Системно досліджено імпресіонізм в українській літературі як повноцінну стильову течію, що виникла в кінці XIX ст. та розвивалась на початку XX ст. Уперше показано якісну відмінність між літературним імпресіонізмом і живописом, доведено існування в українській літературі на межі даних століть психологічного імпресіонізму. Запропоновано нове поняття "актуальний хронотоп", який є головною категорією історичної поетики, що характеризує естетичний феномен імпресіонізму в мистецтві. Висвітлено розвиток та особливості категорії історичної поетики - присутність автора як діючої особи, що є обов'язковою ознакою української імпресіоністської прози. Уперше послідовно досліджено особливості зображально-виражальних засобів імпресіонізму: предметність зображення, "психологічність" вираження, адже предмети та зовнішні явища світу в імпресіонізмі найчастіше символізують явища внутрішнього світу. Показано взаємозв'язок між змінами форм художнього письма та проблематикою - увагою до внутрішнього як самоцінного, індивідуальності й неповторності людини, її духовного всесвіту. Показано, що для розуміння українського психологічного імпресіонізму, який становить специфіку національної літератури, визначальними є "філософія переживання" В.Дільтея, теорія М.Бахтіна про "вирішальні питання буття" та теорія В.Франкла про "трагедію внутрішнього життя".