтегральний показник флуктуаційної асиметрії гібридів соняшнику, що вирощувалися в однакових грунтово-кліматичних умовах на демонстраційній ділянці, коливався у межах 0,070 - 0,093. На основі проведених у 2019 - 2020 рр. досліджень ми дійшли висновку, що соняшник (Helianthus annuus L.), незважаючи на його поширення, не придатний для використання як біоіндикаційна рослина під час вивчення рівня техногенного навантаження території. Отримано значні достовірні розбіжності у розвитку морфометричних параметрів листків соняшнику (Helianthus annuus L.) що вирощувалися на різновіддалених від промислової зони м. Запоріжжя ділянках. Гібриди, що відрізнялися між собою за морфогосподарськими характеристиками, вирощувалися в однакових грунтово-кліматичних умовах і за однакової агротехніки на демонстраційній ділянці, також показали значне коливання інтегрального показника флуктуаційної асиметрії.

Вплив іонів важких металів на екотоксикологічні показники витушки рогової (Mollusca, Gastropoda, Pulmonata, Bulinidae) / Ю. Бабич, Т. Пінкіна

Досліджено вплив різних концентрацій іонів міді, цинку, нікелю, мангану водного середовища на екотоксикологічні показники широкоареального і найчисленнішого виду малакофауни України - витушки рогової Planorbarius corneus (Linnaeus, 1758). За рівнем токсичної дії на витушки досліджені нами полютанти належать до категорій слабкотоксичних (Mn<^>2+), помірнотоксичних (Ni<^>2+), сильнотоксичних (Zn<^>2+) і високотоксичних (Cu<^>2+) речовин. За особливостями поведінки і фізіологічним станом піддослідних тварин виявлено значення підпорогових, сублетальних, хронічнолетальних, гостролетальних концентрацій кожного із використаних токсикантів (мг/дм<^>3). З підвищенням концентрацій іонів металів у середовищі значення латентного періоду у P. corneus збільшуються. Першими ознаками отруєння у тварин є послаблення рухової активності й посилення слизовиділення. За летальних концентрацій (LC100) даних токсикантів у піддослідних молюсків розвивається стрімкий патологічний процес. До моменту завершення експерименту всі особини цієї групи гинуть. З підвищенням концентрацій іонів важких металів летальний час і летальний середній час зменшуються. Найвищі значення летального часу відзначені для іонів мангану (II), а найменші - для іонів міді. Досліджено оборотність отруєння молюсків різними концентраціями зазначених металів. Відновлення функцій у досліджуваних тварин відбувається в оборотному порядку. За дії однакових концентрацій іонів важких металів тривалість летального середнього часу різна. Значення коефіцієнта витривалості за впливу важких металів на витушку рогову зменшується від високих до низьких концентрацій. За підпорогових концентрацій цей коефіцієнт неможливо встановити через не стовідсоткову загибель особин до моменту завершення гострого досліду. Значення коефіцієнта пристосування є найвищими для високотоксичного металу (Cu<^>2+) і найнижчими - для слабкотоксичного (Mn<^>2+). За дії іонів міді адаптація тварин до впливу токсиканта має тимчасовий характер, після чого настає депресія.

Assessment of ecotoxical state of technologically modified edaphotopes with waste of oil refinery with the Allium-test method = Оцінка екотоксичного стану техногенно-змінених едафотопів відходами нафтопереробного заводу методом Allium-тесту / H. Klepach, N. Holub, O. Lupak

Досліджено екотоксичний стан техногенно-змінених едафотопів відходами нафтопереробного заводу методом Allium-тесту. Матеріалом для досліджень слугували зразки едафотопів, відібрані на глибині 15 - 20 см зі семи дослідних ділянок, розміщених на відстані 10 - 200 м від поверхневих сховищ відходів нафтопереробного заводу. У Allium-тесті виявлено, що зразки едафотопів ділянок, локалізованих на відстанях 10 - 50 м від сховищ відходів нафтопереробного заводу, є токсичними. Зокрема, їх водні витяжки спричиняли фіто-, цито- і генотоксичну дії середнього й високого рівнів стосовно ростової та проліферативної активності корінців цибулин Allium сepa сорту Stuttgarter Riesen. У ростовому Allium-тесті зазначені витяжки едафотопів спричиняли потемніння корінців і почорніння їхніх кінчиків (на противагу світлим корінцям зі світлими кінчиками у контролі). До того ж їх ростова активність на водних витяжках едафотопів була знижена в 1,71 - 3,5 разу залежно від їх локації та віддаленості від поверхневого сховища відходів нафтопереробного заводу. Фітотоксичність водних витяжок досліджених едафотопів стосовно A. сepa є вище середнього і високого рівнів, а толерантність корінців тест-об'єкта до них знижується до 29 - 52 % порівняно з контролем. Мітотична активність апікальної меристеми корінців цибулин A. сepa також знижується. Зокрема, їх мітотичні індекси спадають до 51,05 - 63,57 % (за норми 82,34 %), а індекси цитотоксичності зростають до 22,8 - 48,0 %, що свідчить про середній рівень цитотоксичності досліджених едафотопів на проліферативну активність тест-об'єкта. За допомогою анателофазного методу і мікроядерного тесту показано, що частота хромосомних аберацій і поява мікроядер у клітинах апікальної меристеми корінців A. сepa є вищою у 3,34 - 5,20 разу порівняно з контролем, а це вказує на середній і високий рівні генотоксичності досліджених едафотопів. Едафотопи, розташовані на відстані 100 - 200 м від поверхневих сховищ відходів нафтопереробного заводу, мають слабку фіто-, цито- і генотоксичну дію, яка є близькою до фонового рівня.

Формування фауни безхребетних гідробіонтів у водоймі Домбровського кар'єру в період 2014 - 2018 років / Т. Микітчак, В. Козловський, О. Мателешко

Досліджено угруповання безхребетних гідробіонтів водойми Домбровського кар'єру в період 2014 - 2018 рр. Відзначено 25 видів. У планктоні єдиним постійним компонентом є коловертка Brachionus plicatilis Miller, 1786, у бентосі та нейстоні - клопи Sigara lateralis (Leach, 1817), жуки Hydrobius fuscipes (Linnaeus, 1758), двокрилі Aedes sp., Ochlerotatus lepidonotus (Edwards, 1920), Culicoides salinarius Kieffer, 1914, Ephydra glauca Meigen, 1830. Основне різноманіття безхребетних сконцентроване у літоральній зоні на глибинах до 2 м. Перш за все, це пов'язано з опрісненням цих ділянок поверхневим стоком опадів. За останнє десятиріччя мінералізація поверхневого шару зменшилася від 120 - 138 до 25 - 28 г/л. З опрісненням води відзначено збільшення видового різноманіття безхребетних гідробіонтів у весняні періоди від 7 до 17 таксонів. Зростає роль в угрупованнях прісноводних таксонів, які толерантні до солоності нижче 5 г/л: від 0 - 10 % видового різноманіття у 2014 - 2015 рр. до 22 - 35 % у 2018 р. Із них у 2018 р. уперше відзначено Eucyclops serrulatus (Fischer, 1851), Candona sp., Cypris pubera O. F. M?ller, 1776, Cloeon dipterum (Linnaeus, 1760), Libellula depressa Linnaeus, 1758, Sympecta fusca Vander Linden, 1820, Paracorixa concinna (Fieber, 1848). У 2018 р. мілководдя водойми заселили прісноводні таксони, які не є толерантними навіть до низької солоності (7 - 25 % видового різноманіття) - Hydrometra stagnorum (Linnaeus, 1758), Rhyacophila tristis Pictet, 1834, Coelambus impressopunctatus (Schaller, 1783), Enochrus coarctatus (Gredler, 1863), Hydrophilus caraboides (Linnaeus, 1758). Натомість кількість солоноводних видів зменшується від 20 - 29 % (2014 - 2015 рр.) до 5 - 14 % (2018 р.). Солоноводне угруповання безхребетних водойми з часом набуває рис солонувато-прісноводного. З прісноводних калюж водозбірного басейну водойми 83 % таксонів відзначено у Домбровській водоймі. Заселення видів з обвідних каналів у водойму кар'єру є малоймовірним, оскільки лише 5 % таксонів звідти відзначено у ній. Очевидно, що основним шляхом формування угруповань безхребетних гідробіонтів цієї водойми є періодичне затоплення прісноводних узбережних калюж.

The effects of ammonia and glutamine on mitochondrial respiration of rat pancreatic acinar cells = Вплив аміаку і глутаміну на дихання мітохондрій ацинарних клітин підшлункової залози щурів / A. Zub, O. V. Manko, B. O. Manko

За катаболізму глутаміну утворюється аміак, який може бути токсичним для клітин. За печінкової енцефалопатії у мітохондріях нейронів аміак спричиняє утворення вільних радикалів, розкриття мітохондріальної пори транзієнтної проникності, порушення окисного фосфорилювання та набряк. Досі невідомо, чи за утилізації глутаміну в мітохондріях ацинарних клітин підшлункової залози утворюються токсичні концентрації аміаку. Досліди виконано на щурах самцях лінії Вістар масою 250 - 300 г. Панкреатичні ацинуси ізолювали з використанням колагенази. Клітини інкубували упродовж 30 хв з глюкозою (10 ммоль/л) у контролі й додатково вносили NH4Cl (5 ммоль/л) або глутамін (2 ммоль/л) - у досліді. Для стимуляції секреції використовували ацетилхолін (10 мкмоль/л) чи холецистокінін (0,1 нмоль/л). Дихання ізольованих панкреатичних ацинусів щурів вимірювали за допомогою електрода Кларка. Mаксимальну швидкість дихання стимулювали додаванням у FCCP. Статистичну вірогідність (P) різниці між середніми арифметичними оцінювали парним t-тестом або двофакторним дисперсійним аналізом із повторами та post-hoc тестом Холм-Бонферроні. Секретагоги ацетилхолін і холецистокінін не впливали на базальну та FCCP-стимульовану швидкістю дихання. Базальна швидкість дихання ацинарних клітин підшлункової залози за впливу NH4Cl знизилася порівняно з базальною швидкістю дихання за окиснення глюкози, причому це зниження спостерігалось як у стані спокою, так і за дії секретагогів. Глутамін не впливав на базальну швидкість дихання. За окиснення глутаміну максимальна швидкість дихання зросла порівняно з контролем, незалежно від впливу ацетилхоліну чи холецистокініну. NH4Cl знижував максимальну швидкість FCCP-стимульованого дихання як у спокої, так і за стимуляції секретагогами порівняно з контролем за окиснення глюкози. Отже, NH4Cl негативно вливає на дихання мітохондрій незалежно від стимуляції ацетилхоліном або холецистокініном. Токсична кількість аміаку, необхідна для пригнічення дихання мітохондрій, очевидно, не утворюється через окиснення глутаміну навіть за стимулювання ацинарних клітин секретагогами.

Розлади аутистичного спектру: генетичні й епігенетичні аспекти: (огляд) / О. Лановенко

Розлади аутистичного спектру (РАС) - це хвороби складної взаємодії між спадковістю і середовищем з оцінками успадковуваності від 40 до 80 %, етіологія яких є мультигенною і гетерогенною (люди з подібними патогенетичними варіантами мають різко відмінні фенотипи). Генетичні й епігенетичні фактори розвитку відіграють ключову роль у виникненні патології; серед них найважливішими є варіації кількості копій генів (CNV), однонуклеотидні поліморфізми (SNР), епігенетичні модулятори. У людей з аутизмом ідентифіковано різні варіанти кількості копій генів, що пояснює гетерогенну генетичну архітектуру розладів. Короткі однонуклеотидні поліморфізми ідентифіковано в генах нейрональних рецепторів і білків детоксикації клітин, метаболізму нейротрансмітерів і метаболітів, зокрема, метаболічних ланцюгів метилювання й трансульфурації. Незважаючи на виявлення близько 800 генів ризику РАС, жоден із них не є причиною більше 1 % усіх випадків патології. Серед щойно виявлених 215 генів-кандидатів 19,5 % є епігенетичними регуляторами. У процесі формування розладів аутистичного спектру епігенетичній трансформації піддаються ядерні та цитоплазматичні механізми регуляції генної активності: ремоделювання хроматину, транскрипція, метилювання ДНК у промоторній ділянці, альтернативний сплайсинг мРНК, регуляція трансляції, посттранскрипційна регуляція за допомогою мікроРНК, убіквітинування, деградація білків протеасомами. Мутантні білки, кодовані генами-кандидатами РАС, порушують проліферацію клітин, синаптичну архітектуру і правильну синаптичну функцію. Найчастіше у людей із аутизмом наявні спадкові зміни з неповною пенетрантністю, перемінною експресивністю або з тим та іншим одночасно. Найбільш вивченими середовищними факторами ризику, що потенційно сприяють виникненню РАС у потомства, є: вік подружжя (особливо батька), фактори перинатального ризику, порушення метаболізму вітамінів (зокрема, вітаміну D) і мікроелементів (цинку, хрому, магнію), ожиріння та цукровий діабет матері. У сечі дітей з аутизмом суттєво підвищений вміст дофаміну, а в кишечнику порушена нормальна мікрофлора внаслідок заміни корисних пробіотиків бактеріями Clostridia. Враховуючи складність етіології аутизму та зростаючу поширеність нових підтверджених випадків РАС у всьому світі, необхідно здійснювати пошук ефективних методів діагностики та виявляти головні фактори ризику виникнення патології.

Ліпідний склад плазми крові щурів за дії етилтіосульфанілату і хром (VI)-індукованої токсичності / Б. Котик, Р. Іскра

Етилтіосульфанілат (ЕТС) - це синтетична сульфуроорганічна сполука, що належить до класу речовин тіосульфонатів, які є структурними аналогами природних біологічно активних речовин (БАР) рослинного походження. Тіосульфонати, в т. ч. ЕТС, впливають на регуляцію ро/антиоксидантного статусу, ліпідного та білкового обміну у тканинах щурів. Сполуки Cr(VI) характеризуються потужними прооксидантними властивостями та високою токсичністю щодо клітин живих організмів. Токсична дія Сr(VI)-індукованого оксидативного стресу супроводжується порушеннями механізмів ліпідного обміну, проте методи корекції цих порушень достатньо не досліджені. Мета роботи - дослідити вплив ЕТС на ліпідний склад плазми крові щурів за дії K2Cr2O7-індукованої токсичності. Лабораторних тварини ділили на 7 груп. Тварини I групи отримували внутрішньоочеревинно щоденно 150 мкл фізрозчину протягом 7-ми діб. Дослідним групам III та IV вводили K2Cr2O7 нутрішньоочеревинно щоденно в дозі 2,5 мг Cr(VI)/кг маси тіла, протягом 7-ми (III група) та 14-ти діб (IV група). Щури II групи отримували внутрішньошлунково щоденно 1000 мкл соняшникової олії протягом 14-ти діб, після цього внутрішньоочеревинно щоденно їм вводили 150 мкл фізіологічного розчину протягом 7-ми діб. Олійний розчин ЕТС із розрахунку 100 мг/кг маси тіла вводили тваринам V групи внутрішньошлунково щоденно протягом 14-ти діб, після цього внутрішньоочеревинно щоденно вводили 150 мкл фізіологічного розчину протягом 7-ми діб. Тваринам VI та VII груп внутрішньошлунково вводили олійний розчин ЕТС із розрахунку 100 мг/кг маси тіла щоденно протягом 14-ти діб, після цього внутрішньоочеревинно щоденно вводили K2Cr2O7 у дозі 2,5 мг Cr(VI)/кг маси тіла протягом 7-ми (VI група) та 14-ти діб (VII група). Тварин декапітували за тіопенталової анестезії, після чого проводили забір крові та розділення її на еритроцити і плазму. Дія Сr(VI) упродовж 7-ми (III група) та 14-ти діб (IV група) призводила до накопичення вмісту загальних ліпідів і триацилгліцеролів у плазмі крові щурів, а відсоток неестерифікованого холестеролу, навпаки, знижувався. ЕТС частково компенсує Cr(VI)-індуковану токсичність за рахунок пригнічення процесів накопичення вмісту загальних ліпідів (VI, VII групи) і риацилгліцеролів (VI група).

A database of sequenced genomes of different Streptomyces albus J1074 strains and uses thereof = База секвенованих геномів різних штамів Streptomyces albus J1074 та її використання / B. Dolya, T. Busche [et al.]

Streptomyces albus J1074 - модельний об'єкт-шасі для дослідження різних аспектів біології актинобактерій, який, хоч і з'явився відносно недавно, широко застосовують і для дослідження наявних, і для відкриття нових природних сполук. Створено велику кількість генетичних знарядь, покликаних полегшити використання штаму для названих потреб. Одним із перспективних підходів є введення в геном J1074 мутацій, які покращили би його здатність продукувати антибіотики. Попередньо описано колекцію спонтанних і генно-інженерних мутантів J1074, які містять мутації в генах рибосомного білка S12, бета-субодиниці РНК-полімерази тощо. На основі цієї колекції створено власну базу даних, яка містить первинні та куровані дані геномних послідовностей спонтанних і генетично сконструйованих мутантів J1074. Основні переваги бази даних полягають у відомому родоводі штамів, що дає змогу поглиблено аналізувати й інтерпретувати отримані дані. Наприклад, ведуться жваві та досі не завершені дискусії щодо походження і впливу ГЦ складу в актинобактерій. Краще розуміння цього питання покращить наші знання про еволюцію геномів у бактерій, а також, як наслідок, матиме низку практичних застосувань у біотехнології. Використано набір даних Streptomyces albus J1074 як експериментальну модель для виявлення загальногеномного спектру мутацій, котрі, як бачимо, зміщені у бік підвищеного ГЦ вмісту. Для порівняння включили до бази і високоякісні геноми інших стрептоміцетів. ГЦ відсоток у геномах стрептоміцетів коливається від 75 до 66,5 %, зі середнім значенням 72 %. Вміст ГЦ у генах вторинного метаболізму S. coelicolor менш мінливий порівняно з генами первинного метаболізму, що може свідчити про різний тиск добору на ці групи генів. Поряд зі селективними обмеженнями, особливості системи репарації ДНК у Streptomyces можуть сприяти зміщенню ГЦ вмісту в їхніх геномах. Подальше використання бази даних може забезпечити розвиток більш точних знань про швидкість появи мутацій, а також про популяційні генетичні процеси у межах цього виду та роду загалом.

Оксидоредуктазна активність грунтів в умовах нафтового забруднення та фіторемедіації / М. Мекіч, Л. Буньо, О. Терек

Досліджено вплив нафтового забруднення і фіторемедіації за участю рослин кукурудзи (Zea mays L.) та бобу (Vicia faba var. Minor) на оксидоредуктазну активність грунтів. Дрібноділянковий дослід проведено в польових умовах. Нафту вносили у грунт у кількості 50 мл на 1 кг грунту (4,2 %). Ферментативну активність грунту визначали на першому етапі досліду - до висаджування рослин і появи сходів (10-та, 22-га і 30-та доба) та другому етапі з вегетацією фіторемедіантів (65-та і 95-та доба). Показано, що каталазна активність (КА) грунту знижувалася на початковому етапі забруднення та зростала на другому за дії нафтового забруднення грунту порівняно з контролем. Зниження ферментативної активності грунту може свідчити про пригнічення активності мікрофлори грунту внаслідок токсичного впливу нафтових вуглеводнів для мікрофлори грунту, відновлення ферментативної активності - про зменшення токсичного впливу нафти зі зростанням тривалості забруднення. Встановлено головний ефект впливу рослин, тобто КА була більшою для грунтів із рослинами, ніж без рослин. Ефект впливу рослин кукурудзи на КА для нафтозабрудненого грунту був більший, ніж для грунту без рослин (достовірний ефект взаємодії p << 0,01). Дегідрогеназна активність (ДА) нафтозабрудненого грунту знижувалася протягом усього досліджуваного періоду порівняно з контрольним грунтом. Головний ефект впливу рослини на ДА грунту був статистично значущим (p << 0,05). Для нафтозабрудненого грунту стимулюючий вплив рослин бобу був більший, ніж для грунту без нафти (достовірний ефект взаємодії p << 0,05). Ефект взаємодії між нафтою та рослинами може бути пов'язаний із оптимізацією умов грунтового середовища у кореневій зоні рослин для життєдіяльності мікроорганізмів, що інтенсифікує використання останніми нафтових вуглеводнів як субстрату для живлення. Поліфенолоксидазна активність грунту знижувалася на 95-ту добу за дії нафтового забруднення грунту порівняно з контролем. У грунті без нафти стимулювальний вплив на активність даного ферменту мали рослини Z. mays та V. faba порівняно з грунтом без рослин, для нафтозабрудненого грунту - лише рослини Z. mays порівняно із забрудненим грунтом з рослинами. Збільшення ферментативної активності грунту за участю рослин свідчить про практичну доцільність використання їх для ремедіації нафтозабруднених грунтів.

Вплив кам'яновугільного попелу та гумату калію на вміст нітрогену і карбону в субстраті відвалу вуглепромисловості й органах Sorghum drummondii (Nees ex Steud.) Millsp. and Chase / С. Бешлей, В. Баранов, Я. Шпак

Досліджено вміст амонійного, нітритного і нітратного нітрогену й органічного карбону в субстраті сіро-чорної неперегорілої породи з відвалу вугільної промисловості ЦЗФ (Центральної збагачувальної фабрики) ПАТ "Львівська вугільна компанія" (Львівська обл.), а також вміст органічного карбону і валовий вміст нітрогену в органах Sorghum drummondii (Nees ex Steud.) Millsp. and Chase за впливу кам'яновугільного попелу з Добротвірської теплоелектростанції (Львівська обл.) та гумату калію "ГКВ-45" (виробництва ТЗОВ "ПАРК", Львівська обл.). У субстраті породного відвалу знайдено підвищений вміст органічного карбону й амонійного нітрогену на фоні низького вмісту нітритного і нітратного нітрогену щодо умовно оптимальної грунтосуміші еталону. В органах S. drummondii за росту на субстраті породного відвалу виявлено низький вміст органічного карбону та валового нітрогену, а також значно підвищене С/N-співвідношення (в цій роботі відношення вмісту органічного карбону до валового вмісту нітрогену) порівняно з рослинами еталону. Додавання в субстрат породного відвалу кам'яновугільного попелу знизило вміст амонійного нітрогену й органічного карбону на фоні підвищення нітритного та нітратного нітрогену, а також органічного карбону й валового нітрогену в коренях, стеблах і листках досліджуваних рослин. Внесення гумату калію збільшило вміст нітритного та нітратного нітрогену в субстраті породного відвалу і вміст органічного карбону й валовий вміст нітрогену в органах S. drummondii. Зміна вмісту обох досліджуваних макроелементів у рослинах за впливу меліорантів зумовила зниження С/N-співвідношення в бік значень еталону. Вирощування S. drummondii протягом 95 діб збільшило вміст органічного карбону в усіх варіантах субстратів, за винятком породи з додаванням гумату калію, та зменшило вміст амонійного, нітритного й нітратного нітрогену в усіх досліджених варіантах субстратів без винятку. Відмічено, що спільний вплив кам'яновугільного попелу Добротвірської теплоелектростанції й гумату калію "ГКВ-45" на вміст карбону і нітрогену в субстратах породного відвалу ЦЗФ та рослинах S. drummondii сильніший, ніж тільки одного з цих меліорантів.

Ефект дії індолілмасляної кислоти і глинування на морфометричні параметри сосни звичайної та сосни жорсткої в умовах росту на техногенних субстратах / В. Баранов, С. Ващук, Л. Карпінець, І. Микієвич

Вивчено вплив різних концентрацій індолілмасляної кислоти (ІМК) за глинування кореневої системи на морфометричні показники саджанців сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) на породному відвалі вугільних шахт і сосни жорсткої (Pinus rigida Mill.) в умовах росту на техногенних субстратах відвалу в модельних дослідах. Виявлено, що застосування методу глинування кореневої системи сосни за одночасного додавання ІМК сприяє значному збільшенню ростових параметрів надземної фітомаси та розвитку кореневої системи як у модельних, так і в польових дослідах. Найбільшу кількість коренів у сосни жорсткої (лабораторні умови) стимулювали концентрації ІМК - 100 та 200 мг/кг глини на чорному субстраті (296 %), а масу коренів цих же концентрацій - на червоному субстраті (795 та 788 % відповідно). На чорному субстраті усі концентрації індолілмасляної кислоти (50, 100, 200 мг/кг глини) значно краще стимулювали довжину пагона, зокрема, ІМК 100 мг/ кг глини (244 %). На червоному субстраті за дії усіх співвідношень ІМК до глини ріст пагона був повільнішим, ніж на чорному. Проте спостерігали значне нагромадження його біомаси, зокрема, за концентрації ІМК 100 мг/кг глини - 554 %. Досліджено, що саджанці сосни звичайної, які росли на породному відвалі Центральної збагачувальної фабрики впродовж 2 і 3 років, за використання глинування й ІМК у різних концентраціях також збільшували свої морфометричні параметри. Виявлено, що у 2-річних саджанців хвойного дерева максимальну фітомасу пагона (438 %) встановлено за співвідношення ІМК до глини - 100 мг/кг глини. ІМК у концентраціях 100 та 200 мг/кг глини суттєво вплинула на формування біомаси коренів у рослин - 748 та 690 % відповідно. На 3-й рік росту сосни звичайної на техногенних субстратах спостережено значне нагромадження маси кореня за концентрації ІМК 100 та 200 мг/кг глини (1168 - 1189 % відповідно). Надземна фітомаса була найбільшою (777 %) за концентрації ІМК 100 мг/кг глини. Встановлено, що оптимальною концентрацією для онтогенезу рослин є ІМК у співвідношенні 100 мг/кг глини як у модельних, так і в польових дослідах.

Трансформаційні процеси в альпійських фітоценозах Українських Карпат за умов заповідання та кліматичних змін / В. Кияк, В. Штупун

Досліджено типові альпійські фітоценози Українських Карпат: лежачеко-стричники, зігнутоосочники, трироздільноситничники, лохинники, рододендронники і сеслерієвники, а також відкриті хіонофільні угруповання. Унаслідок порівняльних досліджень протягом 1982 - 2021 рр. серед альпійських фітоценозів найменші зміни структури, рясності й ценозоутворюючих позицій видів встановлено в угрупованнях із домінуванням Juncus trifidus, Vaccinium uliginosum, Rhododendron myrtifolium і Sesleria coerulans, зокрема, в угрупованнях Juncetum cetrario-myrtillosum, Uliginetum cetrariosum, Rhodoretum calamagrostiosum і Seslerietum cariceto-festucosum. Водночас у лежачекостричниках і зігнутоосочниках значно знизилася позиція домінантів. Лежачекостричники зазнають розпаду і заміни іншими фітоценозами з домінуванням Juniperus communis subsp. alpina, Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea, V. uliginosum і Calamagrostis villosa. Протягом останнього десятиліття відбуваються кардинальні перебудови зігнутоосочників. На відміну від вирішального впливу остпасторальних демутаційних процесів на деградацію лежачекостричників, зміни фітоценозів осоки зігнутої зумовлені передусім кліматогенно. Встановлено, що в альпійському поясі лежачекостричники не належать до корінних первинних фітоценозів, а є вторинними пасторально зумовленими похідними сукцесійними стадіями первинних угруповань інших асоціацій. Швидка позитивна динаміка протягом останніх десяти років таких мезохіонофільних видів, як Veronica alpina, Gnaphalium supinum, Soldanella hungarica, Luzula spadicea і, водночас, негативні зміни популяцій облігатних хіонофілів Cerastium cerastoides і Saxifraga carpatica вказують на трансформаційні процеси всередині угруповань, приурочених до площ під тривалим і глибоким сніговим покривом. Ці процеси свідчать про швидкі сукцесійні зміни під впливом збільшення вегетаційного періоду внаслідок скорочення тривалості залягання снігового покриву на території хіонофільних фітоценозів, що зумовлене сучасними змінами клімату, насамперед потеплінням.

Поширення орябка (Tetrastes bonasia L.) в Українському Розточчі наприкінці ХХ та в XXI століттях / С. Стельмах

Матеріали щодо поширення орябка в межах української частини Розточчя зібрано у період з 1985 по 2021 рр. (36 років). Представлено результати власних польових досліджень, а також матеріали спостережень працівників мисливських і лісових господарств досліджуваного природного регіону. В основному застосовували маршрутний метод обліку та маршрутний стрічковий метод із використанням вабика. Проведено реєстрацію слідів життєдіяльності орябків на снігу. Здійснено опис основних біотопів виду. Основну увагу звертали на структуру насаджень: деревостан, підріст і підлісок, а також тип лісорослинних умов. Ще у другій половині 1980-х років минулого століття T. bonasia на Розточчі був достатньо поширеним, хоча і нечисленним видом. Орябки регулярно траплялися навіть в околицях м. Новояворівськ, мешкали в лісових масивах ліворуч автодороги Львів-Краковець, на відрізку між смт Івано-Франкове та м. Новояворівськ. Найбільш розповсюдженим і численним цей вид був на території Яворівського військового полігону (Старицьке і Магерівське військові лісництва). Орябків регулярно реєстрували в окремих урочищах Шклівського та Немирівського лісництв Рава-Руського держлісгоспу. Рідше цей птах траплявся у Страдчівському навчально-виробничому лісокомбінаті та природному заповіднику "Розточчя". Упродовж останніх двох десятиріч ХХ ст. популяція виду поступово скорочувалася. Незначне зростання чисельності й розселення птахів за межі Яворівського військового полігону спостерігали у період з 2012 по 2016 рр. Після 2016 р. чисельність популяції різко зменшилася. В останні 3 роки орябка вже не реєструють у більшості місць його колишнього мешкання. Кілька локальних мікроугруповань збереглося лише на території військового полігону. У досліджуваному природному регіоні оселища орябків здебільшого приурочені до молодих лісостанів, які лежать у зонах контакту кількох типів лісорослинних умов. У насадженнях старшого віку для мешкання цих птахів важливою умовою є наявність підросту і підліску. Виділено п'ять основних типів оселищ виду. Найкращі з них - сосново-березові молодняки, що утворилися внаслідок вторинної сукцесії лісу, а також вільхові ліси у долинах річок.

Вікові та гендерні особливості ліпідного профілю крові хворих на гіпертонію й ішемічну хворобу серця / О. Доценко, З. Боярська

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) у XXI ст. залишаються головною причиною смертності у всьому світі. В Україні протягом 2020 р. померли 365 515 українців від серцевих захворювань і ураження системи кровообігу. Досліджено вікові та статеві особливості ліпідного профілю крові хворих на гіпертонію й ішемічну хворобу серця (ІХС). Проаналізовано статистичні дані обстеження 775 осіб (із них 436 жінок і 339 чоловіків). Для оцінки ліпідного спектру крові аналізували дані лабораторних досліджень вмісту у плазмі крові загального холестеролу (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), холестеролу ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) у хворих з гіпертонією та ІХС. Обробку й аналіз даних виконували стандартними методами варіаційної статистики у програмі "Statistica 8.0". Досліджено зміни ліпідного обміну у хворих, що страждають на ІХС та гіпертонію. Виконано аналіз асоційованої з віком і статтю динаміки параметрів ліпідного спектру крові - загального вмісту тригліцеридів, загального холестеролу (ХС), холестеролу ліпопротеїнів низької і високої щільності (ХС ЛПНЩ і ХС ЛПВЩ), величини прогностичного коефіцієнта атерогенності. Встановлено, що рівень загального холестеролу жінок у вікових групах << 45 і 55 - 65 років вищий, ніж в аналогічних групах чоловіків. У вікових групах >> 65 років гендерних відмінностей рівнів ЗХС не спостерігається. Серед осіб у групах 45 - 55 років наявні гендерні відмінності за значенням прогностичного коефіцієнта атерогенності. У групі жінок не зафіксовано змін рівня тригліцеридів, пов'язаного з віком. У чоловіків простежується залежність рівня тригліцеридів від віку хворих. Достовірних відмінностей у рівнях ліпопротеїнів низької та високої щільності залежно від статі не виявлено.

Changes in zinc content in hippocampal neurons under stress reactions of different origin = Зміни вмісту цинку в нейронах гіпокампу під час стрес-реакцій різного походження / O. Kuchkovskyi, V. Zadorozhnia [et al.]

У дослідах на тваринах показано, що введення 8-(бензолсульфоніламіно)-хіноліну (8-БСХ) у дозі 400 мг/кг супроводжувалося розвитком у них епілептиформних судом та інтравітальної реакції в гіпокампі. Інтенсивність реакції корелювала з тривалістю судом у тварин. Її інтенсивність зростала під час стресування тварин фізичним навантаженням, іммобілізацією, алкоголізацією. Мікроаплікації 8-БСХ у гіпокамп також викликали розвиток інтравітальної реакції та судом у тварин. Зміни, що спостерігалися в результаті проведеної роботи, пояснюються здатністю 8-БСХ хелатувати цинк у гіпокампі У дослідах використано 167 мишей, 107 із яких отримували 8-(бензолсульфоніламіно)-хінолін (8-БСХ) у дозі 200 мг/кг, 37 мишам уводили цей конвульсант у дозі 400 мг/кг, а також 23 мишам робили мікроаплікації у гіпокамп у дозі 0,1 мл 0,5 % розчину 8-БСХ. Аналіз отриманих нами даних ще раз підкріплює висунуту раніше гіпотезу про роль цинку у вивільненні глютамінової кислоти із пресинаптичної бляшки в синаптичну щілину. При цьому комплекс цинку з хелатуючим агентом 8-БСХ впливає на постсинаптичну мембрану, таким чином сенсибілізуючи її. Це, у свою чергу, підсилює збуджуючий вплив глютамату на постсинаптичну мембрану. Даний механізм супроводжується не тільки надлишковим вивільненням глютамінової кислоти за рахунок відщеплення іонів цинку 8-БСХ, а й додатковою сенсибілізацією постсинаптичної мембрани, що і призводить до підвищення активності гіпокампу, аж до виникнення клоніко-тонічних судом. Гострий попередній стрес тварин через фізичні вправи, іммобілізацію і алкоголізм призводив до більш вираженої інтенсивності інтравітальної реакції 8-БСХ і до більш тривалих судом. Попереднє введення солей кальцію та магнію істотно не впливало на інтенсивність інтравітальної реакції та тривалість судом у тварин. І це дослідження показує, що інтенсивність інтравітальної реакції та тривалість судом у ссавців залежать від дози введеного реагента. Наявна пряма залежність між інтенсивністю інтравітальної реакції та тривалістю судом у тварин. Мікроаплікація їдкого натру, на якому готували розчин 8-БСХ, не викликала інтравітальної реакції та судом у тварин.