Досліджено новий етнополітичний феномен - модель етнонаціональної політики на прикладі держав пострадянського та постсоціалістичного простору. Здійснено комплексний політологічний аналіз етнічності у аспекті формування даної політики окремої країни. Наведено визначення поняття етнонаціональної політики як цілеспрямованої діяльності стосовно врегулювання взаємовідносин між націями, етносами, етнічними групами, меншинами, зафіксованої у політичних документах і правових актах. Розкрито її діалектичний взаємозв'язок з етнонаціональними процесами, які коригуються за допомогою етнонаціональної політики, а також впливають на неї та зумовлюють вектор її розвитку. Досліджено особливості формування моделей етнонаціональної політики окремих країн постсоціалістичного простору, зумовлені історичним досвідом. Показано, що більшості з них доводилося розв'язувати аналогічні етнонаціональні завдання за різними шляхами, зумовленими особливостями етнонаціональних процесів. Виявлено подібні/відмінні риси, особливості моделей етнонаціональної політики кожної країни та здійснено їх типологію і класифікацію. Досліджено правову базу такої політики постсоціалістичних країн. Запропоновано політичні та правові шляхи виходу зі складних етнополітичних ситуацій, які гальмують розвиток країни та консервуються наявною моделлю етнонаціональної політики.

Статья посвящена исследованию концептуальных аспектов определения категории «национальные меньшинства» в науке конституционного права. Утверждается, что в современных конституциях отображены определенные концептуальные подходы к субъектному составу национальных меньшинств, что требует их всестороннего рассмотрения и научно-практического анализа с точки зрения современных процессов европейской межгосударственной интеграции в части имплементации общепринятых стандартов, принципов и норм в сфере прав человека, гражданина и социальных групп. В результате проведенного анализа установлено, что концептуально и методологически конституционно-правовой статус национальных меньшинств в современных государствах базируется на диалектическом единстве этнического и политического дискурсов, которые в совокупности дают возможность выделить национальные меньшинства в качестве отдельных субъектов конституционно-правовых отношений и объекта конституционно-правового регулирования.

Стаття присвячена дослідженню концептуальних аспектів визначення категорії «національні меншини» в науці конституційного права. Стверджується, що в сучасних конституціях відображено певні концептуальні підходи до суб'єктного складу національних меншинщо вимагає їх всебічного розгляду та науково-практичного аналізу з точки зору сучасних процесів європейської міждержавної інтеграції в частині імплементації загальноприйнятих стандартів, принципів і норм у сфері прав людини, громадянина і соціальних груп. В результаті проведеного аналізу встановлено, що концептуально і методологічно конституційно-правовий статус національних меншин в сучасних державах базується на діалектичній єдності етнічного та політичного дискурсів, які в сукупності дають змогу виділити національні меншини в якості окремих суб'єктів конституційно-правових відносин і об'єкта конституційно-правового регулювання.

The article investigates the conceptual aspects of the definition of «national minority» in the science of constitutional law. It is alleged that in modern constitutions reflected some conceptual approaches to the subject composition of national minorities requires their comprehensive review and scientific analysis in terms of contemporary processes of European integration in interstate implementation of universally accepted standards, principles and norms of human rights, citizen and social groups. The analysis found that conceptually and methodologically constitutional and legal status of national minorities in modern states is based on the dialectical unity of ethnic and political discourses that collectively make it possible to allocate nationalminorities as special subjects of constitutional relations and as object of the constitutional regulation.

Досліджено етнокультурну автономію (ЕКА) як найбільш ефективний інститут забезпечення прав національних меншин, що запобігає дезінтеграційним ризикам для територіальної цілісності поліетнічної держави. Здійснено порівняльний аналіз етнокультурної та етнотериторіальної форм автономії. Виявлено загрози та ризики сецесії внаслідок запровадження етнотериторіальної автономії. Доведено доцільність і переваги застосування ЕКА для задоволення культурних потреб і забезпечення прав представників національних меншин у поліетнічних державах. Простежено теоретико-концептуальну історію напрацювання та становлення ЕКА як політико-правового інституту забезпечення прав представників національних меншин. Вивчено зарубіжні моделі ЕКА. Проаналізовано політико-правову базу функціонування ЕКА в Україні. Запропоновано проекти змін до законодавства України в цій сфері.