Персоналії НАН України

(ресурс у стадії наповнення)

БАГАЛІЙ Дмитро Іванович

   

БАГАЛІЙ Дмитро Іванович

 

Відомий український історик, філософ та громадський діяч, академік НАН України (1918).


Бібліометричний портретЦитуванняh-індекс
Google Scholar89913

ДАТА І МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ:07.11.1857 р. - † 09.02.1932 р., Харків, м. Київ, Україна.
ОСВІТА: Київський університет, історико-філологічний факультет, (1880 р.).
НАУКОВИЙ СТУПІНЬ, ЗВАННЯ, ПОСАДИ:академік НАН України (1918 р.); магістр (1882 р.); доцент Харківського університету (1883 р.); доктор історії (1887 р.). Тема дисертації: О колонизации степной окраины Московского государства; екстраординарний професор (1887 р.); ординарний професор Харківського університету (1889 р.); голова правління Харківської громадської бібліотеки (1893-1905 рр.); ректор Харківського університету (1906-1911 рр.); голова історико-філологічного відділу УАН (1918 р.); міський голова м. Харкова (1914-1918 рр.); завідувач науково-дослідної кафедри історії України УАН (1921-1930 рр.); директор Науково-дослідного інституту з вивчення життя і творчості Т. Г. Шевченка. (1926-1932 рр.); голова Історико- філологічного відділу УАН (1918-1920 рр.).

Народився в Києві в родині дрібного ремісника. Початкову освіту здобув у парафіяльному училищі. Закінчивши із золотою медаллю 2-у київську гімназію, в 1876 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Після участі в студентських заворушеннях змушений був перейти до Харківського університету, проте, вже в наступному 1877 році повернувся до Київського університету на 2-й курс. У Київському університеті Багалій займався під керівництвом таких видатних істориків як В. Б. Антонович і В. С. Іконников. У 1880 році закінчив Київський університет і був залишений в якості стипендіата для підготовки до професорського звання. У 1882 році захистив магістерську дисертацію, а в березні 1883 року Рада Харківського університету обрала його штатним доцентом по кафедрі російської історії.

У 1887 році, після захисту докторської дисертації, обраний екстраординарним, в 1889 році — ординарним професором. Крім загального курсу російської історії, читав ряд спецкурсів: історіографію, історію Південної Русі, історичну географію та інші. З жовтня 1906 по листопад 1911 року — ректор Харківського університету. У 1883 році вступив до Харківського історико-філологічного товариства, взяв активну участь у створенні етнографічного та художнього музеїв при ХІФО, Харківського історичного архіву та близько 30 років (з 1883 року) виконував обов’язки завідувача архіву. Входив до числа співробітників Харківського губернського статистичного комітету. З 1893 по 1905 рік був головою правління Харківської громадської бібліотеки, входив до складу правління Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності, був одним з організаторів Вищих жіночих медичних курсів у Харкові.

Проводив археологічні розкопки і був організатором та учасником декількох археологічних з’їздів. Дійсний член Імператорського Московського археологічного товариства, низкигубернських архівних комісій. Брав активну участь у громадському житті: з 1905 року — член кадетської партії, в 1906 році обраний членом Державної ради від російських університетів і Академії наук, міський голова м. Харкова (1914 —1918 роки).

Активну наукову, педагогічну і громадську діяльність Багалій вів і після Жовтневої революції. Очолив культурно-просвітницьке товариство «Просвіта» в Харкові, читав лекції з історії Слобідської і Лівобережної України в університеті та на Вищих жіночих курсах, редагував науково-популярну серію «Культурно-історична бібліотека». Брав участь у роботі зі створення Української Академії наук. Після від’їзду з Києва В. І. Вернадського деякий час виконував обов’язки президента Академії. Обрано першим віце-президентом УАН і першим головою її історико-філологічного відділення.

З 1919 року — академік УАН. Входив до складу комісії по створенню всенародної бібліотеки України при УАН, виконував обов’язки її голови. У період денікінської окупації повернувся до Харкова. З відновленням Радянської влади активно виступив як організатор науки, вищої школи, архівної справи. Входив до колегії консультантів при Наркомпросі УРСР з розробки програми реформи вищої школи. З перетворенням Харківського університету в Академію теоретичних знань Багалій посів у ній посаду декана. У 1921 році в Харкові ним була організована науково-дослідна кафедра історії України (у 1930 році вона була реорганізована в багатогалузевий науково-дослідний інститут імені Д. І. Багалія). З моменту заснування кафедри і до кінця життя був її керівником.

З 1921 по 1927 рік — професор історії України в Харківському інституті народної освіти. У 1926–1932 роках — директор науково-дослідного інституту з вивчення життя і творчості Т. Г. Шевченка. З січня 1920 року Багалій очолив архівну секцію Харківського, а потім і Всеукраїнського комітету з охорони пам’яток мистецтва та старовини, входив до складу Особливої Всеукраїнської архівної комісії, був заступником голови Головного архівного управління УРСР. З моменту створення в 1923 році і до жовтня 1924 року був фактичним керівником Центрального архівного управління УРСР. У 1923 році на 1 Всеукраїнському з’їзді науковців був обраний до складу Центральної ради СНР СРСР, входив до складу редколегії журналу «Науковий працівник». В якості голови Центрального бюро СНР УРСР брав участь у роботі Всеукраїнських та окружних з’їздів Рад.

Брав активну участь в діяльності першої радянської профспілки вчених України. На 1 Всеукраїнському з’їзді наукових працівників у 1925 році був обраний головою Центрального бюро Секції наукових працівників УРСР. На цій посаді залишався аж до 1932 року.

Уже в 1930 р. установи, якими керував Д. І. Багалій, почала заливати брудна хвиля критики і самокритики, нескінченних перевірок, чисток і кадрових перетасовок. Зрештою, учений втратив посаду голови історико-філологічного відділу після його розформування і був переведений на посаду другого заступника голови нового соціально-економічного відділу ВУАН. Чергова реорганізація історичної мережі в Академії наук на початку 1931 р. відбувалася уже без участі Д. І. Багалія.

9 лютого 1932 р. Д.І. Багалій помер від запалення легенів.

ДЖЕРЕЛА:
  1. Багалій Дмитро Іванович //  Національна академія наук України 1918-2013 : Персональний склад / В. М. Палій, Ю. О. Храмов ; Центр дослідж. н.-т. потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України. - Київ :Фенікс, 2013 . – С. 9
  2. Завальнюк О. Дмитро Багалій і творення національної університетської освіти в Україні (1918–1919 роки) / О. Завальнюк //  Етнічна історія народів Європи. - 2005 . - Вип. 19 . – С. 37-43
  3. Багалій Дмитро Іванович //  Сайт НАН України. - 2015
  4. Багалій Дмитро Іванович //  Вікіпедія. - 2015
  5. Багалій Дмитро Іванович : Ректори університету //  Сайт Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2015
  6. БАГАЛІЙ Дмитро Іванович (1857-1932) //  Сайт Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2015

ГАЛЕРЕЯ:
1

Пам'ятник історику Дмитру Багалію / скульптори О. Рідний, Г. Іванова. – Харків, 2010. – Україна, м. Харків, майдан Свободи, 6, північний корпус Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
2

Меморіальна дошка присвячена Багалію Дмитру Івановичу. – Харків. – Україна, м. Харків, вул. Фрунзе, 9


©   www.nbuv.gov.ua