Гігієнічні аспекти навчальної діяльності учнів середнього шкільного віку та її вплив на стан здоров'я: (огляд літ.)

Розглянуто проблему збереження та поліпшення здоров'я школярів у процесі навчальної діяльності. Від стану здоров'я підростаючого покоління залежить розвиток майбутнього дорослого населення країни. В основі погіршення здоров'я школярів є цілий комплекс негативних соціально-гігієнічних, медичних, екологічних і педагогічних факторів, з якими зустрічаються сьогодні і сім'я, і школа. Навчальний заклад є одним із соціально-детермінуючих факторів у формуванні психічного та фізичного здоров'я дітей. Саме тому розглянуто такі питання, як здоров'я учнів в умовах сучасного навчального закладу, критерії напруженості навчальної діяльності дітей середнього шкільного віку, інтенсифікація навчального процесу та її вплив на стан здоров'я учнів, рекомендації щодо здоров'язберігаючої поведінки учнів в умовах навчального закладу. Мета роботи - теоретичне обгрунтування гігієнічних аспектів учбової діяльності учнів середнього шкільного віку та її вплив на стан здоров'я. Наведено дані огляду літератури щодо стану здоров'я учнів середнього шкільного віку у теперішній час, перелічено фактори, які негативно впливають на їх стан здоров'я, зазначено особливості режиму дня дітей середнього шкільного віку та відзначено аспекти формування здоров'язберігаючої поведінки учнів. На підставі аналізу літератури було зроблено висновок, що освітній навчальний заклад як певна система соціальних впливів на особистість, що розвивається, має вагомий вплив на розвиток внутрішньої картини здоров'я учнів як на емоційному, так і на поведінковому рівнях. Тому необхідно допомогти учням середнього шкільного віку сформувати поведінку, яка буде сприяти підвищенню захисних властивостей організму, спрямованих на боротьбу зі шкідливими звичками, залучати їх до різних видів діяльності і відпочинку, раціонального харчування, оптимальної рухової активності, фізичної культури, загартовування, дотримання правил особистої гігієни.

Hyperuricemia as a risk factor of arterial hypertension = Гіперурикемія як фактор ризику артеріальної гіпертензії: (a rev.)

Серед населення Центральної і Східної Європи поширеність гіперурикемії (ГУ) становить 28 % у жінок і 23 % у чоловіків. У 2018 р. Європейська асоціація з вивчення артеріальної гіпертензії (АГ) офіційно включила ГУ в число незалежних факторів ризику АГ. Мета роботи - зіставлення літературних і власних даних, що відображають сучасні уявлення про роль гіперурикемії у прогресуванні АГ, і вивчення впливу гіперурикемії на ендотеліальну дисфункцію. Було проаналізовано 382 особи для оцінки поширеності гіперурикемії в Сумській області. Для вивчення впливу гіперурикемії на ендотеліальну дисфункцію у нормотензивних пацієнтів були сформовані дві групи: 31 пацієнт з UA << 400 мкмоль/л (1-а група) і 29 пацієнтів з UA >> 400 мкмоль/л (2-а група). Групи було співставно за віком і статтю. Тест з реактивною гіперемією для оцінки ендотелійзалежної вазодилатації (ЕЗВД) проводили з використанням ультразвукової системи SonoScape S6. Збільшення діаметра плечової артерії менш ніж на 10 % під час проведення тесту розглядалося як критерій ендотеліальної дисфункції. Встановлено розповсюдженість гіперурикемії в Сумській області близько 42 % серед нормотензивних пацієнтів і 51 % - у пацієнтів з АГ із загальної когорти з 382 осіб. Добовий моніторинг АТ продемонстрував у 1-й групі рівень середньоденного систолічного АТ 118 мм рт.ст. і середньоденного діастолічного АТ - 72 мм рт.ст.; у 2-й групі - 130 мм рт.ст. і 80 мм рт.ст. відповідно (p << 0,05). Аналіз рівнів ЕЗВД показує достовірні відмінності між групами: 12,9 і 9,6 % в 1-й групі і 2-й групі відповідно (p << 0,05). Середній рівень СК в 1-й групі склав <$E328~symbol С~24> мкмоль/л; у 2-й групі - <$E469~symbol С~34> мкмоль/л. Бул одержано зворотну кореляцію -0,32 між рівнем СК і ЕЗВД в 1-й групі і -0,48 у 2-й групі (p << 0,05). Висновки: результати дослідження показали високу поширеність ГУ як у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, так і у нормотензивних пацієнтів. Встановлено статистично значущий зв'язок між ендотелійзалежної вазодилатацією і рівнем сечової кислоти у нормотензивних пацієнтів.

Щільність прилягання реставраційного матеріалу до емалі зубів з різним формуванням краю каріозної порожнини

Мета роботи - вивчити щільність прилягання відновлювального матеріалу до емалі зубів залежно від дизайну формування краю каріозної порожнини. Проведено дослідження на ЗО видалених за клінічними показаннями інтактних третіх молярах. Зразки поділили на три групи по 10 в кожній. В I групі формували класичну каріозну порожнину без формування скоса (фальца) емалі, II - зовнішній скіс емалі під кутом <$E45 symbol Р> до емалево-дентинної межі, III - внутрішній скіс емалі. Порожнини відновлювали композиційним світлотверднучим матеріалом, здійснювали механічне навантаження, зуби піддавали термоциклюванню, сепарували в медіо-дистальному напрямку через центр реставрацій, досліджували в растровому електронному мікроскопі "РЭМ 102" і вивчали зону контакту реставрації з твердими тканинами зубів, щільність їх прилягання, проміжки вимірювали і виражали в мікрометрах (мкм). В зразках I групи щільність прилягання матеріалу до емалі порожнини за весь період дослідження було різним: місцями щільне, іноді визначали простір між адгезивним шаром матеріалу і емаллю до <$E7,90~symbol С~0,73> мкм (ДІ 95 %: 6,3:9,5). В зразках II групи матеріал рівномірно контактував з прошарком адгезиву, прилягання якого до емалі краю каріозної порожнини було щільним майже весь період, в окремих ділянках відзначалося порушення контакту, щілини розміром <$E2,76~symbol С~0,52> мкм (ДІ 95 %: 1,6:3,9). В зразках III групи прилягання реставраційного матеріалу до емалі каріозної порожнини не було щільним майже весь період дослідження, зазначалися щілини розміром <$E16,50~symbol С~0,89> (ДІ 95 %: 14,6:18,4) мкм. Висновки: найбільша щільність прилягання відновлювального матеріалу до емалі зубів відбувається під час формування зовнішнього скосу емалевого краю в каріозних порожнинах I класу за Блеком.

Шляхи оптимізації епідеміологічного нагляду за гострими кишковими інфекціями в Україні

Досліджено динаміку захворюваності на шигельоз, сальмонельоз, діареєгенні ешерихіози, демографічну статистику та показники санітарно-гігієнічного моніторингу за період 2001 - 2017 рр. у Сумській області. Застосовано епідеміологічний та статистичний методи дослідження, багатофакторний аналіз. Встановлено, що у досліджуваному періоді показники інцидентності на шигельоз зменшилися з 42,3 на 100 тис населення до 0,5; сальмонельоз - зросли з 13,0 до 17,7; діареєгенні ешерихіози - варіювали на рівні 3,70 - 2,20. Під час проведення статистичного аналізу, за допомогою пакету прикладних програм Біайзйса, встановлено залежність захворюваності від впливу факторів ризику: чисельність і щільність населення; природний і міграційний рух населення; поширеність хвороб органів травлення; частота виявлення: носіїв патогенних ентеробактерій, "нестандартних" зразків води, сирого м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів, цукру і кондитерських виробів, яєць; виділення санітарно-показової мікрофлори із обладнання і рук працівників у закладах громадського харчування, харчових підприємствах, підприємствах із виробництва кондитерських виробів із кремом, молокозаводах. Використовуючи значення факторів ризику, із застосуванням регресійних рівнянь, була спрогнозована захворюваність на найбільш значущі форми гострих кишкових інфекцій.

Оцінка екзокринної функції підшлункової залози у пацієнтів на хронічний панкреатит у поєднанні з гіпертонічною хворобою

Дослідження більшості науковців медичної спільноти підверджують факт наявності поєднаних патологій, що передбачає подальше вивчення цих станів. Однією із таких комбінацій є хронічний панкреатит (ХП) та гіпертонічна хвороба (ГХ). Обидва захворювання взаємно погіршують перебіг одне одного. Мета дослідження - вивчення екзокринної функції підшлункової залози (ПЗ) за умов поєднання ХП та ГХ. Для вивчення досліджуваної проблеми було проведено комплексне обстеження 102 хворих на ХП у поєднанні з ГХ II стадії, які сформували основну групу, та 23 практично здорових осіб, які склали контрольну групу. Оцінка зовнішньосекреторної функції ПЗ здійснювалася шляхом вимірювання еластази-1 у калі, діастази в сечі та для встановлення наявності феномену "відхилення ферментів у кров" - ліпази, амілази у крові. Зважаючи на чутливість та специфічність використаних авторами методів, провідним індикатором екзокринної функції ПЗ у даному дослідженні можна вважати рівень фекальної елестази-1. Одержані результати вказують на те, що у обстеженого контингенту пацієнтів переважає зовнішньосекреторна недостатність на межі помірного та легкого ступеня тяжкості (<$E157,82~symbol С~17,28> мкг/г проти <$E203,47~symbol С~13,64> мкг/г у осіб контрольної групи, p << 0,01). Аналізуючи показники концентрацій діастази у сечі, амілази та ліпази у крові, можна стверджувати, що ні гіперамілазурію, ні гіперамілаземію, ні гіперліпаземію у обстежених пацієнтів не було діагностовано, хоча значення усіх трьох останніх показників статистично значимо відрізнялися від таких же у осіб контрольної групи. Під час вивчення кореляційних зв'язків встановлено позитивний сильний зв'язок між діастазурією та ліпаземією (r = 0,62, p << 0,01), діастазурією та амілаземією (r = 0,67, p << 0,01), прямий сильний кореляційний зв'язок між ліпаземією та амілаземією (r = 0,54, p << 0,01) та слабкий зворотній зв'язок між концентрацією діастази у сечі та еластазою-1 у калі (r = -0,20, p = 0,05) у обстеженого контингенту пацієнтів. Висновки: комплекс обстеження пацієнтів на ХП у поєднанні з ГХ має включати дослідження екзокринної функції ПЗ. Зважаючи на доступність, вартість та інформативність вивчених методів діагностики, рекомендовано використовувати визначення ФЕ-1, як специфічного маркера екзокринної функції ПЗ.

Поліморфізм T786C гена ендотеліальної NO-синтази, васкулоендотеліальний фактор росту-А при інфаркті міокарда з елевацією сегмента ST

З метою вивчення асоціацій поліморфізму T786C гена eNOS з клініко-анамнестичними показниками хворих на гострий інфаркт міокарда з елевацією сегмента ST (STEMI), рівнем васкулоендотеліального фактора росту-А (ВЕФР-А), особливостями клінічного перебігу захворювання та його прогнозом, обстежили 177 пацієнтів з STEMI, 139 (78,5 %) - чоловіки та 38 (21,5 %) - жінки, у середньому віці (<$E61,73~symbol С~9,44>) років. Виявлено, що STEMI у пацієнтів-носіїв поліморфізму 786CC гена eNOS частіше розвивається за наявності ЦД 2 типу в 2,58 разів (95 % ДІ (1,10 - 5,88)), в 2,28 раз - у курців (95 % ДІ (1,03 - 4,88)), в 2,28 разів - у віці до 55 років (95 % ДІ (1,03 - 4,88)), в 3,03 разу - за наявності нестабільної стенокардії. Поліморфізм 786CC гена eNOS був незалежним предиктором несприятливого перебігу післяінфарктного періоду (виникнення хронічної серцевої недостатності не менш ніж III функціонального класу, післяінфарктної стенокардії, серцево-судинної смерті) протягом 6 міс спостереження (P = 0,0029). Збільшення рівня ВЕФР-А у хворих на STEMI - носіїв 786TT-генотипу поліморфізму T786C гена eNOS та зниження показника цитокіну у пацієнтів-носіїв мінорного CC-генотипа свідчить про можливу генетичну детермінованість зв'язку ВЕФР-А та eNOS.

Корекція діастолічної дисфункції та процесів ремоделювання лівого шлуночка у хворих на ревматоїдний артрит в поєднанні з артеріальною гіпертензією

Ревматоїдний артрит (РА) визнаний незалежним фактором кардіоваскулярного ризику. Наявність артеріальної гіпертензії (АГ) у хворих на ревматоїдний артрит (РА) асоціюється з несприятливий прогнозом, поєднання захворювань суттєво взаємообтяжує перебіг кожного з них. Актуальним питанням залишається підбір комплексної терапії з метою корекції діастолічної дисфункції та процесів ремоделювання ЛШ. Обстежено 60 хворих на РА в поєднанні з АГ, які було розподілено на дві групи I групу та II групу по 30 чоловік. Усі хворі одержували базисну терапію лікування РА, НПЗП та ГК. Контрольна III група практично здорові люди 30 пацієнтів. Пацієнти I групи додатково до базисної терапії одержували гіпотензивну терапію: інгібітор АПФ раміприл 10 мг на добу та блокатор кальцієвих каналів амлодипін 5 - 10 мг на добу. Разом з цим усі пацієнти I групи приймали аторвастатин 20 мг на добу та метаболічну терапію мілдронат 5 мл 0,5 г/5 мл внутрішньовенно крапельно на 200 мл розчину натрію хлориду 0,9 % один раз на добу протягом десяти днів, з подальшим переходом на прийом капсул мілдронат 250 мг, в дозі 500 мг на добу, протягом 3-х міс. За повторного обстеження, через 3 міс, у пацієнтів I групи відмічалось зменшення індексу маси міокарда на 8,86 % (p << 0,05), зменшення розміру лівого передсердя на 5,52 % (p << 0,05) та покращання діастолічної функції, у 13,33 % пацієнтів відмічалась нормалізація, а у 6,67 % перехід діастолічної дисфункції II типу в I тип (p << 0,05). Також у пацієнтів I групи, у яких було виявлено рідину в порожнині перикарда, відмічалось зменшення кінцево діастолічної товщини циркулярного обідка рідини на 46,6 % (p << 0,05). У пацієнтів II групи відмічалось збільшення індекса маси міокарда на 3,33 %, розміру лівого передсердя на 8,68 % (p << 0,05) та на 10 % збільшився відсоток пацієнтів з діастолічною дисфункцією (p << 0,05). Товщина циркулярного обідка рідини у пацієнтів II групи, у яких було виявлено рідину в порожнині перикарда, збільшилась на 6,67 % (p << 0,05). Можна зробити висновок, що така схема є актуальною і може бути рекомендована з метою підбору раціональної, комплексної терапії у хворих на РА у поєднанні з АГ.

Ефективність інгібіторів 5-альфа-редуктази у лікуванні пацієнтів з простатичною інтраепітеліальною неоплазією периферичної зони простати

Висвітлено проблему лікування простатичної інтраепітеліальної неоплазії (ПІН). Вивчено можливості використання інгібітору 5-альфа-редуктази дутастериду у 93 пацієнтів з ПІН периферичної зони простати, яких було розподілено на 2 групи. Пацієнти 1 групи не одержували спеціального лікування. Пацієнти 2 групи одержували дутастерид впродовж 1 року. З метою ефективності лікування вивчалася частота малігнізації ПІН та виявлення раку передміхурової залози впродовж 3-річного періоду спостереження. Одержані дані показали, що частота РПЗ у пацієнтів 1 групи дослідження становила 42,1 %. При цьому у 8,3 % виявлено РПЗ IV стадії, у 12,5 % діагностовано РПЗ III стадії. Серед пацієнтів 2 групи дослідження частота малігнізації становила 13,9 %. При цьому у групі пацієнтів, які приймали дутастерид, не було виявлено РПЗ IV стадії, а РПЗ III стадії - лише 1 випадок. Одержані дані свідчать про високу клінічну ефективність дутастериду у пацієнтів з ПІН периферичної зони простати. Використання дутастериду призводить до зменшення частоти РПЗ на 28,2 % та зменшує частоту виявлення РПЗ III - IV стадій. Перспективним є виокремлення серед хворих з ПІН групи підвищеного ризику розвитку аденокарциноми з подальшим поглибленим обстеженням, біопсією простати та розробленням терапевтичних заходів.

Постінсультна втома та особливості амбулаторної фармакотерапії після гострих порушень мозкового кровообігу

Постінсультна втома (ПІВ) - часте, "німе" ускладнення гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК). Мета роботи - оцінити потенційні зв'язки між характеристиками амбулаторної фармакотерапії з моменту виписки пацієнтів зі стаціонару та особливостями виникнення і подальшого перебігу ПІВ протягом однорічного періоду після інсульту. Обстежено 318 пацієнтів. Використовувалися шкали оцінки втоми: MFI-20, FAS, FSS. Визначалися часові параметри розвитку та перебігу ПІВ. Якісні характеристики фармакотерапії аналізувалися за допомогою спеціального алгоритму. Ні будь-яка група препаратів, ні їх кількість не мали достовірних асоціацій з розповсюдженістю ГПВ (згідно FAS та FSS) та окремих її компонентів (згідно MFI-20) протягом усього однорічного періоду спостереження. Були відсутні будь-які достовірні кореляційні зв'язки між кількісними характеристиками фармакотерапії та інтенсивністю ПІВ. Не виявлено будь-яких достовірних асоціацій між кількістю препаратів, що приймалися пацієнтами та ймовірністю пролонгації ПІВ. Жодна з груп препаратів (за виключенням бета-адреноблокаторів) не асоціювалася з достовірними змінами інтенсивності ПІВ протягом усього однорічного періоду спостереження. Прийом бета-адреноблокаторів асоціювався з підвищеними показниками ПІВ (згідно шкали FAS) та окремих її компонентів (згідно шкали MFI-20) протягом усього періоду спостереження. Висновки: кількісні та якісні характеристики амбулаторної фармакотерапії не мають будь-яких достовірних зв'язків з показниками розповсюдженості та персистування ПІВ протягом першого року після розвитку ГПМК. Прийом бета-адреноблокаторів протягом першого року після розвитку ГПМК може бути одним з факторів, що сприяє збільшенню інтенсивності ПІВ.

Структура качеств врача, вызывающих доверие

Доверие является универсальным социально-психологическим процессом, который участвует в формировании широкого спектра отношений личности к ценностям окружающего мира. Эта тема имеет глубокие универсальное значение в связи с тотальным многоуровневой кризисом доверия в наше время. Конечно, она касается отношений пациентов и их родственников к врачам, организации помощи больным, в медицине в целом. Цель исследования - изучение структуры качеств врача, которые вызывают доверие у реальных и потенциальных пациентов. Для решения цели и реализации задач были использованы психологические тесты: Торонтская алексигимическая шкала, методика определения общего показателя рефлексии А. В. Карпова, методика исследования показателей эмпатии И. М. Юсупова, тест исследования доверия к врачу А. В. Кустова. В исследовании участвовали респонденты всех возрастов, так как предусматривалось, что возраст является одним из условий формирования доверия к врачу. Исследования показало, что механизмы рефлексии и алекситимии с позиции принципа континуума следует рассматривать как "две стороны одной медали". Это означает, что чем выше уровень рефлексии, тем слабее комплекс алекситимии, и наоборот. Отмечено, что преимущества некоторых качеств врача зависят от возраста пациентов, их способности к рефлексии и уровня алекситимии. Личности с высоким уровнем рефлексии ценят те качества врача, которые присущи данной группе респондентов (склонность к активному диалогу с собой, способность контролировать свои мысли, чувства, умение руководить собственным поведением и т.д.).

Molecular aspects of the bone metastases development in prostate cancer = Молекулярні особливості розвитку кісткових метастазів раку передміхурової залози: (a rev.)

Висвітлено актуальне питання сучасної медицини - молекулярні механізми та фактори розвитку кісткових метастазів злоякісних пухлин, зокрема раку передміхурової залози (ПЗ). Проаналізовано положення літературних джерел останніх років щодо процесів формування кісткових метастазів раку ПЗ та експресії окремих маркерів у її тканині. Зокрема було всебічно розглянуто класичну концепцію seed and soil, котра описує феномен тропності циркулюючих метастатичних клітин до певного мікрооточення та викликає розвиток специфічних за локалізацією метастазів. Було узагальнено та порівняно погляди на молекулярно-генетичні основи впливу експресії андрогенових рецепторів неопластичних клітин на розвиток саме остеобластичного типу метастазів, причини та молекулярні механізми розвитку кастраційно-резистентного раку передміхурової залози. Розглянуто й узагальнено теоретичні знання, що описують участь білків p53, Bax та активованої каспази 3 в апоптозі, процеси неоангіогенезу та ремоделювання сполучнотканинного компоненту пухлин із залученням матриксної металопротеїнази 1, особливості присутності колагену 1 типу та іншого остеобластичного маркеру остеонектину в неопластичній тканині та роль запалення у процесах метастазування. Також було висвітлено функції білків теплового шоку із молекулярними масами 70 та 90 кДа та їх роль у пухлинній і метастатичній тканині. Проведене дослідження доповнює та узагальнює дані, що стосуються процесів розвитку кісткових метастазів раку ПЗ. У ході дослідження було всебічно проаналізовано молекулярно-генетичні особливості раку ПЗ за його метастатичного поширення.

Ступінь розвитку та роль ендотеліальної дисфункції у виникненні та прогресуванні неалкогольної жирової хвороби печінки та хронічної хвороби нирок у пацієнтів з ожирінням

Наведено теоретичне узагальнення дослідження особливостей функціонального ендотелію за коморбідності хронічної хвороби нирок (ХХН): хронічного пієлонефриту з ожирінням та неалкогольної жирової хвороби печінки (НАСЖХП) залежно від її форми та від стадії ХХН, який характеризується наростаючої дисфункції ендотелію, яка виникає внаслідок впливу метаболічної інтоксикації (гіперліпідемія, постпрандіальна гіперглікемія, зростання ступеня IP, гіперлептинемія, дефіцит адипонектину, посилення оксидативного та нітрозитивного (гіперактивація iNOS) стресу, і полягає у зниженні ендотелійзалежної вазодилятації плечової артерії, дефіциті синтезу та ліберації монооксиду нітрогену (ендотелійрелаксуючого фактора) внаслідок дефіциту ендотеліальної ХО-синтази, суттєвого зростання пулу злущених ендотеліоцитів, які циркулюють у крові. Встановлені розлади дисфункції ендотелію є суттєвими патогенетичними чинниками й індукторами прогресування НАСЖХП та ХХН на тлі ожиріння. Дисфункція ендотелію прогресує у разі трансформації неалкогольного стеатозу в стеатогепатит, із приєднанням до НАЖХП ХХН, прогресують зі зростанням стадії ХХН, ступеня інсулінорезистентності, лептинорезистетності, інтенсивності оксидативного та нітрозитивного стресу, ліпідного дистрес-синдрому.

Condition of the uterine cervix during uncomplicated multiple pregnancy = Стан шийки матки при неускладненій багатоплідній вагітності

Мета роботи - вивчення стану шийки матки за багатоплідної вагітності, що проходила нормально. Дослідження проводилося на базі міського клінічного пологового будинку упродовж 2013 - 2018 рр. Під наглядом перебувало 20 вагітних (I група) з дихоріальними двійнями, у яких вагітність проходила без ускладнень і закінчилася терміновими пологами. До II групи увійшли 20 вагітних із одноплідною вагітністю, у яких також вагітність проходила без ускладнень. Вивчено загальний, соматичний, акушерсько-гінекологічний анамнез, особливості перебігу вагітності, пологів, стан шийки матки шляхом вагінального дослідження. Окрім клінічних методів обстеження та загальноприйнятих лабораторних досліджень, з метою оцінки загрози передчасного переривання вагітності проводилася трансвагінальна цервікометрія. Вивчено стан шийки матки у разі неускладненого перебігу багатоплідної вагітності. Дослідження показало прогресивне зменшення довжини шийки матки по мірі збільшення гестаційного терміну. Починаючи з 22 - 24 тиж темпи вкорочення шийки матки за вагітності двійнею значно перевищували такі при одноплідній вагітності. Так, у терміні вагітності 25 - 27 тиж довжина шийки матки за багатоплідності становила <$E33,2~symbol С~3,7> мм проти <$E35,6~symbol С~3,3> мм за одноплідної вагітності (p >> 0,05). Під час індивідуального аналізу звертала на себе увагу значна варіабельність досліджуваного показника у пацієнток із багатоплідністю: від 10,9 мм до 47,6 мм. Найбільш значна різниця у довжині шийки матки за багатоплідної і одноплідної вагітності відзначалася у третьому триместрі вагітності. У терміні пологів довжина шийки матки у пацієнток із багатопліддям була значно коротшою, ніж у разі одноплідної вагітності. У більшості пацієнток внутрішній зів мав Y-подібну форму. Виявлено зміни шийки матки можуть бути пов'язані зі зміною гормонального фону впродовж періоду гестації, витончення міометрію зі зростанням терміну вагітності. Ореджані результати можуть бути застосовані у практичній діяльності лікарів ультразвукової діагностики. Перспективи подальших досліджень пов'язані з вивченням стану шийки матки у разі загрози переривання вагітності, оцінкою ефективності використання медикаментозних засобів і акушерського песарію.

Association of MALAT1 rs3200401 gene polymorphism with kidney cancer in Ukrainian population = Зв'язок поліморфізму rs3200401 гену MALAT1 з раком нирки в українській популяції

Наведено результати вивчення поліморфізму rs3200401 гену MALAT1 у 101 хворого на рак нирки та 100 осіб контрольної групи. Виявлено статистично значиму різницю у розподілі генотипів за поліморфізмом rs3200401 гену MALAT1 у пацієнтів з раком нирки та осіб без цієї недуги. У носіїв мінорного алелю (генотипи T/T та C/T) за поліморфізмом rs3200401 гену MALAT1 ризик розвитку раку нирки менший у порівнянні з домінантними гомозиготами (C/C). Мінорний алель (T) є протективним.

Особливості структурно-функціонального стану серця у пацієнтів на різних стадіях церебрального атеросклерозу

Мета дослідження - провести порівняльний аналіз морфофункціональних змін серця, інтракардіальної та системної гемодинаміки у пацієнтів похилого віку з церебральним атеросклерозом (ЦА) 1 - 3 ступеня. В комплексному дослідженні взяли участь 229 пацієнтів з ЦА 1 - 3 ступеня. Пацієнтів було розподілено на 4 групи: 1 - перенесли ішемічний інсульт (ІІ) в правій півкулі (ПП), 2 - перенесли ІІ в лівій півкулі (ЛП), 3 - з ЦА 1 - 2 ступеня (без II - група порівняння) і 4 - загальна група пацієнтів з ІІ. Порівнянні між собою групи статистично значимо розрізнялися за індексом ЛП (ІЛП), індексом кінцево-діастолічного розміру (іКДР), індексом кінцево-систолічного розміру (іКСР) і товщині стінок лівого шлуночка (ЛШ). Так, найбільше значення ІЛП спостерігалося у пацієнтів з ЦА (в 1,1 разів більше, ніж у пацієнтів з ІІ), найбільші значення іКДР і іКСР - в групі пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ (в 1,14 і в 1,18 разів більше відповідно, ніж у пацієнтів з ЦА без II). Мінімальна товщина міжшлуночкової перетинки (МШП) і задньої стінки ЛШ була в групі пацієнтів з ЦА (в 1,18 і 1,17 разів менше відповідно у порівнянні з групою пацієнтів з II без урахування півкульної локалізації ІВ). Міжпівкульні відмінності спостерігалися тільки у разі оцінки іКДР, іКСР і товщині МШП. Так, у пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ іКДР в 1,09 разів, а іКСР в 1,16 разів були більше, ніж у пацієнтів з правопівкульною локалізацією ІВ, при цьому МШП була в 1,15 разів товстіша в групі II з правопівкульною, ніж з лівопівкульною локалізацією ІВ. У порівнюваних групах також спостерігалися статистично значущі відмінності у разі оцінки параметрів системної та інтракардіальної гемодинаміки. Так, у пацієнтів з ЦА індекс кінцево-діастолічного об'єму (ІКДО) в 1,14 разів більше і індекс кінцево-систолічного об'єму (ІКСО) в 1,09 разів менше, ніж у пацієнтів з II, при цьому у пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ спостерігалася найменша фракція викиду і ІКДО у порівнянні з групою пацієнтів з ЦА (в 1,02 і 1,15 разів відповідно). Міжпівкульні відмінності було зареєстровано тільки у відношенні величини ударного індексу (УІ). Так, у пацієнтів з II в ЛП УІ був в 1,2 разу більше, ніж у пацієнтів з II в ПП. У групі пацієнтів з ЦА і II найчастіше зустрічалися недилатаційна ексцентрична і концентрична гіпертрофії ЛШ (ГЛШ) (37,4 % і 48,1 % - 26,0 % і 61,6 % відповідно), проте III тип в 1,44 разу частіше зустрічався у пацієнтів з ЦА, а V тип - в 1,28 разу частіше у пацієнтів з II. Ексцентрична дилатаційна ГЛШ найбільш часто спостерігалася у пацієнтів з II - у 2,2 разу частіше, ніж у пацієнтів з ЦА, а концентрична дилатаційна ГЛШ частіше зустрічалася у пацієнтів з ЦА - в 1,8 разу частіше, ніж у пацієнтів з II. Міжпівкульні відмінності спостерігалися тільки у відношенні III і V типів ГЛШ. Так, у пацієнтів з правопівкульною локалізацією ІВ в 1,66 разу частіше зустрічалася концентрична недилатаційна ГЛШ, а у пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ - в 4,4 разу ексцентрична недилатаційна ГЛШ. Висновки: у пацієнтів з ЦА 1 - 3 ступеня спостерігаються статистично значущі відмінності морфофункціональних змін серця, інтракардіальної та системної гемодинаміки і геометрії ЛШ, причому деякі з цих відмінностей носять "півкульний" характер.

Екологічний аналіз умовно-патогенної мікрофлори при пневмоніях

У ході дослідження мікроекологічних показників мікрофлори хворих на пневмонію виявлено поширення ендогенних мікроорганізмів носоглотки у біоценозі легенів, що підтверджувалося індексами постійності та домінування Бергера - Паркера. В етіологічному спектрі інфекційних чинників переважали гриби роду Candida та стрептококи групи viridans, які мали високий колонізаційний рівень. Мікроорганізми висівалися як у монокультурній, так і асоціативній формі, яка налічувала від двох до п'яти видів. Найпоширенішими були комбінації бактерій і грибів роду Candida, які реєструвалися у 80,7 % (151/187). До складу асоціацій входили не лише автохтонні бактерії, а й нехарактерні для біотопу, такі як K. pneumoniae, P. aeruginosa, E. coli, E. cloacae, E. aerogenes, E. faecalis, E. faecium, P. vulgaris, P. mirabilis, C. xerosis та A. baumonii.

Оцінка маркерів доклінічного ураження органів-мішеней у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки і метаболічний синдром залежно від ступеня ожиріння

Мета дослідження - виявити ранні предиктори НАЖХП у хворих на МС шляхом оцінки функціонального стану печінки та системного запалення залежно від ступеня ожиріння. Обстежено 90 хворих на НАЖХП, розподілених на 3 групи: I група - 30 хворих з НАЖХП без МС, II група - хворі з НАЖХП на тлі МС: з ІМТ 25 - 29,9 кг/м<^>2 (n = 30) - IIА група; з ІМТ >> 30 кг/м<^>2 (n = 30) - IIБ група. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб. Пацієнтам визначали показники активності АлАТ, АсАТ, ЛДГ, СДГ, ХЕ, рівень загального білірубіну; рівень лептину, адипонектину, ФНП-<$Ealpha>. Встановлено достовірне наростання рівня СДГ у хворих обох груп. У хворих IIА групи рівень ЛДГ перевищував величину в здорових осіб в 2,5 разу (p << 0,05) та був в 1,3 разу вищим у порівнянні з хворими I групи (p << 0,05); у хворих IIБ групи в 3,7 разу перевищив показник в контролі (p << 0,05), в 1,6 разу у порівнянні з пацієнтами I групи (p << 0,05) та в 1,3 разу у порівнянні з хворими IIА групи (p << 0,05). Активність ХЕ у хворих I групи достовірно не відрізнялась від показника в контролі (p >> 0,05), у хворих IIБ групи відмітили достовірне зниження активності цього показника (p << 0,05). Для хворих із НАЖХП та МС характерним є наявність гіперлептинемії, гіпоадипонектинемії, системної запальної реакції за рівнем ФНП-<$Ealpha>. Висновки: гіперлептинемію, гіпоадипонектинемію, наявність системної запальної реакції за рівнем ФНП-<$Ealpha> та порушення синтетичної й дезінтоксикаційної функцій печінки, які більш виражені у хворих з НАЖХП та МС за супутнього ожиріння I - III ступенів, можна вважати не тільки маркерами доклінічного ураження органів-мішеней, але й показниками тяжкості поєднаного перебігу НАЖХП і МС.

Вплив препарату кардонат на показники біохімічного та гормонального гомеостазу спортсменів з кардіоміопатією хронічного фізичного перенапруження

Сучасний спорт вищих досягнень невід'ємно пов'язаний з постійними фізичними навантаженнями високої інтенсивності, що зрештою призводить до формування явищ дезадаптації і як наслідок - до порушень функціонування різних систем організму спортсменів. Мета дослідження - обгрунтувати доцільність призначення спортсменам з клініко-інструментальними ознаками кардіоміопатії хронічного фізичного перенапруження (КМПХФП) метаболічного препарату кардонат на основі оцінки його впливу на показники біохімічного й гормонального гомеостазу. В дослідженні брали участь 48 атлетів - представників циклічних видів спорту - з встановленим діагнозом КМПХФП, яких було рандомізовано у 2 рівнозначні (n = 24 в кожній) групи - основну і контрольну. У спортсменів обох груп з моменту постановки діагнозу об'єм та інтенсивність тренувальних навантажень було знижено на 75 %. Учасники групи контролю приймали тільки засоби базисної терапії (панангін, тріовіт у терапевтичних дозах) й плацебо (капсулу з крохмалем). Спортсменам основної групи додатково до базисної терапії призначали препарат кардонат по одній капсулі тричі на добу протягом 4 тиж. Комплексне лабораторне дослідження спортсменів до початку та по закінченні курсу лікування включало вивчення показників біохімічного та гормонального гомеостазу, а також прооксидантно-антиоксидантної рівноваги. Додавання кардонату до комплексної терапії спортсменів з КМПХФП протягом місяця, супроводжується позитивним впливом на структурні характеристики мембран еритроцитів атлетів, що відображається в поліпшенні стану прооксидантно-антиоксидантної рівноваги. Показано також, що прийом кардонату атлетами з проявами КМПХФП не супроводжується негативними змінами стандартних лабораторних біохімічних параметрів, що відображують функціональний стан різних органів і систем органів організму. Показники гормонального гомеостазу підтверджують факт покращання співвідношення анаболічних й катаболічних процесів в організмі спортсменів й зниження рівня стресу, внаслідок застосування препарату кардонат. Висновки: додаткове призначення кардонату до комплексної терапії є безпечним, доцільним, патогенетично обгрунтованим, зокрема для лікування гомеостатичних зрушень в організмі спортсменів з клініко-електрокардіографічними проявами КМПХФП.

The role of VEGFA gene polymorphism in diabetic food syndrome development = Роль генетичного поліформізму VEGFA у розвитку синдрому діабетичної стопи

Порушення функціонування судинного ендотеліального фактора росту A (VEGFA) є однією із причин розвитку мікро- та макроангіопатій під час синдрому діабетичної стопи (СДС) у пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД). Останнім часом у різних популяціях світу виконано низку експериментальних робіт щодо вивчення зв'язку генетичного поліморфізму VEGFA із розвитком судинних ускладнень хронічної гіперглікемії. При цьому в українській популяції такі роботи відсутні. Мета роботи - вивчення можливого зв'язку C936T-поліморфізму гена VEGFA із розвитком СДС в українських пацієнтів із ЦД 2 типу (ЦД2). У роботі було використано венозну кров 154 хворих з ЦЦ2, ускладненого СДС, і 124 осіб без цукрового діабету і порушень толерантності до глюкози. Для визначення поліморфізму C936T (rs3025039) гена VEGFA було проведено полімеразну ланцюгову реакцію з подальшим аналізом довжини рестрикційних фрагментів (PCR-RFLP). Статистичний аналіз було виконано із використанням програми SPSS-17. У результаті було встановлено, що у хворих з СДС співвідношення гомозигот CC, гетерозигот CT і гомозигот TT за C936T-сайтом гена VEGFA склало 47,4, 41,6 і 11,0 %, а в контрольній групі - відповідно 50,0, 43,5, 6,5 %. Порівняння частот зазначених генотипів між пацієнтами з СДС і представниками групи контролю показало відсутність значущої різниці (P = 0,413). Результати регресійного аналізу також не встановили зв'язку генотипів за C936T-локусом гена VEGFA із розвитком СДС (P >> 0,05). Отже, в українських пацієнтів із ЦД2 відсутній зв'язок між C936T-поліморфізмом гена VEGFA і ризиком розвитку СДС.

Features of localization of brain tumors with different histological structure = Особливості локалізації пухлин головного мозку різної гістологічної структури

Пухлини головного мозку (ПГМ) - це гетерогенна група різних внутрішньочерепних новоутворень, доброякісних та злоякісних, первинних і вторинних, які виникають унаслідок запуску процесу аномального неконтрольованого поділу клітин. У структурі загальної онкологічної захворюваності ПГМ складають 0,7 - 1,5 %. Поширення первинних ПГМ в популяції складає від 4 до 14 (частіше 5 - 7) на 100 тис. населення. Мета і завдання - проаналізувати топографо-гістологічні та клінічні особливості ПГМ. Було проведено вибірковий аналіз 37 медичних карт хворих із ПГМ різної локалізації, які знаходились на стаціонарному лікуванні у неврологічних відділеннях Комунального закладу Сумської обласної ради "Сумська обласна клінічна лікарня" та Комунального некомерційного підприємства "Клінічна лікарня № 4" Сумської міської ради у 2015 - 2017 рр. Середній вік склав <$E45,5~symbol С~3,8> років. Оцінювали стан тканин головного мозку до і після хірургічного втручання, визначали локалізацію, наявність або відсутність вторинного набряку тканин головного мозку, проводили аналіз патогістологічного висновку. Обробка статистичних даних проводилася за допомогою ліцензійної версії програми IBM SPSS Statistics 17. За результатами проведеного дослідження встановлено, що об'ємні новоутворення головного мозку вірогідно частіше локалізувались в скроневих частках (16 хворих - 43,2 %), найчастіше діагностувалася астроцитома, розташована у лобних ділянках (7 пацієнтів - 18,9 %), переважав вогнищевий синдром - 20 (54,1 %) хворих, серед яких у 18-ти (48,6 %) обстежених було верифіковано астроцитому. У 21-го (56,8 %) пацієнта діагностовано вторинний набряк перифокальних тканин головного мозку. Більш агресивною щодо розвитку досліджуваного ускладнення вірогідно виявилася астроцитома - 11 (52,4 % від загальної кількості хворих із набряком).