Исследована одна из актуальных и малоизученных проблем современной международно-правовой науки и практики - международной ответственности государств за нарушения прав человека. Освещены все вопросы, связанные с ответственностью государств в этой области: природа и классификация "первичных" обязательств государств, элементы международного правонарушения, момент возникновения ответственности, обстоятельства, исключающие противоправность деяний, содержание ответственности государств и проблема ее осуществления. Проанализировано большое количество международных судебных (квазисудебных) решений.

Розглянуто концептуальні засади та механізми реалізації державної політики протидії злочинності у сфері національної безпеки України. Визначено основні тенденції розвитку політичної, економічної та криміногенної ситуації в Україні та світі. Проаналізовано положення національного законодавства щодо регулювання питань протидії тероризму та злочинності у сферах економіки і фінансів, незаконного обігу наркотиків, корупції, нелегальної міграції, торгівлі людьми, людськими органами та тканинами для трансплантації, а також пов'язаної з використанням комп'ютерних технологій, порушенням виборчих та інших особистих прав і свобод людини. Наведено рекомендації щодо удосконалення національного законодавства з протидії організованій злочинності та тероризму з урахуванням міжнародних правових стандартів у даній сфері.

Рассмотрены концептуальные основы и механизмы реализации государственной политики противодействия преступности в сфере национальной безопасности Украины. Определены основные тенденции развития политической, экономической и криминогенной ситуации в Украине и мире. Проанализированы положения национльного законодательства о регулировании вопросов противодейтсвия терроризму и преступности в сферах экономики и финансов, незаконного оборота наркотиков, коррупции, нелегальной миграции, торговли людьми, человеческими органами и тканями для трансплантации, а также связанной с использованием компьютерных технологий, нарушением избирательных и других личных прав и свобод человека. Обоснованы рекомендации по усовершенствованию национального законодательства по противодействию организованной преступности и терроризму с учетом международных правовых стандартов в данной сфере.

Досліджено проблему відповідальності держав за порушення міжнародних зобов'язань у галузі прав людини. Розкрито специфічну природу зобов'язань держав у галузі прав людини, проведено їх наукову класифікацію, яка має важливе значення для встановлення факту порушення прав людини. Проаналізовано "юридичний склад" порушення міжнародного "правозахисного" зобов'язання як підстави відповідальності держави. Висвітлено механізм інкримінування державі порушень прав людини, викликані діями окремих гілок державної влади, а також приватних осіб. Охарактеризовано обставини, які звільняють від міжнародної відповідальності державу, що порушила свої зобов'язання в галузі прав людини. Визначено матеріальні та інструментальні наслідки у разі порушення державою прав людини на підставі міжнародних угод і за загальним міжнародним правом. Обгрунтовано неприпустимість однобічної гуманітарної інтервенції та визначено критерії правомірності примусових збройних акцій, які застосовуються ООН і регіональними організаціями.

Цель статьи - рассмотреть медицинские и правовые аспекты пандемии COVID-19 в Азербайджане. Отмечено, что под смысловым значением термина "пандемия" понимается распространение на большую территорию, регион, страну и т.д. инфекционной болезни - эпидемия. Исследование осуществлено с использованием общепринятых методов научного познания, таких как: аналитического, сравнительно-правового, семантически-познавательного, системного, статистического и других. В стране против этого инфекционного заболевания на уровне Президента Азербайджана и Правительства Азербайджанской Республики осуществляется строгий контроль и принимаются серьезные и эффективные меры. На территории Республики обьявлен специальный карантинный режим, усилена юридическая ответственность физических и юридических лиц. Обсуждены основные меры борьбы с пандемией коронавируса, уменьшение ее негативных последствий.

Запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні на підставі аналізу доктринальних та нормативних джерел адміністративно-правових засад реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування. Проаналізовано історіографію досліджень права на службу в органах місцевого самоврядування. Запропоновано авторську дефініцію "право на службу в органах місцевого самоврядування", визначено його ознаки, об'єкт, зміст і суб'єктів. Систематизовано й охарактеризовано нормативно-правові акти, положення яких формують адміністративно-правові засади реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування на сучасному етапі в Україні. Досліджено практику адміністративних судів та Конституційного Суду України щодо реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування, на підставі чого висвітлено адміністративно-правові проблеми доступу до служби в органах місцевого самоврядування та адміністративно-правові проблеми реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування. Із застосуванням національного досвіду та розробок українських вчених запропоновано напрями подальшого вдосконалення адміністративно-правової регламентації реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування.

Право на службу в органах місцевого самоврядування є одним з найважливіших конституційних прав громадян України. Зазначено, що в Конституції України 1996 р. воно згадується не само по собі, а у взаємозв'язку з принципом рівності. Питання публічної служби, служби в органах місцевого самоврядування, інші питання часто стоять у центрі уваги фахівців з адміністративного права. Водночас не так часто відомі вчені-адміністративісти звертаються до питань людиноцентристського характеру. З метою ліквідації цієї прогалини варто звернути увагу також і на те, як з адміністративно-правової точки зору можна охарактеризувати право на службу в органах місцевого самоврядування. Мета роботи - надати адміністративно-правову характеристику права на службу в органах місцевого самоврядування. Адміністративно-правові засади реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування досліджено з огляду на те, що структура субієктивних прав в українській юридичній літературі традиційно розглядається як єдність об'єкта права, суб'єктів права та змісту права. Сформульовано пропозицію під час окреслення змісту права на службу в органах місцевого самоврядування обрати детальний підхід, який передбачає визначення цього змісту через перерахування груп конкретних правомочностей, які це право надає. Доведено, що наявні у сучасній юридичній літературі визначення суб'єктів аналізованого права слід удосконалити шляхом: більшої конкретизації (зокрема додати кілька основних вимог до суб'єктів); відмови від прикметника "недискримінаційний" і попри позитивний зміст, він несе вказівку на дискримінацію; підкреслення відсутності дискримінаційних цензів та водночас євроінтеграційних прагнень України шляхом посилання на практично повну відповідність вимог встановленим галузевим законодавством України у цій частині стандартам Європейського Союзу. Рекомендовано нормативні положення щодо суб'єктів права на службу в органах місцевого самоврядування у чинному законодавстві переформулювати таким чином, щоб викласти недискримінаційні цензи з застосуванням позитивного підходу до їх формулювання, а саме закріпити, хто може бути службовцем місцевого самоврядування, а не хто не може займати посади в органах місцевого самоврядування, оскільки частка "не" несе негативне навантаження.

Мета роботи - розглянути та проаналізувати права адвоката, як представника в адміністративному судочинстві, передбачені чинним законодавством України, та здійснюється їх класифікація. Дослідження проведено з використанням таких методів як аналіз, синтез, порівняння. Зроблено висновок, що перелік професійних та процесуальних прав у адвоката в адміністративному судочинстві досить широкий. Проте, на сьогодні відсутні дієві механізми та порядки реалізації на практиці адвокатом своїх прав. Обговорено проблеми законодавчого визначення та практичного використання адвоката своїх прав як представника в межах адміністративного судочинства.

Розроблено алгоритм вирішення завдань щодо встановлення наявності джерел і чинників небезпеки та їх здатності ініціювати виникнення надзвичайної ситуації. Наведено порядок проведення досліджень нещасних випадків, пов'язаних з невиконанням технологічних вимог на виробництві, а також судових інженерно-технічних експертиз у галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності. Розроблено методику, призначену для застосування за умов виконання судових інженерно-технічних експертиз у галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності. Рекомендовано для судових експертів установ Мін'юсту України та інших експертних установ.