Висвітлено проблему трансформації вітчизняного культурно-історичного досвіду в сучасну українську державобудівничу концепцію. Розкрито світоглядні засади, методологічні підвалини, джерела, конституційність, реальну спрямованість політики національного державотворення. Обгрунтовано ідейно-теоретичні принципи узгодження політичних розбіжностей з урахуванням національного контексту. Розглянуто механізми та засоби трансформації досвіду, особливості процесу формування культурно-історичної свідомості та громадянської позиції особистості.

Досліджено факти виникнення, розвитку і функціонування права з точки зору їх обумовленості відповідними пізнавальними процесами. Розглянуто динаміку соціально-політичних, психологічних, аксіологічних, логічних, філософських та інших чинників правового мислення, яка створює цілісну картину функціонування права як пізнання, а також є підставою для виокремлення предмета самостійної науки - гносеології права.

Наведено результати авторських розмірковувань над співвідношенням свободи і закону, принципами соціальної справедливості в контексті сучасної економіки і політики, а також значенням демократії з метою розбудови політичного устрою вільного народу. Зроблено спробу роз'яснення традиційної доктрини ліберального конституціоналізму.

В широком культурно-историческом контексте с привлечением древних мифов, религиозных книг и произведений художников слова от Софокла до Ф.Достоевского и Кафки рассмотрены две проблемные сферы - философия права и философия преступления, которые в реальной социальной практике неотрывны одна от другой. Анализируются статус и познавательные возможности философии права, историософия правовых цивилизаций (циклическая модель Дж.Вико, ступенчатая модель Г.Гегеля, историческая типология правовых цивилизаций П.А.Сорокина, метафилософия Д.Л.Андреева). Дана детальная характеристика онтологии права, философско-правовой антропологии, философии естественного права, неправа, преступления, а также философской пентологии.

Розглянуто філософські аспекти формування девіантної правосвідомості.

Рассмотрены философские аспекты формирования девиантного правосознания.

Philosophical aspects of formation deviant sense of justice are considered.

Викладено філософські аспекти взаємодії управління, влади та держави в процесі суспільного розвитку, охарактеризовано основні принципи та наведено методи сучасного соціального управління, зокрема, врегулювання соціальних конфліктів. Розкрито зміст управлінської діяльності на технологічному, прагматичному та морально-світоглядному рівнях, а також аксіологічні аспекти сучасного управління. Показано роль інтелігенції та еліти в системі влади.

Изложены философские аспекты взаимодействия управления, власти и государства в процессе общественного развития, охарактеризованы основные принципы и приведены методы современного социального управления, в частности урегулирования социальных конфликтов. Раскрыты содержание управленческой деятельности на технологическом, прагматическом и морально-мировоззренческом уровнях, а также аксиологические аспекты современного управления. Показана роль интеллигенции и элиты в системе власти.

Висвітлено взаємозв'язок моральних, правових і політичних аспектів соціального порядку. Розглянуто особливості сучасного правового статусу особи. Проаналізовано проблеми правового порядку і правоохоронної діяльності у суспільстві. Досліджено право і правопорядок у філософській та історичній рефлексії.

Розглянуто питання про природу приватного права, висвітлено історію розвитку його філософії. Проаналізовано взаємодію суспільного та індивідуального інтересів як методологічну проблему філософії приватного права, роль правових відносин у системі суспільних відносин. Значну увагу приділено аксіології та онтології приватного права, власності, моралі, культурі, етиці підприємництва.

Рассмотрен вопрос о природе частного права, освещена история развития его философии. Проанализированы взаимодействие общественного и индивидуального интересов как методологическая проблема философии частного права, роль правовых отношений в системе общественных отношений. Значительное внимание уделено аксиологии и онтологии частного права, собственности, морали, культуре, этике предпринимательства.

Рассмотрены вопросы жизнеспособности власти народа. Показана невозможность обеспечения такой жизнеспособности без понимания сущности власти, форм ее проявления и средств реализации. Раскрыты сущность права как меры реализации свободы, а также правовые основания демократической государственности. Рассмотрены принципы организации государственной власти, обоснованы полномочия суда в демократическом государстве и важность достижения профессионализма в осуществлении государственной власти народа.

Висвітлено еволюцію розуміння права з часів античності до кінця ХХ ст. Викладено деякі важливі для вдосконалення української правової системи напрямки англоамериканської філософії права (ФП) (правовий позитивізм, натуралізм, критицизм, фемінізм, економізм, постмодернізм). Запропоновано класифікацію напрямків ФП. Охарактеризовано складність права як об'єкта розуміння, проаналізовано внесок грецьких мислителів у ФП.

Освещена эволюция понимания права со времен античности до конца ХХ ст. Изложены некоторые важные для усовершенствования украинской правовой системы направления англоамериканской философии права (ФП) (правовой позитивизм, натурализм, критицизм, феминизм, экономизм, постмодернизм). Предложена классификация направлений ФП. Охарактеризована сложность права как объект понимания, проанализирован вклад греческих мыслителей в ФП.

На підставі врахувань новітніх досягнень теоретико-правової науки та філософської гносеології наведено положення про інтенсивність пізнавальних процесів, які супроводжують будь-який акт виникнення, розвитку та функціонування права на індивідуальному і соціальному рівнях. Стверджено, що дане положення свідчить про істотну приналежність права фундаментальних гносеологічних констант, що визначають його регулятивні потенціали. Істинність постає основним принципом взаємодетермінації нормативності та справедливості - справедливість не може бути хибною, а істина -- ненормативною. Зумовленість справедливості пізнанням з необхідністю породжує проблему гносеологічного обгрунтування права. Її вирішення передбачає: по-перше - експлікацію предмета, методу та мети правового пізнання, по-друге - демонстрацію нормативно-правової трансформації результатів соціально-історичного пізнання, "переливання" істинного, хибного та невизначеного знання в зобов'язуючі, забороняючі та дозволяючі диспозиції норм права, по-третє - демонстрацію власного еврістичного потенціалу права як самостійного засобу соціального пізнання. Пізнавальна динаміка права проявляється в дії низки гносеологічних констант, що значною мірою зумовлюють ефективність процесів правотворчості та правореалізації. Соціально-політичні, психологічні, аксіологічні, логічні та інші чинники правового мислення утворюють цілісну картину функціонування права як пізнання і складають предмет самостійної науки - гноселогії права.

На підставі всебічного аналізу конкретних соціальних практик, а також класичної та новітньої соціально-філософської літератури доведено евристичний сенс розгляду проблеми держави та громадянського суспільства з огляду на конкретно-історичну взаємодію для побудови громадянського суспільства та демократичної правової держави в Україні. З'ясовано, що між державою та громадянським суспільством можуть існувати різні відносини - від антагонізму до взаємопідтримки, співробітництва, а "консенсус" держави та громадянського суспільства зникає, коли держава перетворюється з демократичної на авторитарну чи тоталітарну. Розкрито природу, структуру та внутрішню цінність громадянського суспільства як особливої політико-правової системи. Досліджено зміст та основні напрямки зміни завдань та функцій сучасної держави, поступове перетворення її до демократичної, соціально-відповідальної держави, з домінуванням в ній не репресивних, а субсидіарних функцій. Розкрито внутрішній механізм сутнісного взаємозв'язку феномену громадянського суспільства з такою фундаментальною умовою людського буття, як свобода. Розкрито, що головним атрибутивним чинником формування правової держави та громадянського суспільства є зрілість його соціальних відносин. Доведено, що інтенсивність процесу соціальної мобільності є одним з важливих показників зрілості правової держави та громадянського суспільства, втіленням такої їх принципової характеристики, як відкритість.

Обгрунтовано положення, що джерелом розвитку влади є протиріччя між ціннісними орієнтирами суспільства й існуючою парадигмою влади. Протиріччя вирішуються за узгодження принципів вертикалі чи горизонталі влади з ціннісними орієнтирами на підставі парадигми влади авторитету, або через відміну цінностей ідеологічними кліше та домінуванням авторитету влади. За умов формування інформаційного суспільства знову назріла заявлена криза. Умови існування сучасного суспільства дозволяють стверджувати щодо реальності подолання кризи за кожним із заявлених сценаріїв. Специфічні умови буття української влади дозволяють констатувати початок перетворення в життя ознак вертикалі влади, що має відображення у проекті "національної держави". Але на рівні належного, більш перспективним представляється проект "громадянське суспільство", який більш повною мірою відповідає логіці розвитку влади у загальному масштабі.

Обгрунтовано, що дослідження феномену влади передбачає вивчення чотирьох основних сутнісних аспектів: підпорядковуючої сили, цільового та вольового аспектів, соціальної відповідальності. Установлено основну закономірність розвитку феномену влади - взаємозв'язок між суб'єктом і об'єктом влади. Виявлено основні суспільно-політичні фактори оптимізації розвитку владних відносин на етапі трансформації України. Запропоновано розглядати соціальну відповідальність як інтегруючий чинник оптимізації розвитку владних відносин на сучасному етапі розвитку українського суспільства та основну детермінанту оптимізації влади у контексті явища людської свідомості.

Досліджено проблему органічної змістової єдності соціальної філософії та правосвідомості. Її актуальність зумовлена тим, що виокремлення останньої з курсу філософії небезпечне, оскільки суть правосвідомості може бути зведена до її формування на базі емпіризму з його схильністю до суб'єктивізму та суб'єктивного ідеалізму. Обгрунтовано методологічно-світоглядний статус понять і категорій соціальної філософії, що трансформуються у правосуб'єктний спосіб суспільної життєдіяльності кожної людини, яка свідомо обирає для себе шлях самопізнання. Визначальні категорії філософії розглянуто у їх правовому вимірі. Наголошено на важливості підпорядкованості культури людини світоглядним домінантам соціально-філософського знання.

Дисертацію присвячено соціально-історичному та філософсько-правовому дослідженню провідних принципів державно-правового регулювання - законності та справедливості. Вагомість даних принципів особливо зростає в складні часи перехідного періоду, коли йдеться про принципові зміни домінуючих у суспільстві відносин. Саме в такому періоді перебуває нині Україна, тому на сучасному етапі зростає роль державно-правового регулювання і управління, якість і ефективність яких визначає долю суспільства та держави. Розглянуто характерні риси та вимоги цих принципів, досліджено їх взаємозв'язок і взаємовплив на різних етапах механізму державно-правового регулювання та в різні періоди розвитку соціуму. Сформульовано та обгрунтовано принцип єдності справедливості та законності, що має бути оптимальним вихідним положенням, яке збалансовує та гармонізує соціальне та державно-правове регулювання.

Здійснено систематичну теоретичну реконструкцію феномену влади як невід'ємної сутнісної характеристики людського буття та розроблено методику потестарного аналізу як дослідницької стратегії у сфері соціальної філософії та гуманітарних наук. Розглянуто онтологічну специфіку влади та її генезис, визначено передумови її конституювання й обгрунтовано ключову роль у процесі розвитку та становлення культури. Представлено розгорнуту категоризацію волі та волевиявлення. На підставі детального вивчення сутності влади та основного потестарного закону обгрунтовано концепцію легітимації, у межах якої виокремлено п'ять типів легітимного владарювання. Досліджено політику як потестарний феномен, в конституюванні якого ключова роль належить політичному дискурсу. Розкрито поняття "влада розуму" як основа модерної соціальності.

Досліджено державність держави, яка за повнотою реалізації ідеї повинна бути демократією, тому що тільки у цій формі наявне втілення її суті і вона є набільш життєздатним засобом для реалізації сутнісних сил людини. Феномен державної влади народу розкривається через сферу ідеальної реальності, складовою частиною якої вона є. Проаналізовано суть влади, визначено її межові засади, показано прояв демократичної форми влади як цілісності, диференційованої за частинами. Міру одержання свободи розглянуто як правову основу демократії, яка формулююється у законі як такому, що співпадає з моральним началом людини. Успішність законодавчої творчості залежить від принципів організації державної влади народу та містить принципи диференціації державної влади та принципи реалізації свободи людини з метою забезпечення більш повної реалізації її сутнісних сил. Обгрунтовано, чому у демократичній державі здійснення принципів справедливого правосуддя можливе лише тоді, коли суд знаходиметься "по той бік" влади. Запропоновано критерій визначення поняття "народ", розкрито структурну єдність державної влади народу за чотирма формами, а саме: контролю - безпосередньої влади народу, організації - законодавчої влади, керівництва - влади президента, управління - виконавчої влади. Устрій державної влади повною мірою відповідає ідеї демократичної державності за умови, коли він оформлюється як щось похідне від людини. Всі форми влади мають свою дійсність лише в цій єдності, а їх відмінності визначають суть ідеї державності демократичної держави.

Вперше у вітчизняній соціально-філософській думці обгрунтовано фундаментальне теоретико-методологічне значення принципу перховенства права для легітимації політики в суспільствах пізнього модерну. Аргументовано, що легітимувати політику може право, яке грунтується на суб'єктивних правах і має пріоритет по відношенню до неї. Держава є правовою тільки в тому випадку, якщо визнає пріоритет індивіда. Правова легітимація політики - це, перш за все, легітимація діяльності влади, яка направлена на забезпечення прав і свобод індивіда. Експліковано легітимаційний потенціал формальних концепцій верховенства права, який полягає у формально-раціональному характері та елімінації ціннісного компонента. Доведено, що в ціннісно-нормативному вимірі легітамації політичної сфери європейської спільноти актуалізуються ідеї прав людини та суверенітету народу, ідея процедурної справедливості та колективної співвідповідальності. Проаналізовано переваги та недоліки формальних (позитивне право) та матеріальних (природне правоІ концепцій у визначенні змісту та сутності верховенства права.

Здійснено історичну реконструкцію формування ідеї природного права у європейській філософській традиції. Розкрито взаємозв'язок змін в основних концептуальних засадах філософського знання та формуванні основних підходів щодо обгрунтування ідеї природного права. Виявлено та розкрито особливості типів філософсько-світоглядного обгрунтування ідеї природного права: натуралістично-космологічний, теологічний, раціоналістичний. Висвітлено основні напрями сучасних концепцій відродження ідеї природного права, проаналізовано тенденції щодо відродження класичного типу обгрунтування ідеї природного права. Розкрито особливості інтерпретації сутності природного права й основних його ціннісних складових у межах концепцій відродженого природного права.