Розглянуто проблемно-тематичний простір галузі науки "Державне управління" як динамічну сукупність гострих проблем і відповідних цим проблема актуальних тем досліджень, упорядкованих відповідно до домінуючих парадигмам і паспортам спеціальностей галузі. Він знаходиться під впливом: практики державного управління, яка генерує виклики та замовлення на осмислення проблем держави та суспільства; суб'єктів наукових досліджень, які проводять наукові дослідження; паспортів спеціальностей, які забезпечують інституційне бачення науковим співтовариством тематичного розвитку галузі; стану науки, коли вона не може забезпечити наявними ресурсами відповідь на запитання практики державного управління. Відповідно до цих факторів аргументовано тематичні напрямки наукових досліджень. Надано обгрунтування необхідності проведення наукознавчих досліджень галузі, запропоновано перелік найбільш актуальних тем наукових досліджень, орієнтованих на реальні проблеми суспільства та держави. Надано рекомендації щодо формування експертної мережі фахівців з проблем державного управління, запропоновано напрямки модернізації паспортів спеціальностей галузі науки "Державне управління".

Проаналізовано організаційно-правове забезпечення кадрової політики в державному управлінні; охарактеризовано ключові аспекти, які забезпечують побудову нової ефективної кадрової політики в державному управлінні з урахуванням викликів сьогодення. Розмежовано зміст поняття "кадрова політика", "державна кадрова політика", "кадрова політика в державному управлінні". Виокремлено проблеми та потреби модернізації кадрових служб, з урахуванням сучасних соціально-економічних умов і реальних потреб. Ідентифіковано сталі тенденції умов забезпечення елітизації кадрової політики в державному управлінні. Виявлено, що на шляху елітизації держаної кадрової політики необхідно сформувати нову систему організаційно-правового забезпечення, підгрунтям якої повинен стати кращий зарубіжний досвід і виклики сьогодення українського суспільства. Українське суспільство потребує дієвої парадигми організаційно-правового забезпечення кадрової політики в державному управлінні та якісному механізму її реалізації, що забезпечить формування високоінтелектуальних, високопрофесійних і високоморальних, відкритих для впровадження інновацій і модернізації кадрів державного управління України.

Проаналізовано Закон України "Про вищу освіту" з точки зору реалізації державної політики забезпечення якості вищої освіти. Розглянуто визначення базових термінів, які розкривають зміст забезпечення якості вищої освіти, зокрема, такі терміни, як освітня діяльність, забезпечення якості вищої освіти та ін. Досліджено зміст механізму забезпечення якості вищої освіти, особливу увагу приділено онтологічній моделі предметної сфери механізму ліцензування освітньої діяльності та онтологічній моделі предметної сфери механізму акредитації освітньої програми. Виділено особливості взаємодії органів влади та незалежних структур у процесі оцінки ефективності діяльності ВНЗ. Висновки конкретизують функції суб'єктів у сфері забезпечення якості вищої освіти в Україні.

Здійснено теоретико-методологічний аналіз інтелектуалізації еліт як технократичної умови інституційного лідерства у державному управлінні (ДУ); розкрито сутність і специфіку функціонування інтелектуального потенціалу держави за сучасних умов суспільного розвитку; визначено форми його впливу на забезпечення інституційного лідерства у системі ДУ відповідних організаційних структур; обгрунтовано передумови та ймовірні виклики, з якими неминуче стикнеться суспільство за умов інтелектуального дефолту. Здійснений теоретико-методологічний аналіз інтелектуальної еліт як технократичної умови інституційного лідерства у державному управлінні надав можливість розкрити сутність і специфіку функціонування інтелектуального потенціалу держави за сучасних умов суспільного розвитку, визначити форми його впливу на забезпечення інституційного лідерства у системі ДУ щодо її модернізації. Обгрунтовано передумови та ймовірні виклики, з якими неминуче стикнеться суспільство за умов інтелектуального дефолту, який об'єктивно детермінується недооціненням ролі інтелекту у системі практики діяльності у різних сферах суспільного життя.

Висвітлено методологічні аспекти формування знань, умінь, навичок у майбутніх лідерів у державному управлінні. Доведено, що методологія формування знань, умінь, навичок сучасного лідерства включає демократичні принципи та специфічні навчальні методики, спрямовані на формування демократичних громадянських та управлінських компетентностей. Оволодіння цими компетенціями має бути здійснено на основі дидактичного підходу до навчання "через" демократію. Як пропозицію наведено методику проведення практичного заняття тренінгового типу з теми "Сучасне лідерство в державному управлінні". Методологічний акцент зроблено на формуванні (а не на наданні викладачем) методологічних знань, здатності навчатися та самовдосконалюватися як елітна особистість постійно протягом усього життя.

Розглянуто понятійно-категоріальний апарат діяльності консультативно-дорадчих органів, створених при державних органах влади в Україні. Висвітлено ступінь розробленості визначень ключових понять, пов'язаних із консультаціями з громадськістю, як-от: "консультативно-дорадчий орган", "громадський контроль", "громадська експертиза", "громадська антикорупційна експертиза", "громадська рада" та ін. Розглянуто поняття "консультативний", "дорадчий" і "консультативно-дорадчий орган", що не мають чіткого розрізнення у вживанні, а також поняття "громадський контроль", що потребує подальшого уточнення через розбіжності у визначенні. Обгрунтовано необхідність подальшої розробки ключових понять на науковому та законодавчому рівні, що надасть можливість науковцям та учасникам взаємодії влада - громада чітко розуміти одне одного.

З'ясовано сутність поняття "якість державної служби". Проаналізовано основні чинники, що впливають на якість державної служби (ДС), зокрема - це модель ДС, професійна компетентність персоналу, чіткий розподіл посад на політичні та адміністративні, баланс захищеності та відповідальності державного службовця, гнучка система оплати праці. Підтверджено, що професійна компетентність державних службовців формується та вдосконалюється завдяки системі професійного навчання та підвищення кваліфікації. Визначено основні шляхи підвищення якості ДС в Україні, а саме: законодавче закріплення політичної відповідальності державних службовців, забезпечення високого рівня їх професійної підготовки, формування справедливої системи оцінювання та стимулювання забезпечення якості ДС.

Досліджено проблему формування, розвитку та функціонування вітчизняної управлінської культури та державної служби. Обгрунтовано вплив людського фактора на вдосконалення українського менеджменту за сучасних умов. Окрім домінуючих принципів і підходів формування управлінської діяльності та державної служби, виокремлено основні індикатори її оцінки на основі людиноцентричності управлінського процесу. Серед них: моральність, відповідальність, совісність, чесність, гуманність, успішність, творчість, самореалізація тощо. Проаналізовано досвід країн Європейського Союзу, Японії та США щодо врахування інтересів людини в державній службі та управлінській діяльності.

Зазначено, що особливо гострою є проблема професійного навчання державних службовців, оскільки ефективність державного управління значною мірою залежить від кадрів, фахово та світоглядно підготовлених до активної професійно-компетентної інноваційно-творчої роботи за нових умов, результативність якої залежить від уміння аналізувати та прогнозувати. Обгрунтовано необхідність упровадження у практику підготовки державних службовців до аналітичної діяльності в системі післядипломної освіти експериментальної моделі, яка базується на положеннях компетентністного, діяльнісного, особистісного підходів і концепції професійного становлення фахівця. Доцільним є триетапний процес підготовки державних службовців до аналітичної діяльності в системі післядипломної освіти. Надано результати аналізу концептуальних положень професіоналізації державних службовців у контексті компетентнісної парадигми освіти.

Проаналізовано функціонування системи контролю в сфері благоустрою населених пунктів. Наразі, система контролю в сфері благоустрою населених пунктів складається з державного, самоврядного та громадського контролю. Однак, під час розгляду суб'єктів сфери благоустрою населених пунктів з'ясовано, що до системи контролю не долучені такі суб'єкти: органи самоорганізації населення та підприємства, установи, організації. Запропоновано запровадити нову модель системи контролю в сфері благоустрою населених пунктів, до складу якої включити самоорганізаційний і господарський контроль.

Розглянуто питання щодо прийняття рішень і застосування правових норм в Болгарії в період з 1991 по 2010 рр. Досліджено основні норми регулювання права законодавчої ініціативи, а також юридичних рішень і гарантії їх об'єктивного застосування в частині Закону про державну службу. Виявлено, що якісне та вдале законодавче регулювання повинно охоплювати широкий спектр можливостей законодавчої ініціативи, включати такі високопрофесійні підрозділи, які будуть здійснювати оцінювання впливу правових норм, а також забезпечуватимуть можливість здійснення державного управління без набуття членства в партіях.

Проаналізовано причини відсутності в Україні мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів. Визначено цільовий стан і розроблено механізми їх формування. Доведено, що з огляду на кризові обставини, які склалися через військову агресію РФ, Україна не зможе виконати Директиву 2009/119/ЄС. Водночас, Кабінету Міністрів України слід терміново розпочати формування мінімальних резервів, які нададуть можливість уникнути можливого дефіциту, у тому числі внаслідок можливого оголошення країнами Митного союзу ембарго на постачання нафтопродуктів в Україну. Прагматичним шляхом є створення меншого за обсягом запасу нафтопродуктів із мінімальним навантаженням на державний бюджет - за допомогою таких інструментів як договори резервування або закупівля нафтопродуктів за кошти, виручені від підвищення рівня оподаткування.

Проаналізовано проблеми та перспективи інтеграції екологічної політики в галузеві політики України в контексті європейської інтеграції. Питання інтеграції екологічної політики знайшли своє відображення в Стратегії державної екологічної політики та Національному плані дій з охорони навколишнього природного середовища, але на практиці мають обмежений характер унаслідок існування різноманітних бар'єрів на рівні законодавства, стратегічного планування, фінансування, традицій управлінської діяльності та створення відповідних інституцій. Необхідність виконання положень Директив ЄС, спрямованих на інтеграцію екологічної політики в галузеві політики, має сприяти впровадженню принципу інтеграції екологічної політики в систему державного управління в Україні.

Здійснено комплексний аналіз результатів моніторингів ЗМК щодо якісного інформування виборців і рівного доступу кандидатів до ЗМК під час президентської та парламентської виборчих кампаній 2014 р. в Україні. Обгрунтовано необхідність підвищення рівня забезпечення незалежності, захищеності та безперешкодної діяльності засобів масової комунікації і журналістів під час виборчого процесу, усунення правових, адміністративних та організаційних перешкод для об'єктивного та якісного висвітлення виборчих процесів. Відповідні зміни у інформаційному законодавстві України мають найперше стосуватися регулювання права власності на ЗМК для державних службовців, народних депутатів і представників політичних об'єднань; а також більш чіткого (якісного та кількісного) визначення законодавцем вимог щодо загальних засад інформаційного забезпечення виборчого процесу.

Визначено поняття інформаційна агресія на прикладі російського втручання у внутрішні справи України, розглянуто методи та інструменти ведення інформаційної війни. На конкретних прикладах показано основні маніпулятивні технології та прийоми, їх вплив на психіку, свідомість і поведінку людини. Проведені дослідження та надані рекомендації будуть важливими для розуміння природи, інструментів і методів ведення сучасних інформаційних воєн, а також для здійснення ефективної державної політики протидії інформаційним агресіям. Наведено соціологічні опитування та визначено напрямки вдосконалення системи захисту вітчизняного інформаційного простору.

Розглянуто систему підготовки державних службовців Китайської Народної Республіки в контексті становлення і розвитку державної служби. Досліджено досвід та особливості сучасного стану підготовки державних службовців Пекінського та Шанхайського адміністративних інститутів. Висвітлено організаційно-правові основи підготовки спеціалістів у сфері державної служби Китаю. Наведено характеристику особливостей системи державної служби Китаю та головні принципи її організації, що можна використати в процесі модернізації державної служби України.

В контексті сучасних завдань щодо оновлення ефективності державного управління, економіки та публічної служби обгрунтовано структуру інноваційної діяльності в органі публічної влади на підставі використання системного та системно-діяльнісного підходів, визнаних положень, нових напрацювань в теорії та практиці інновацій, зокрема в публічному управлінні. Інноваційну діяльність розглянуто як систему, яка поєднує мінімально необхідну та достатню кількість основних внутрішніх (інноваційний та управлінський процеси, ресурси, можливості, основні види та способи їх супроводу) та зовнішніх (публічно-управлінську практику та науку, передумови, ресурси, можливості, види та способи супроводу, зв'язки) складових. Їх структуровано за функціями управління, здійснення та забезпечення інноваційного процесу в органі публічної влади з використанням внутрішніх і зовнішніх ресурсів, можливостей, видів і способів супроводу.

Проаналізовано поняття професійної компетентності керівника вищого навчального закладу (ВНЗ) і на базі Національної рамки кваліфікацій визначено модель базових компетентностей. Розглянуто діючий механізм кадрового забезпечення ВНЗ, процедури призначення та заміщення. Наголошено на необхідності введення в дію системи професійної підготовки та перепідготовки керівних кадрів управління освітою, ВНЗ у цілому та вищими медичними навчальними закладами (ВМНЗ), які мають свою специфіку, зокрема. Таку підготовку запропоновано запроваджувати в межах магістерських програм і програм підвищення кваліфікації керівних кадрів відповідних рівнів. Доведено доцільність розробки технології професійної підготовки керівних кадрів сфери управління вищою освітою та перепідготовки керівних кадрів ВНЗ. Під системою професійної підготовки керівних кадрів ВМНЗ запропоновано розуміти систему підвищення їх кваліфікації, функціонування якої спрямовується на формування відповідних управлінських компетентностей.

Зазначено, що нормативно-правовий механізм державного управління є одним із найважливіших у системі державного управління захистом прав споживачів. Основними елементами цього механізму виступають: мета його формування, принципи функціонування, суб'єкти та об'єкти, використовувані методи та інструменти та ін. Перелік принципів, що визначають правові засади захисту прав споживачів у системі роздрібної торгівлі, містить такі базові положення: договорність; принцип гарантованої якості товару, що продається у підприємстві роздрібної торгівлі; принцип перенесення більшості зобов'язань на бік продавця; у переважній більшості, імперативний характер правових засад захисту прав споживачів у системі роздрібної торгівлі; заборона нав'язування споживачу додаткових товарів і послуг, що надаються йому за плату та ін. Розглянуто кожний із цих елементів реалізації цього механізму у процесах захисту прав споживачів у сфері роздрібної торгівлі.

Проаналізовано дотримання задекларованих в Конституції України державних гарантій на охорону здоров'я та безоплатну медичну допомогу. Показано, що законодавство України гарантує всім громадянам право на охорону здоров'я та безоплатну медичну допомогу, тоді як на практиці ці гарантії, в більшості своїй, мають тільки декларативний характер. Надано результати соціологічних досліджень Державної служби статистики України щодо самооцінки населенням стану здоров'я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги. Показано, що недотримання гарантій на охорону здоров'я та безоплатну медичну допомогу призводить до зубожіння окремих домогосподарств. Доведено, що основними чинниками такої ситуації є протиріччя між рівнем фінансування вітчизняної сфери охорони здоров'я та обсягу державних гарантій на безкоштовну медичну допомогу. Розроблено пропозиції щодо напрямів удосконалення державного управління сферою охорони здоров'я за умов системних змін.