Юридична техніка нормативно-договірної правотворчості / І. Д. Шутак

Мета дослідження - розкрити особливості юридичної техніки нормативно-договірної правотворчості сучасної України. Використані, перш за все, принципи і прийоми формально-логічної методології. Широке застосування отримали елементи структурно-функціонального підходу. Так, виявлення міжгалузевих зв'язків у нормативно-договірній формі здійснення функцій держави побудовано на функціональній природі права в цілому і договірно-регулятивних засобах зокрема, що дозволило виділити два типи міжгалузевих зв'язків у договірно-регулятивній діяльності. Крім того, в роботі отримали застосування діалектичний, системно-структурний і функціональний методи, метод інтерпретації (в застосуванні до нормативно- правових актів). Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні та окресленні юридичної техніки нормативно-договірної правотворчості, яка трактується як неодмінна гармонійна частина системи правотворчості у правовій державі. Показано як за допомогою засобів і методів юридичної техніки відбувається оптимізація договірної роботи та мінімізація ризиків виникнення суперечок, викликаних неконкретністю і внутрішньою неузгодженістю договорів. В результаті дослідження аргументовано недоцільність ототожнення договору з нормативно-правовим актом і включення його до системи законодавства. Регуляційна роль договору уподібнює його до нормативно-правового акта. Нормативний договір може бути як наслідком закону, так і причиною нормативно-правового акта. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності з метою вдосконалення конструкції нормативного договору, підвищення його якості та ефективності.

Юридичні підстави інкорпорації СРСР Галичини у 1939 році / О. І. Андрухів

Мета дослідження - визначення правових підстав і аргументів інкорпорації Галичини СРСР у 1939 р. місця "Пакта Молотова-Ріббентропа", а також особливостей радянізації новоприєднаних територій. Визначаються також ідеологічні та історичні причини інкорпорації новоприєднаних територій радянською державою, специфіка геополітичної ситуації в тогочасній Європі, правове трактування процесу "возз'єднання". Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення теоретичного та джерельного матеріалу і подальшого формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались принципи об'єктивності та системності, а також загальнонаукові, спеціально-юридичні та спеціально-історичні методи наукового пізнання: аналізу, синтезу, компаративний, функціонально-юридичний, системно-історичний. Результати. Встановлено, що процес інкорпорації західноукраїнських земель до складу УРСР відбувся на підставі "Пакту Молотова-Ріббентропа". З юридичної точки зору Німеччина та СРСР не порушували чинних на той час норм міжнародного права. Крім того, окупацію Галичини обгрунтовували з історичної та ідеологічної точок зору. Незважаючи на жорстку політику радянізації, репресії та депортації, мали місце і позитивні наслідки, відроджено підстави соборності українських земель. Починаючи з жовтня 1939 р., впроваджувалися радянські норми права та нову адміністративно-територіальну систему, яка опиралася на силові органи та норми кримінального права, що кваліфікували усіх противників влади як "ворогів народу". Наукова новизна. Вперше прослідковано правові засади формулювання інкорпорації західноукраїнських земель до складу СРСР, ідеологічні, юридичні та історичні аргументи радянської влади, які використовувалися для нападу на Польщу. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені до 17 червня 2020 року / І. В. Басиста

Висвітлено наявні підходи та об'єктивні проблеми щодо оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, які постановлені до 17 червня 2020 року. Аналіз та синтез наукових досягнень низки дослідників, наявної судової практики, дослідження стану нормативно-правового забезпечення, формування власних умовиводів. Системно-структурний, аналізу та синтезу, функціональний та інші методи використані у процесі проведення даного наукового пошуку. У процесі написання цієї статті наведено аргументи, які дають підстави для отримання наступних висновків: - так як однією із конституційних засад судочинства, в силу вимог пункту 8 статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а така засада кримінального провадження, як забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності кожному гарантує право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України (частина 1 статті 24 КПК України) [1], то всі уповноважені КПК України учасники кримінального провадження, при наявності для того підстав, вправі скористатися своїм конституційним та процесуальним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноважених суб'єктів, серед іншого, і в апеляційному порядку; - при цьому, порядок оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності окремих суб'єктів умовно варто поділити на два блоки, зокрема це ті процесуальні рішення, дія чи бездіяльності, які мають місце на досудовому розслідуванні та ті, які притаманні на судових стадіях. Що ж стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, то таку діяльність урегульовано главою 26 КПК України, яка у своїй структурі об'єднує три різні порядки оскарження із притаманними лише їм процесуальними процедурами, рішеннями та відмінним суб'єктним складом. У цій главі, серед іншого, законодавцем встановлено й обмеження на оскарження окремих процесуальних рішень, окремі з яких є категоричними заборонами. Деякі з таких заборон Конституційним Судом України вже визнано неконституційними. Ці неконституційні заборони на оскарження процесуальних рішень на досудовому розслідуванні втрачають свою чинність, згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, з дня прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення, якщо інше не значиться у самому рішенні; - логічне, що, на загальних підставах, з дня постановлення, тобто з 17 червня 2020 року, Конституційним Судом України свого рішення № 4-р(II)/2020 щодо такої із них, як "...заборона оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення", уповноважені КПК України учасники кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвали слідчого судді.

Шляхи вдосконалення законодавчого регулювання оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність / А. О. Сазонова

Мета роботи - дослідження шляхів вдосконалення законодавчого регулювання оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. В процесі дослідження визнано, що імплементація передового зарубіжного досвіду відповідатиме сучасним економічним тенденціям, пов'язаним з підвищенням поширеності нестандартної зайнятості, в основі якої лежить мобільність робочих ресурсів та зниження залежності працівника від роботодавця (тимчасова робота, неповний робочий час, робота за сумісництвом, поділ робочого місця, "віртуальне підприємство" тощо), а також забезпечить оптимізацію процедур фіскального контролю держави за нестандартними формами зайнятості, скорочення "тіньового ринку" зайнятості тощо. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій з удосконалення податкового законодавства.

Чи передбачена можливість у перебігу досудового розслідування оскаржувати ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка постановлена у порядку частини 6 статті 193 КПК України? / І. В. Басиста

Робота є спробою авторки, виходячи із системного аналізу положень пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 177, 178, 193, 194, 196, 309, 310, 392 КПК України презентувати науковій спільноті наявні підходи та об'єктивні проблеми щодо можливості (не можливості) оскарження ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка постановлена у порядку частини 6 статті 193 КПК України. Методика. Аналіз та синтез наукових досягнень низки дослідників, наявної судової практики, дослідження стану нормативно-правового забезпечення, формування власних умовиводів. Системно-структурний, аналізу та синтезу, функціональний та інші методи використані у процесі проведення даного наукового пошуку. Результати. Наведено аргументи, які дають підстави для формулювання наступних висновків: нормами КПК України не передбачена можливість у перебігу досудового розслідування оскаржувати ухвалу слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка постановлена у порядку частини 6 статті 193 КПК України. Під час досудового розслідування, на підставі пункту 2 частини 1 статті 309 КПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку лише ухвала слідчого судді про застосування (котре має місце після затримання особи і не пізніш, як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження) обраного, у порядку частині 6 статті 193 КПК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Наукова новизна. Верховним Судом вже було сформовано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, котрий міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 грудня 2018 року (справа №483/1186/16-к), а колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду повважала за необхідне відступити від зазначеного висновку. Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду мала б вирішити означену проблематику, і з цією метою учасникам Науково-консультативної ради при Верховному Суді було направлено відповідне звернення від 10.01.2022 у справі №991/3440/20, яке отримане і мною та щодо якого підготовлено науковий висновок [1]. Тож спробую поділитися власними роздумами щодо означеної проблематики із колегами та сподіваюся на її об'єктивне вирішення. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правозастосовній діяльності, під час розслідування кримінальних правопорушень.

Цивільно-правове регулювання інтересу у праві інтелектуальної власності / І. Я. Бабецька, І. О. Турчак

Мета роботи - визначення поняття "інтерес", "законний інтерес", "охоронюваний законом інтерес" та з'ясуванню питання про його класифікацію у праві інтелектуальної власності. Обгрунтовано тези про роль інтересів у праві, здійснюється класифікація інтересів за різними критеріями. Стаття присвячена дослідженню юридичної природи приватних та публічних інтересів у сфері інтелектуальної власності. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, діалектичний, формально-логічний, системно-функціональний. системно-структурний. Результати: в процесі проведеного дослідження визначено поняття "приватний та публічний інтересу у праві інтелектуальної власності". Доведено, що приватний інтерес визначається "як інтерес конкретних осіб і соціальних груп, який охороняється державою", публічний інтерес визначено як "визнаний державою та забезпечений правом інтерес соціальної спільності, задоволення якого слугує умовою та гарантією її існування і розвитку". В процесі дослідження встановлено, що коли йдеться про забезпечення балансу публічних і приватних інтересів сторін в авторському праві, то серед іншого мається на увазі запровадження в міжнародному та національному законодавстві спеціальних норм вільного використання творів. Проблема взаємодії приватних та публічних інтересів у правовому регулюванні відносин інтелектуальної власності потребує подальшого грунтовного детального дослідження щодо визначення механізму та способів захисту вказаних інтересів. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності з метою правового врегулювання суспільних відносин у сфері охорони інтересів у праві інтелектуальної власності.

Християнська релігія та нотаріат: точки дотику / М. С. Долинська

Мета дослідження - комплексний загальнотеоретичний та компаративістський аналіз основних проблем щодо точок дотику християнської релігії та нотаріату, з'ясування трансформації релігійних правил (норм) у нотаріальну діяльність та нотаріальний процес. Методика. Методика дослідження охоплює комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формування відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання: історико-правовий, порівняльно-правовий, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. Результати. У процесі дослідження здійснено історико-правовий аналіз основних точок дотику християнської релігії та нотаріату. Наукова новизна. Здійснивши аналіз основних точок дотику християнської релігії та нотаріату, автором стверджується, що окремі основні засади християнства було запозичено у нотаріальну діяльність. Зокрема, у Біблії віднаходимо норми, які стосуються основних засад ведення нотаріальної діяльності, а також щодо правил провадження нотаріального процесу. Відголоски візантійських норм, які також грунтувалися на релігійних нормах щодо порядку складання заповітів та окремих видів договорів, спостерігаються й у сучасному цивільному та нотаріальному процесі, а також нотаріальному діловодстві. Однак, українські державні та приватні нотаріуси при провадженні нотаріального процесу не можуть застосовувати релігійні норми та документи. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у правотворчій та правозастосовній діяльності при підготовці нормативних та законодавчих актів з питань правового регулювання нотаріальної діяльності.

Фракційна організація українських послів Галицького сейму / І. З. Криховецький

Мета дослідження - виявлення правових засад організації та встановлення статусу української сеймової фракцій другої половини ХIХ - початку ХХ ст., а також встановити форми впливу парламентської діяльності на правосвідомість та державно-правову думку галицьких українців. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Встановлено, що фракція визначається, як закономірний інститут об'єднання сеймових послів, який дозволяв ефективно здійснювати законотворчу діяльність, адже мінімальна кількість депутатів, які могли винести на розгляд законопроект чи заблокувати той що розглядався, становила 15. Акцентується увага на керівному складі української фракції, зокрема їх соціальній приналежності та політичних переконаннях лідерів. Окремо розглядаються правові підстави діяльності самої фракції. Акцентується увага на те, як діяльність сейму вплинула на державно-правову думку Галичини кінця ХIХ - початку ХХ ст. Вивчаються особливості польсько-українського політичного протистояння у стінах сейму, в тому числі й в процесі фракційної організації. Встановлено, що значний вплив на політичну думку галицьких українців, у тому числі й на процес їх фракційної організації, мала соціальна приналежність. Так, до 1870-х рр. серед українських сеймових послів домінували представники духовенства, і тільки на межі ХIХ - ХХ ст. політичний провід переходить до світської інтелігенції - правників, адвокатів. Наукова новизна. Встановлено, що за понад 50 років діяльності сейму, жодних нормативних актів, що регулювали б процес формування сеймових фракцій не було видано ані центральною владою, ані самим сеймом. Створення сеймових фракцій було компетенцією самих депутатів чи політичних угруповань, які були представлені у вищому представницькому органі краю. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Форми профілактики нелегальної міграції органами Державної прикордонної служби України (адміністративно-правовий аспект) / А. Ф. Мота

Мета роботи - аналіз теоретичних і нормативних положень, що стосуються визначення форм профілактичного впливу з протидії нелегальній міграції та застосовуються в охороні державного кордону. Методика охоплює застосування загальнотеоретичних і спеціальних методів наукового пізнання, спрямованих на опрацювання висновків дослідження. Використано діалектичний метод, системний аналіз, методи класифікації та групування, а також соціологічний метод. Форми профілактичної діяльності Державної прикордонної служби України в протидії нелегальній міграції віднесено до двох основних блоків: процесуального (оперативно-розшукова діяльність, провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження щодо застосування примусового повернення, видворення та реадмісії іноземців чи осіб без громадянства) та оперативно-службового (прикордонна служба, прикордонний контроль, оперативно-розшукова та інформаційно-аналітична діяльність, інженерно-технічний контроль, комплексні профілактичні заходи). Наукова новизна. За результатами дослідження обгрунтовано систему форм профілактики правопорушень у діяльності Державної прикордонної служби України з протидії нелегальній міграції, яка передбачає процесуальний та оперативно-службовий блоки. Форми процесуального блоку профілактики нелегальної міграції характеризуються впливом на правопорушення, який має превентивне значення, а також спрямованістю на відновлення порушеного стану. Оперативно-службові форми профілактики нелегальної міграції розраховані на попередження правопорушень, а також їх виявлення для забезпечення відповідної процесуальної реакції. Результати дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі, сфері правотворчості, навчальному процесі та правозастосовній діяльності.

Форми захисту інтересів у сімейному праві / С. М. Ходак

Мета дослідження - визначення форм захисту інтересів у сімейному праві, розкриття особливості форм захисту інтересів у сімейному праві, та розгляд юрисдикційної та неюрисдикційної форми їх захисту. З-поміж філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів використовувався такий як є техніко-юридичний метод, який застосовано при дослідженні способів та форм захисту інтересів в сімейному праві. Наукова новизна полягає в тому, що у статті констатовано, що під формою захисту інтересів у сімейному праві слід розуміти внутрішньо погоджений комплекс заснованих на нормах сімейного права організаційних та інших заходів, які здійснюються в рамках єдиного типу процедур, узгоджені спільною метою, спрямовані на попередження, припинення порушення інтересів і їх відновлення, здійснювані спеціальним юрисдикційним органом або ж особою, якій належить такий інтерес. У дослідження дістало подальший розвиток положення про те, що перелік способів захисту сімейних інтересів повинен виходити за рамки Сімейного кодексу, носити відкритий характер, що визначає можливість їх захисту іншими способами, не забороненими законом. Під юрисдикційною формою захисту інтересів у сімейному праві розуміється діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист, належать: суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор. Обгрунтовано універсальність судової форми захисту інтересів у сімейному праві. При цьому сприйнято підхід, за яким захисту підлягає не лише інтерес, що порушений, але й такий інтерес, який на час захисту ще не порушений з метою попередження порушення. Неюрисдикційна форма захисту сімейних інтересів - це дії фактичного характеру, які суб'єкт сімейного права вчиняє для захисту свого інтересу або інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. Виділено два способи здійснення права на самозахист інтересу в сімейному праві: самозахист свого інтересу; самозахист інтересу іншої особи. Доведено ефективність медіації як юрисдикційної форми захисту сімейних інтересів. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності для удосконалення законодавства у сфері правової регламентації категорії інтересу; у навчальному процесі - при розробці навчальних посібників, методичних матеріалів із навчальної дисципліни "Сімейне право України".

Участь громадянського суспільства у законотворчому процесі / Н. В. Лесько

Мета роботи - аналіз участі громадянського суспільства у законотворчому процесі. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний. В процесі дослідження визнано, що одним з ключових способів взаємодії держави та громадянського суспільства - участь громадян у законотворчій діяльності парламенту. Верховна Рада України як представницький орган, спрямований на захист інтересів громадян, може сприяти більш активному залученню громадськості до своєї діяльності. Приклади країн Європейського Союзу показують, що існує багато різних форм і способів такої участі на різних рівнях взаємодії. Представлені способи дозволяють визначити загальну модель участі громадян в роботі Верховної Ради України. Розкрито форми участі громадськості у діяльності парламенту: інформування, консультування і діалог Участь громадян у прийнятті рішень це складний і комплексний процес, що протікає під впливом різних факторів. У зв'язку з незавершеністю процесу реформування політичної системи країни система форм і методів участі громадян в процесі прийняття рішень знаходяться в стадії становлення і постійної трансформації. В процесі дослідження встановлено, що формування моделі участі громадян і інститутів громадянського суспільства у законотворчому процесі повинна відображати інституційний механізмів участі громадськості та інтеграцію структур громадянського суспільства в основну діяльність парламенту. Прикладне значення дослідження визначається тим, що наукові результати створюють основу для вдосконалення законодавства щодо участі інститутів громадянського суспільства у законотворчому процесі.

Трансформація правового змісту концепту соборність в українській політико-правовій думці ХIХ - початку ХХ ст. / В. В. Жупник

Мета роботи - розкриття особливостей формування та трансформації концепції "соборності" в українській державно-правовій думці ХIХ - ХХ ст. Часові рамки обумовлюються насамперед активізацією українського національного руху, його політизацією, формуванням концепції національної державності та її реалізації впродовж 1917 - 1921 рр. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів. Ключовим став аналітичний метод та компаративіський підхід, які дозволили розкрити особливості становлення й еволюції концепту "соборності" в конкретному історичному періоді. Результати. Встановлено, що концепт "соборності" в українській політико-правовій думці впродовж ХIХ - початку ХХ ст. пройшов кілька етапів, кожен з яких характеризувався відповідним змістом поняття "соборність", способом її досягнення, а також ступенем суспільної підтримки. Зокрема виокремлено чотири етапи: 1830 - 1840-ві рр. - "організаційний"; 1860 - 1880-ті рр. - "проміжний"; 1890-ті рр. - перше десятиліття ХХ ст. ("політичний"); з 1907 до 1919 р. Наукова новизна. Аргументовано тезу про традиційність для української політико-правової думки ідеї національно-територіальної єдності українських земель, що і відображалося в понятті "соборність". Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів, зокрема при вивченні історії держави і права України, історії вчень про державу і право.

Теоретична складність і практична значимість проявів взаємовпливу релігії та права / М. С. Кельман, Т. М. Сивуля

Мета роботи - довести неможливості зникнення феномену релігійності у суспільстві та очевидним фактам впливу релігії на процеси становлення й розвитку права. Методика. Методика включає комплексний аналіз багатьох історичних джерел та формування висновків, що саме релігія є насправді духовною колискою права. Методологічну основу дослідження становить система концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, а також способів наукового пізнання: антропологічний, ідеалістичний, потребовий дослідницький, системний, комунікативний підходи, та такі методи як: історико-правовий, порівняльно-правовий тощо. Результати. В процесі дослідження обггунтовано, що для ініціювання правового спілкування необхідні три речі: знання права (інтелектуальний елемент), діяльність (вольовий елемент), і - поза сумнівом - свідомість (духовний елемент). Зрештою тільки духовне ідентифікує два перші. Тільки духовна складова наповнює "юридичним світлом", змістом, метою, духом закону, правовим зв'язком, гарантує їх від перетворення у кращому випадку на формальну схему, у гіршому - на кримінально правовий хаос, а саме право - не право. Наукова новизна. Встановлено, що співвідношення релігії та права без урахування глибинних духовних засад життя суспільства, що знаходяться "по той бік" уявлень, ні про яку свободу особистості, права людини, відповідальність та особисту вину (а отже, і правову традицію в цілому) йтися не може. Проте в науці продовжує відчуватися негативне ставлення до релігії як засобу регулювання суспільних відносин, що зрештою і спонукало нас вдатися до спроби розглянути зазначену проблему. Практичне значення. Розгляд цих проблем становить і суто практичний інтерес, оскільки в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму та залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Слід також зазначити, що попри певний "ренесанс" релігійної тематики, який спостерігається у сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже відсутні спроби теоретично розробити співвідношення релігії і права.

Теоретична база дослідження процесу становлення органів поліції на західноукраїнських землях у 1944 - 1953 роках / В. В. Жупник

Мета дослідження - аналіз праць радянських та сучасних українських вчених, у яких розкривається процес становлення та специфіка діяльності органів міліції на західноукраїнських землях у повоєнні десятиліття. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціальнонаукових і філософських методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Ключовим став історіографічний метод та компаративіський підхід, які дозволили визначити ключові підходи й тенденції до вивчення процесу створення і діяльності органів міліції на теренах Західної України в перші повоєнні десятиліття. Результати. Встановлено, що наукові праці, в яких розкривається процес створення радянських органів влади на західноукраїнських землях, зокрема міліції, формувалися на підставі кількох суб'єктивних факторів, що особливо проявлялися саме в радянський період. Так, по-перше, вони, як правило, приурочувалися до певних подій, пов'язаних з роковинами міліції та компартії; як "керівної і спрямовуючої сили"; по-друге, всі вони базувалися на марксистсько-ленінській методології; по-третє, мають однобокий "позитивний" характер, хоча й дають уявлення про основні напрями діяльності ОВС; по-четверте, майже не висвітлюють причин репресій, а якщо й торкаються цієї проблеми, то лише як "боротьба з кримінальними та антирадянськими "злочинними елементами". В умовах державності України відхід від ідеологічних догм, а також доступ до значного масиву раніше недоступного для широкого кола дослідників архівного матеріалу дали можливість пошуку нових концептуальних підходів для об'єктивного висвітлення історії міліції України радянської доби. Наукова новизна. Подається аналіз оснновних теоретичних та історико-правових підходів до розкриття процесу створення та діяльності органів міліції на західноукраїнських землях в умовах другої хвилі радянізації. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Теоретичні підходи до вивчення історії українського парламентаризму / І. З. Криховецький

Мета дослідження - визначення теоретичних підходів та характеристика ключових понять в контексті вивчення історії українського парламентаризму, на прикладі представницьких органів влади створених в імперії Габсбургів другої половини ХIХ - початку ХХ ст. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Результати. Розкрито ключові теоретичні і категоріально-понятійні підходи до вивчення історії українського парламентаризму. Визначено етимологію поняття парламентаризм, а також історичну традицію становлення парламентських інституцій на теренах України в ХIХ - на початку ХХ ст. Ми схильні вважати, що витоки класичного парламентаризму на українських землях слід шукати в другій половині ХIХ ст., коли в Галичині та Буковині, під впливом конституційних перетворень було започатковано крайові сейми, що стали вищими представницькими органами влади в краї. Закономірно, що це не була українська форма парламентаризму, однак практичний досвід отриманий українцями в стінах Галицького і Буковинського сеймів, а також імперського парламенту, був надзвичайно вагомим. Наукова новизна. Встановлено, що теоретичною основою дослідження діяльності Галицького сейму є поняття парламентаризм, нормотворча діяльність, алегат та ін. Усі вони, по-перше, вказують, що крайовий сейм був класичним прикладом представницького органу влади із вираженими законодавчими функціями. По-друге, доводять, що саме Галицький і Буковинський сейми були першими класичними парламентськими інституціями до роботи яких залучалися українські посли. Окрім того, існування сеймів мало вагомий вплив і на тогочасне суспільство, адже існуюча виборча система передбачала залучення широких прошарків суспільства до політичних процесів. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Статус дітей сиріт в Україні в умовах війни / О. І. Андрухів

Мета дослідження - вивчення історичного досвіду запобігання безпритульності і бездоглядності дітей-сиріт, а також характеристика правових норм, що гарантують захист дітей-сиріт в умовах війни. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення теоретичного та джерельного матеріалу і подальшого формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались принципи об'єктивності та системності, а також загальнонаукові, спеціально-юридичні та спеціально-історичні методи наукового пізнання: аналізу, синтезу, компаративний, функціонально-юридичний, системно-історичний. Результати. Проблему дітей-сиріт варто розглядати крізь призму аналізу історичного досвіду виникнення такого явища та боротьби з ним; причин виникнення безпритульності та бездоглядності дітей-сиріт; процедуру взяття під опіку, усиновлення й виховання дітей-сиріт; інформаційну політику держави у сфері захисту дітей-сиріт. Дотримання прав дитини є основоположним завданням держави та громадянського суспільства. Особливо актуалізується ця проблема в умовах війни, коли дитина завжди є найменш захищеною. Статистичні відомості про кількість дітей, що осиротіли внаслідок війни (починаючи з 2014 року), кількість дітей, що насильно вивезені на територію Росії, внутрішнє переміщення дітей-сиріт з територій де ведуться бойові дії, свідчить про гостроту проблеми і необхідність консолідації суспільства для вирішення цієї проблеми. Наукова новизна. Проаналізовано історичні аспекти запобігання дитячої безпритульності, визначено причини виникнення такого явища; вказано на зміни, що відбулися в національному законодавстві стосовно процедури взяття під опіку, усиновлення й виховання дітей-сиріт. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Спроби подолання дефіциту імперативним методом правового регулювання в умовах перебудови (на прикладі Івано-Франківської області) / Л. Б. Федик

Мета роботи - на прикладі УРСР показати ефективність застосування імперативного методу правового регулювання економіки. Методика. Методика дослідження базується на застосуванні системного підходу, який дозволив розглянути економічні і правові явища у їх взаємозв'язку. Під час дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання: діалектичний метод, який дав змогу дослідити взаємозв'язок між державно-правовими явищами і економічними процесами; дослідження правового статусу учасників економічних відносин УРСР за часів перебудови вимагало застосування історичного методу, який дав можливість прослідкувати еволюцію законодавства УРСР щодо регулювання економічних процесів. За допомогою догматичного методу проаналізовано законодавство досліджуваного періоду. Герменевтичний метод застосовувався під час інтерпретації окремих економічних понять з позицій права Результати. У процесі дослідження проаналізовано засади імперативного методу правового регулювання для подолання дефіциту, а саме: законів, наказів, розпоряджень, приписів, інструкцій. Наукова новизна. На основі аналізу законодавчих актів УРСР виявлено проблеми економічного розвитку держави, проаналізовано їхні причини та способи подолання. Виявлено, що ключова роль відводилася адміністративним методам регулювання економіки з акцентом на імперативному методі правового регулювання. Показано неефективність даного методу, яка виразилася в численних правопорушеннях і розвитку "тіньової економіки". Практична значимість. Висновки та теоретичні узагальнення можуть бути цінними для уникнення негативних тенденцій в економічній (дефіцит, спекуляція, тіньова економіка) та правовій сфері (абсолютизація одного методу правового регулювання) на сучасному етапі розвитку Української держави.

Способи захисту інтересів у сімейному праві / С. М. Ходак

Мета дослідження - способи захисту інтересів у сімейному праві та необхідність сформулювати науково-обгрунтовані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері сімейно-правових інтересів. Методологія. При дослідженні способів захисту інтересів в сімейному праві використовувався техніко-юридичний метод. Наукова новизна полягає в тому, що у статті констатовано, положення про те, що перелік способів захисту сімейних інтересів повинен виходити за рамки Сімейного кодексу, носити відкритий характер, що визначає можливість їх захисту іншими способами, не забороненими законом. Доведено, що при визначенні місця проживання дитини основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини, а не презумпція на користь матері. Аргументовано, що сутність принципу найкращих інтересів дитини проявляється у пріоритетному врахуванні інтересів дитини у прийнятих батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами рішень з метою задоволення будь-яких її потреб (залежно від віку, стану здоров'я, статі та специфіки розвитку дитини). Доведено, що принцип найкращих інтересів дитини включає в себе і принцип добробуту дитини, а це виключає необхідність їх розмежування як окремих правових категорій. Результати. Проаналізовано проблематику застосування способів захисту сімейно-правових інтересів. Доведено, що інтерес у сімейному праві захищається тими ж способами, що й суб'єктивне сімейне право. Практична значимість. Результати дослідження можна використати у правотворчій діяльності для удосконалення законодавства у сфері правової регламентації категорії інтересу; у навчальному процесі - при розробці навчальних посібників, методичних матеріалів із навчальної дисципліни "Сімейне право України".

Співвідношення поняття "державна політика" з іншими поняттями теорії держави та права / Н. В. Височанська

Мета роботи - аналіз поняття "державна політика", як порівняно нового поняття загальнотеоретичної юридичної науки, та встановлення його співвідношення з іншими, більш традиційними, поняттями теорії держави та права, такими як: "державна влада", "державна діяльність", "державне регулювання", "державне управління". Методика включає комплексний аналіз та узагальнення науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: порівняльний, термінологічний, функціональний, історичний, структурний. В процесі дослідження з'ясовано, що поняття "державна політика" є пізнавальним інструментом поглиблення людських знань про державну політику як складний, багатогранний соціальний феномен. Теорія держави та права на сучасному етапі свого розвитку намагається розширити горизонт наукового пізнання державно-правових явищ, охопити науковою картиною державно-правового світу нові загальні державно-правові категорії, серед яких одне з важливих місць має посісти поняття "державна політика". У поняттєво-категоріальному апараті теорії держави та права його визначають шляхом співвідношення останнього з іншими поняттями загальнотеоретичної юридичної науки, характеризуючи зв'язок і залежність державної політики з державною владою, державною діяльністю, державним регулюванням, державним управлінням. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що надаючи характеристику взаємного відношення, зв'язку і залежності державної політики з державною владою, державною діяльністю, державним регулюванням, державним управлінням ми дійшли до висновку, що деякі з цих категорій (державна влада, державна діяльність) є первинними, вихідними або родовими стосовно державної політики, інші - перебувають у відношенні перетину, часткового збігу (державне регулювання), решта - охоплюються обсягом поняття державної політики (державне управління). Державна політика входить до такого схематичного поняттєвого ряду: державна влада - державна діяльність - державна політика - державне регулювання - державне управління. Результати дослідження може бути використано у науково-дослідній діяльності - для покращання наукового забезпечення державної політики, активізації її теоретико-правових, галузевих і міждисциплінарних досліджень; освітньому процесі - для підготовки навчальних і навчально-методичних матеріалів та використання під час викладання теорії держави та права, конституційного, адміністративного права, політології, державного управління, а також інших соціально-гуманітарних дисциплін.

Роль правових переваг у реалізації правоохоронної діяльності держави та профілактиці протиправної поведінки / О. В. Скочиляс-Павлів

Мета роботи - аналіз ролі правових переваг у реалізації правоохоронної діяльності держави та профілактиці протиправної поведінки. Методика дослідження представлена сукупністю філософських та загальнонаукових методів, серед яких: термінологічний, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-правовий. Результати. Для мотивації ініціативної особи в умовах європейської інтеграції повинні використовуватися більш гнучкі феномени. Характерним прикладом виступає правова перевага. Встановлено, що закріплення переваг як юридичних засобів правоохоронної політики держави забезпечує: гарантії диференційованого підходу при притягненні до відповідальності різних суб'єктів за рахунок реалізації їх особливого правового статусу (переваги у формі імунітету); проведення максимально ефективної державної фінансово-економічної, соціальної та фіскальної політики, стимулювання дотримання фінансової дисципліни (пільга); режим дозволу за рахунок створення умов максимального сприяння, що сприяє досягненню результатів державної, службової та громадської діяльності суб'єктів відносин (привілей). Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що теоретико-правове осмислення правових переваг (імунітетів, привілеїв, пільг) у контексті правоохоронної діяльності держави збагачує знання про дані явища, уточнює категоріальний апарат, виявляє нові грані зіткнення, у тому числі з іншими правовими феноменами. Подібне дослідження обумовлено практичними цілями та завданнями. Це пояснюється тим, що існування та законодавче закріплення правових переваг, їх практична реалізація та застосування права найчастіше обумовлені втіленням правоохоронної політики держави. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у правотворчій та правозастосовній діяльності під час реалізації правоохоронної діяльності держави та профілактиці протиправної поведінки.