Міститься аналітичний огляд сучасної правової бази, яка регулює як традиційну культурну галузь, так і суміжні області (захист історико-архітектурної спадщини, мас-медіа, мовна політика). Висвітлюються проблеми власності та діяльності структур "третього сектора" в культурі. Представлено проект Закону про неприбуткові організації в Україні.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР)134 + Ч114(4УКР)

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Організація культури

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Проаналізовано сучасне становище в українських сучасних індустріях - книговидавництві, кінематографії, музичному та шоу-бізнесі, а також досвід державної політики щодо даних галузей в Україні протягом останніх років. Наведено порівняльний аналіз розвитку відповідних індустрій у Росії та Польщі. Проаналізовано закони про державну підтримку книговидавничої справи, гастрольні заходи в Україні, а також проект розвитку кінематографії.

Проанализированы современное положение в украинских современных индустриях - книгоиздательстве, кинематографии, музыкальном и шоу-бизнесе, а также опыт государственной политики в данных отраслях Украины на протяжении нескольких последних лет. Приведен сравнительный анализ развития соответствующих индустрий в России и Польше. Проанализированы Законы о государственной поддержке книгоиздательского дела в Украине, гастрольных мерах в стране, а также сборе на развитие кинематографии (проект).

Висвітлено основні положення Середньострокової стратегії ЮНЕСКО на 2002 - 2007 рр. у галузях освіти, науки, культури, комунікації та інформації, проаналізовано взаємозв'язок стратегічних цілей діяльності ЮНЕСКО загалом і кожної програми окремо, описано функції та принципи діяльності ЮНЕСКО у період дії Середньострокової стратегії.

Досліджено правовий, організаційний та фінансовий механізми державного регулювання розвитку культури. З'ясовано суть понять "регулювання" як функції державного управління та "культура" - суспільного явища. Визначено цілі, методи та механізми державного регулювання. Узагальнено досвід здійснення державної політики у сфері культури в Україні та за кордоном, виділено три її моделі. Проаналізовано нормативно-правову базу регулювання сфери культури. Сформульовано основні суперечності існуючої системи державного управління її розвитком й обгрунтовано основні напрями вдосконалення відповідних механізмів на регіональному рівні.

Досліджено питання організації управління культурою в Україні. Визначено зміст державної політики у сфері культури, визначено основні напрями її реалізації. Запропоновано шляхи вирішення проблеми централізації та децентралізації у сфері державного управління культурою. Охарактеризовано систему органів управління культурою, визначено їх правовий статус й обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення організаційної структури. Розглянуто особливості адміністративно-правового регулювання бібліотечної, клубної, музейної справи, а також діяльності театральних та архівних установ. Сформульовано пропозиції щодо внесення змін до законопроектів і чинних нормативно-правових актів у сфері культури та їх узгодження з законодавчими актами, що регулюють інші сфери суспільно-економічного життя.

Розглянуто співвідношення концепції загальної спадщини людства та концепції всесвітньої культурної та природної спадщини. Проаналізовано міжнародно-правові відносини держав-учасниць Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972 р. та конвенційних органів, зокрема, Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної та природної спадщини, Фонду охорони всесвітньої спадщини з приводу захисту, використання, популяризації об'єктів культури та природи, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Охарактеризовано міжнародно-правові відносини, що виникають у зв'язку з укладенням Конвенції ЮНЕСКО щодо охорони нематеріальної культурної спадщини 2003 р., присвяченій збереженню та популяризації об'єктів, що становлять нематеріальну культурну спадщину (пісні, легенди, вірування, обряди, традиції, ремесла).

Раскрыто значение важности работы ЮНЕСКО при содействии укрепления мира и безопасности на планете путем расширения сотрудничества народов в сфере образования, науки и культуры в интересах обеспечения всеобщего уважения, справедливости, законности и прав человека, а также основных свобод, провозглашенных в Уставе Организации Объединенных Наций. Внимание уделено задачам, изложенным в Декларации тысячелетия ООН, в частности, о развивающихся странах, устранении гендерного неравенства в начальном и среднем образовании, содействии государствам в имплементации национальных стратегий устойчивого развития.

Теоретично осмислено та комплексно вирішено проблеми нормативного закріплення та реалізації адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері охорони культурної спадщини. Розглянуто культурну спадщину як об'єкт правової охорони, охарактеризовано обмеження й обтяження щодо використання об'єктів культурної спадщини. Досліджено зміст та особливості адміністративної відповідальності в системі засобів забезпечення охорони культурної спадщини, розкрито підстави для притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері охорони культурної спадщини. Визначено підвідомчість справ про адміністративні правопорушення у сфері охорони культурної спадщини, охарактеризовано провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони культурної спадщини. В результаті аналізу практики застосування законодавства щодо притягнення до адміністративної відповідальності у сфері охорони культурної спадщини виявлено недоліки та запропоновано шляхи вдосконалення законодавства з даного питання.

Зазначено, що суть проблеми за реальних ринкових умов полягає у коригуванні пропозиції культурних закладів відповідно до сучасної культурної аудиторії - їх вимог і смаків. Для того, щоб виконати важке завдання управління такими установами, лідери повинні постійно стежити за місіями цих установ і управляти ними за допомогою "ринкових" методів, свідомо створюючи свій імідж. Одна з відповідей на тенденції нинішніх споживачів культури полягає в емпіричному маркетингу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч114(4УКР-4...) + Х819(4УКР)011.2-97

Рубрики:

Організація культури

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ч114(4УКР)л6 + Х002.03 + Х819(4УКР)134

Рубрики:

Організація культури

Право і правосвідомість. Правова культура

Адміністративне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено негативні та позитивні сторони законодавчого обгрунтування державного регулювання сфери культури в проекті Закону України "Про культуру". Обгрунтовано необхідність доопрацювання законопроекту для поліпшення ситуації у сфері культури. Розглянуто особливості державного регулювання сфери культури у відповідному проекті та позицію заінтересованих органів. Сформульовано авторське розуміння перспектив розвитку, становлення та зміцнення культурної сфери в Україні у разі прийняття Закону України "Про культуру".

Розглянуто сферу культури Запорізької області, проведено оцінювання її державного регулювання та визначено основні напрями підвищення існуючого рівня державного регулювання сфери культури на регіональному рівні.

Розглянуто правові механізми державного регулювання сфери культури в Україні, проведено аналіз нормативно-правового забезпечення державної політики у сфері культури протягом останнього десятиліття та визначено основні потреби цієї сфери.

Наведено дефініції наступних понять: "публічне адміністрування сферою культури", "засоби публічного адміністрування сферою культури", "адміністративна відповідальність у сфері культури", "нормативно-правовий акт, яким урегульовано суспільні відносини в сфері культури", "державний контроль в сфері культури". Запропоновано періодизацію розвитку сфери культури: "Християнського впливу" (з X до XI ст.), "Гетьманський" (до XVII ст.), "Петровський період" (до XVIII ст.), "Національного культурного підйому" (до початку XX ст.), "Відродження української державності" (до 1930-х pp.), "Українізації українського суспільства" (до 1940-х pp.), "Сталінської епохи" (до 1950-х р.), "Дисидентський" (до 1990-х pp.), "Сучасний" (з 1990-х pp. по теперішній час). Виокремлено ознаки адміністративно-правових засобів публічного адміністрування сфери культури й адміністративної відповідальності у сфері культури. Обгрунтовано необхідність затвердження "Концепції державної політики в сфері культури на 2011 - 2016 рр.". Сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до деяких національних нормативно-правових актів, зокрема, до: Кодексу про адміністративні правопорушення (КУпАП), законів України "Про культуру", "Про музеї та музейну справу". Удосконалено теоретичні поняття "культура", "галузь", "сфера", "регулювання", "державна політика у сфері культури", "базова мережа закладів культури", "реєстраційна система сфери культури", положення про систему взаємодії закладів культури (підприємств, творчих спілок, громадських об'єднань, клубних закладів). Дістали подальшого розвитку аргументи, що культура - це сфера, яка має складну структуру і входить до соціально-культурної галузі, пропозиції щодо впорядкування назви контролюючих органів, використовуючи термін "інспекції" для тих публічних органів, які не мають у своєму складі спеціальних контролюючих підрозділів, а здійснюють контроль самостійно, а також "відділи контролю та нагляду" для визначення спеціальних державних підрозділів, які утворюються у складі органів виконавчої влади, теоретичні положення шодо системи засобів в сфері культури.

Обгрунтовано теоретичні та методологічні засади і розроблено практичні пропозиції щодо удосконалення механізмів державного управління сферою культури в Україні. Розкрито сутність сфери культури як об'єкта державного управління. Визначено напрями подальшого розвитку та удосконалення фінансового й економічного механізмів державного управління сферою культури. Запропоновано методичний підхід до підвищення результативності механізмів державного управління сферою культури України. Обгрунтовано напрями ефективної взаємодії органів влади різних рівнів на засадах соціального замовлення. Запропоновано комплексний підхід до формування механізмів державно-приватного партнерства в сфері культури. Обгрунтовано базові напрями розробки стратегічних механізмів державного управління сферою культури в Україні. Розроблено науково-практичні заходи щодо формування механізмів державного управління сферою культури в Україні.

Запропоновано нове вирішення науково-прикладного завдання щодо вдосконалення механізму державного управління соціально-культурною сферою за умов розвитку корпоративної відповідальності. Проаналізовано сучасний стан розвитку соціальних сфер в Україні та в передових країнах світу, а також державного управління ними. Виходячи з сутності соціальної сфери та відомих її визначень як вітчизняними, так і закордонними науковцями запропоновано авторське формулювання наукової дефініції "соціально-культурна сфера". Виявлено недоліки сучасної державно-централізованої системи управління соціально-культурною сферою в Україні. Обгрунтовано теоретико-методологічні засади вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в Україні. Розглянуто можливості використання передового зарубіжного досвіду з метою вдосконалення державного управління соціально-культурною сферою. З'ясовано можливості застосування корпоративної відповідальності в системі державного управління соціально-культурною сферою. Розроблено науково-практичні рекомендації щодо вдосконалення системи державного управління соціально-культурною сферою в умовах економічної кризи.

Досліджено державні та приватні джерела фінансування сфери культури (СК) в Україні. Проаналізовано основні недоліки прямого бюджетного фінансування СК. Розглянуто непрямі заходи державної підтримки СК. Визначено основні причини низького залучення приватних джерел фінансування у розвиток культури в Україні. Досліджено приватні джерела фінансування СК у формі меценатства, спонсорства та державно-приватного партнерства. Наведено потенційні фінансові вигоди та переваги застосування механізму державно-приватного партнерства у СК. Визначено основні напрями розширення фінансування СК в Україні. Запропоновано оптимізувати видатки державного бюджету на фінансування культури, посилити контроль за їх використанням. Особливу увагу приділено збільшенню позабюджетних джерел фінансування, налагодженню зв'язків між організаціями культури та бізнесу.