Методи агентурної боротьби радянських органів державної безпеки проти керівництва ОУН та УПА розглянуто на прикладі агентурної справи "Щур", заведеної для пошуку керівника визвольного руху на Волині й Поліссі Д. Клячківського. Простежено послідовну картину збору попередньої інформації на конкретну особу, формування мережі агентів і провокаторів, налагодження цілодобового нагляду за родичами розшукуваного. Матеріали справи також надають змогу поставити під сумнів усталену в історіографії тезу про проведення так званої "Оржівської операції", нібито спланованої з метою ліквідації Д. Клячківського. Зауважено, що смерть одного з лідерів ОУН та УПА стала випадковим доважком під час локальних дій внутрішніх військ НКВС і співробітників НКДБ проти виявленого повстанського підрозділу. Лише після з'ясування особи вбитого командира УПА-Північ, із метою виправдати свою нездатність захопити Д. Клячківського живим і підкреслити важливість роботи "органів", у надрах апарату радянської держбезпеки було сформовано легенду про масштабну "Оржівську операцію", яка нібито планувалася й реалізовувалася під керівництвом найвищих очільників НКВС і НКДБ УРСР.

Мета дослідження - висвітлити протиборство спеціальних підрозділів закордонних центрів ОУН із КДБ у 1960-х - на початку 1990-х рр. Методологічною основою стали принципи наукової об'єктивності та історизму. Використано такі загальноісторичні методи: історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний, структурний. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що, увівши до наукового обігу значну кількість неопублікованих архівних документів і матеріалів, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, проаналізовано діяльність спецслужб закордонних центрів ОУН, скеровану на протидію провокаціям органам держбезпеки УРСР і підтримку дисидентського руху в республіці зазначеного періоду. Висновки: починаючи з 1960-х рр., діяльність служби безпеки Закордонних частин (СБ 34) ОУН відбувалась у тісній взаємодії насамперед із референтурою Крайового зв'язку (КЗ), Спілкою української молоді (СУМ), Антибільшовицьким блоком народів (АБН). У розглядуваний період закордонні осередки ОУН зіткнулись із посиленням провокацій органів держбезпеки УРСР, метою яких було деморалізувати та розколоти діаспору. Намагаючись протидіяти ідеологічним диверсіям, есбісти не лише публікували у своїй пресі спростування та застереження, ретельно розслідуючи кожну провокацію, інформуючи про результати інші закордонні центри ОУН, а й, своєю чергою, також здійснювали ідеологічно-підривні операції проти радянського режиму. Зручним майданчиком для останніх стали різноманітні міжнародні заходи, спортивні змагання, насамперед Олімпійські ігри. Значну шкоду закордонним центрам ОУН завдавали складні і тривалі оперативні ігри КДБ. СБ натомість проводила власні оперативні ігри, спираючись на підтримку української діаспори. Більшість оунівських центрів відійшли від радикальних гасел і зосередилися на підтримці в УРСР дисидентів, яким надавалася різноманітна допомога. Наприкінці 1980-х рр. спецслужби закордонних центрів ОУН сконцентрували свої зусилля на підтримці масового протестного руху в республіці. Після проголошення незалежності України їх діячі остаточно легалізувалися, займаючись у подальшому літературною, науковою, громадською діяльністю.