Проаналізовано проблеми створення системи міжнародної безпеки, етапи міжнародної інтеграції, фактори, що сприяють і заважають їй. Висунуто тезу про те, що створення дієвого міжнародного органу, який встановлював би глобальні правила гри, найближчим часом маловірогідне. Розглянуто можливі центри інтеграції (Китай, Японія, США, ЄС) та зроблено прогноз стосовно ролі України як регіонального центру тяжіння, що згодом може перетворитись на стрижень інтеграції в Центрально-Східній Європі.

Роботу присвячено дослідженню одного з найбільш актуальних питань - розвитку ситуації в сфері безпеки у районі Перської затоки та її впливу на загальний стан міжнародних відносин. Аналізуються зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на безпеку регіону Перської затоки, фактори дестабілізації ситуації у районі. Проблеми безпеки розглядаються комплексно, головна увага приділяється військово-політичним аспектам. Охарактеризовано позицію окремих країн Південної та Південно-Західної Азії з проблем безпеки Перської затоки.

Досліджено історію виникнення та становлення інституту права на самооборону, проаналізовано основні форми правового обмеження збройного насильства у міжнародних відносинах. Охарактеризовано джерела виникнення інституту права на самооборону та встановлено його значення в системі сучасного міжнародного правопорядку. Проаналізовано особливості узгодження договірних та звичаєвих норм міжнародного права, що регулюють здійснення права на самооборону. Розглянуто його структуру та підстави реалізації. Особливу увагу приділено вивченню тенденцій практичного здійснення державами права на самооборону після завершення холодної війни (1990 - 2003 рр.). Досліджено процес становлення нових форм участі ООН у застосуванні військового примусу до держав-порушниць міжнародного миру та безпеки. Проаналізовано наслідки активізації діяльності НАТО щодо застосування міжнародно-правового примусу та можливості застосування збройної сили у відповідь на терористичні акти. Висвітлено зовнішню політику України щодо реалізації іншими державами права на самооборону.

Исследована история возникновения и становления института права на самооборону, проанализированы основные форми правового ограничения вооруженного насилия в международных отношениях. Охарактеризованы источники формирования института права на самооборону и установлено его значение в системе современного международного правопорядка. Проанализированы особенности согласования договорных и традиционных норм международного права в сфере реализации права на самооборону. Рассмотрены его структура и основания для применения. Особое внимание уделено изучению тенденций практического осуществления государствами права на самооборону после завершения холодной войны (1990 - 2003 гг.). Исследован процесс становления новых форм участия ООН в сфере применения военного насилия к государствам-нарушителям международного мира и безопасности. Проанализированы последствия активизации деятельности НАТО и возможности применения военной силы в борьбе с террористическими группами. Освещена внешняя политика Украины в сфере реализации права на самооборону.

Систематизовано категоріально-понятійний апарат теорії та практики забезпечення національної та міжнародної безпеки. Обгрунтовано методологію системного підходу щодо розгляду системи європейської безпеки. Розглянуто історію розвитку людської цивілізації протягом останніх 400-т років у контексті упорядкування на міжнародному рівні процесу створення системи безпеки та її перетворення в соціальний інститут. Висвітлено специфіку геостратегії провідних держав світу щодо європейських інтеграційних процесів у воєнно-політичній сфері. Показано роль міжнародних організацій у формуванні системи європейської безпеки. Висвітлено взаємовідносини України з державами-членами Європейського Союзу й обгрунтовано перспективні напрямки її інтеграції в систему міжнародної безпеки.

Систематизирован категориально-понятийный аппарат теории и практики обеспечения национальной и международной безопасности. Обоснована методология системного подхода по изучению системы европейской безопасности. Рассмотрена история развития человеческой цивилизации на протяжении последних 400-т лет в контексте упорядочения на международном уровне процесса создания системы безопасности и ее преобразования в социальный институт. Освещена специфика геостратегии ведущих стран мира относительно европейских интеграционных процессов в военно-политической сфере. Показана роль международных организаций в формировании системы европейской безопасности. Освещены взаимоотношения Украины со странами-членами Европейского Союза и обоснованы перспективные направления ее интеграции в систему международной безопасности.

Сучасна система колективної безпеки запропонована ООН та іншими міжнародними організаціями розглянута як закономірний результат діяльності людства стосовно пошуку оптимальних способів підтримання і відновлення міжнародного миру та безпеки протягом півтори тисячі років.

Современная система коллективной безопасности, предложенная Организацией Объединенных Наций и другими международными организациями, рассматривается как закономерный результат деятельности человечества по поиску оптимальных способов поддержания и восстановления международного мира и безопасности на протяжении полутора тысяч лет

A current system of collective security, proposed by United Nations and other international organizations, is regarded as a natural result of the humanity activities on finding the best methods of maintaining and restoring international peace and security for the last fifteen hundred years

Освещены историко-правовые концепты становления и развития международной системы безопасности. Описана система подготовки судовых офицеров по безопасности на базе Одесской национальной морской академии. Рассмотрены методы оценки безопасности судна и подготовки судового плана охраны, практические проблемы подготовки и повышения квалификации специалистов по борьбе с пиратством, терроризмом на водном транспорте в открытом море. Проанализирована роль международного права в становлении концепции превентивной дипломатии.

Запропоновано систематизований підхід до розгляду міжнародно-правового інструментарію запобігання етнічним конфліктам і їх врегулювання. Проаналізовано функціонування міжнародних структур, що входять до системи євроатлантичної безпеки, національну практику окремих держав, проблеми самовизначення етнонаціональних меншин. Розкрито питання забезпечення юридичних гарантій рівних можливостей для представників усіх етносів через впровадження загальнодемократичних засад розвитку суспільства.

Предложен систематизированный подход к рассмотрению международно-правового инструментария предупреждения этнических конфликтов и их урегулирования. Проанализированы функционирование международных структур, входящих в систему евроатлантической безопасности, национальная практика отдельных государств, проблемы самоопределения этнонациональных меньшинств. Раскрыты вопросы обеспечения юридических гарантий равных возможностей для представителей всех этносов через внедрение общедемократических основ развития общества.

Комплексно досліджено системний характер європейської безпеки. Розкрито сутність, тенденції розвитку та напрями створення нової системи безпеки Європи у воєнно-політичній сфері. Розглянуто історію розвитку людської цивілізації протягом останніх 400 років у контексті упорядкування на міжнародному рівні процесу забезпечення безпеки, перетворення його в систему, сформовану на інституційних засадах. Розроблено класифікацію основних моделей, побудованих на базі різних систем міжнародної безпеки, зокрема, з використанням європейського компонента. Проаналізовано еволюцію системи європейської безпеки та міжнародних подій, що відбулися після ліквідації двополюсної системи забезпечення міжнародної безпеки. Запропоновано концепцію створення на базі сучасних систем європейської безпеки - євроатлантичної (НАТО), європейської (ЄС) та євроазійської (ОДКБ) - нової системи загальноєвропейської безпеки й її використання на території більшості держав-членів ОБСЄ. З'ясовано, що Україна, зважаючи на її геополітичне положення та масштаби, не може бути активним учасником подій, які визначатимуть майбутнє Європи та світу. Зроблено висновок, що в інтересах забезпечення національної безпеки Україна зобов'язана взяти участь у формуванні нової архітектури безпеки європейського континенту з використанням необхідного військового, військово-технічного й інтелектуального потенціалу.

Досліджено історію формування інституту права, розвиток його джерел, а також розкрито місце даного інституту у системі сучасного міжнародного правопорядку. Проаналізовано зміст звичаєвих і договірних норм, які визначають підстави та межі здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону. Показано роль практики Міжнародного Суду ООН і Ради Безпеки ООН у розвитку міжнародно-правового регулювання самооборони держав у другій половині ХХ ст. Особливу увагу приділено тенденціям практики держав щодо здійснення права на самооборону у період 1991 - 2001 рр., а також впливові даної практики на систему правових гарантій міжнародного миру та безпеки. Розглянуто зв'язок між пошуком міжнародно-правових підстав для операції "Буря в пустелі" та встановленням нових форм участі ООН у застосуванні примусу до порушників міжнародного миру. Проаналізовано правові аспекти участі НАТО у підтримці міжнародного миру та безпеки у Європі після завершення "холодної війни". Узагальнено наслідки терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США для визначення меж і функціонального спрямування права держав на самооборону.

Проведено комплексне дослідження правоохоронних відносин. На підставі аналізу положень сучасних теорій правовідносин і правоохоронних відносин обгрунтовано новий підхід до розуміння поняття "правоохоронні відносини", виокремлено його суттєві ознаки, розглянуто співвідношення з поняттями "охоронні правовідносини" та "правозахисні відносини". Розроблено класифікацію правоохоронних відносин. Обгрунтовано підстави їх розвитку, розрито зміст понять "правова презумпція", "правова преюдиція" й "юридична фікція", визначено вплив даних явищ на динаміку правоохоронних відносин. Охарактеризовано їх структуру, проаналізовано особливості суб'єктного складу, визначено об'єкти та юридичний зміст.

Комплексно досліджено нові чинники міжнародних відносин і глобальних трансформацій національних і міжнародних систем воєнної безпеки наприкінці XX-го ст. У контексті геополітичних змін, появи принципово нових воєнних загроз на національному, регіональному та глобальному рівнях розглянуто тенденції розвитку національної та міжнародної безпеки за умов формування нового світового порядку. Висвітлено роль трансрегіональних, регіональних і глобальних організацій у врегулюванні військових криз і збройних конфліктів. Проаналізовано стан і тенденції розвитку воєнної організації України та заходи щодо проведення воєнної реформи. Досліджено набутий країнами Центральної та Східної Європи, а також Росією досвід реформування національних збройних сил.

Вперше у вітчизняній науці міжнародного права зроблено спробу цілісного та комплексного дослідження поняття міжнародної безпеки, з акцентом, з одного боку, на її багатосторонній та всеосяжний характер, а з іншого - на нерозривний зв'язок безпеки кожної окремої держави з безпекою усього міжнародного співтовариства загалом, а також на детермінуючий характер зв'язку між безпекою та розвитком. Сформульовано методологічний висновок про те, що базою системи всеосяжної системи на порозі третього тисячоліття за умов світу, що перманентно змінюється, є колективна безпека. По-новому зроблено систематичний аналіз зв'язку всеосяжної системи міжнародної безпеки та міжнародного права, який призводить до висновку про її об'єктивну природу, взаємозумовлений характер, що відображає системну єдність. Вперше у вітчизняній науці міжнародного права обгрунтовано висновок про те, що у даний час головною загрозою сучасного міжнародного порядку є регіональні конфлікти. Запропоновано комплексний підхід до проблем підвищення ефективності функціонування регіональних режимів безпеки, який не тільки підтвердив їх взаємопов'язаний та взаємодоповнюючий характер, але й показує, що вони не можуть і не повинні суперечити один одному або бути альтернативним засобом зміцнення безпеки. Вперше з позицій права міжнародної безпеки розглянуто зміни, що відбуваються у Західній Європі, яка виходить зараз на більш високий рівень інтеграції у контексті якісного будівництва системи загальноєвропейської колективної безпеки, та її організаційно-правового оформлення.

Проаналізовано історичний процес розвитку міжнародно-правових норм, що стосуються збройних конфліктів неміжнародного характеру. Здійснено правову кваліфікацію заворушень всередині країни та ситуацій внутрішньої напруженості. Досліджено судову практику Міжнародного суду ООН, трибуналів ad hoc щодо колишньої Югославії та Руанди, інтернаціоналізованих трибуналів та Міжнародного кримінального суду в розвитку міжнародних норм, що застосовуються до ситуацій неміжнародних збройних конфліктів. Особливу увагу приділено дослідженню процесу імплементації міжнародних норм, що регулюють внутрішні конфлікти в таких країнах, як Республіка Молдова, Республіка Білорусь, Україна та Російська Федерація.

Увагу акцентовано на безпековій політиці як своєрідному чинникові процесу цивілізаційного поступу. Охарактеризовано стан розроблення проблеми вітчизняними та зарубіжними дослідниками, оптимізовано понятійний інструментарій, подано тлумачення таких ключових термінів, як "безпека" та "національна безпека". Здійснено короткий історичний екскурс у дослідження проблеми, показано тенденції прагматичної безпекової політики провідних держав. Розглянуто системні моделі та складники безпеки міжнародних систем. Побудовано системну та структурно-функціональну моделі національної безпеки, обгрунтовано їх діалектичний взаємозв'язок. Проаналізовано моделі безпеки міжнародних систем національного, регіонального та глобального рівнів, запропоновано типологізацію цих моделей, здійснено компаративний аналіз, визначено їх роль у системі безпеки країн, зокрема, у кризових ситуаціях. Показано на цій основі здатність суспільств гідно реагувати на грізні виклики процесу глобалізації. Поглиблено безпекову тематику з урахуванням новітніх тенденцій динамічного процесу загальної глобалізації. Зроблено спробу показати особливості моделі безпеки України, пов'язані з історичними чинниками, ментальністю її мешканців, проблемами вибору шляху та моделі розвитку, станом кризогенності соціуму, іміджем на міжнародній арені тощо. Подано прогноз щодо перспективи демократичного розвитку, тобто залучення України до кола світової цивілізованої спільноти.

Здійснено теоретичне узагальнення й обгрунтовано нове вирішення науково-практичного завдання, що полягає у визначенні шляхів вдосконалення інституційно-управлінських засад реалізації спільної безпекової політики ЄЄ. Досліджено проблематику безпекових процесів ЄЄ у контексті основних концепцій теорій міжнародних відносин та європейської інтеграції. Розглянуто інституційне, правове та фінансове забезпечення реалізації спільної безпекової політики ЄС; сучасний стан і перспективи військово-політичної співпраці України й ЄС. На теоретичному рівні проаналізовано співпрацю ЄС із міжнародними безпековими організаціями: НАТО, ОБСЄ, ОДКБ, ШОС і ООН. Зроблено висновок про високу ефективність діяльності загальноєвропейських інститутів у даній сфері та про необхідність подальшого вдосконалення матеріально-технічної й управлінської складової спільної безпекової політики ЄС, зокрема, в напрямі ефективного розподілу ролей та вироблення єдиних загальноєвропейських оборонних стандартів. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення інституційно-управлінського та фінансового забезпечення реалізації спільної політики безпеки ЄС, зокрема запропоновано створення передумов для ефективного стратегічного управління заходами у сфері безпеки з метою стимулювання країн-членів до тіснішої співпраці, забезпечення узгодження безпекових стратегій різних інститутів ЄС, підвищення рівня легітимізації рішень, операційної спроможності з метою виконання повного циклу дій щодо врегулювання криз, посилення взаємодії з іншими міжнародними та регіональними безпековими акторами, а також із неурядовими організаціями.

Проаналізовано питання міжнародної безпеки, яке повинно розглядатися в більш широкому контексті, приділяючи особливу увагу економічній та екологічній безпеці, яка останнім часом стає досить актуальною, особливо за умов світової фінансово-економічної кризи та за умов природних катаклізмів. Також необхідним є вироблення механізмів більш тісного міжнародного співробітництва в цих сферах і право міжнародної безпеки повинно займати провідне місце у вирішенні цих питань, а головну роль у вирішені цих питань повинні займати регіональні організації колективної безпеки. Доведено, що для України дійсною гарантією безпеки є участь в ООН, а також продовження практичного співробітництва з такими організаціями як НАТО та ОДКБ із збереження позаблокового статусу.

Проаналізовано перспективи виведення з Афганістану в поточному році західного військового контингенту, ядром якого є американські сили, а також вплив цього процесу на країну та на весь Центральноазіатський регіон. Обгрунтовано прогноз підвищення внаслідок цієї події ризику нестабільності в Центральній Азії (ЦА) та пришвидшення триваючого перерозподілу балансу сил у регіоні - від Росії до Китаю, що вважає цю територію власним "життєвим простором". Зроблено висновок, що такий процес призведе до виникнення суттєвих суперечок і політичної боротьби між цими державами довкола поділу своїх сфер впливу в ЦА. При цьому позиції Росії будуть ускладнені політичними, економічними та військовими наслідками фактичної анексії нею території Криму.

Рассмотрены общие принципы формирования политики устойчивого развития социума через призму обеспечения национальной и коллективной безопасности. Обсуждена роль экономических факторов в контексте обеспечения безопасности сложных систем, которые развиваются на основе самоорганизации. Предложено проводить иерархизацию роли различных типов инноваций и диверсификацию источников финансирования науки при решении задач настройки механизмов национальной и коллективной безопасности.

Висвітлено історію розвитку ОДКБ у 1992 - 2015 рр., історію її співпраці та конкурування з іншими міжнародними організаціями. ОДКБ розглядається як засіб впливу Росії на НАТО, що хоча й побудована частково за моделлю Варшавського договору, значно поступається їй через брак спільної ідеології та свою регіональну природу. ОДКБ є виключно інструментом військово-політичної інтеграції Росії на пострадянському просторі.

Проаналізовано терористичну загрозу французьким інтересам у регіоні Сахелю з боку фундаменталістських ісламських угруповань на початку ХХI століття. Визначено причини виникнення та мотиви діяльності терористичних організацій у Північній Африці, їхні дії проти французьких громадян, державних установ та комерційних організацій, методи та успішність вирішення Францією цієї проблеми, співробітництво Франції з іншими державами з метою ліквідації терористичної загрози у регіоні.