Індекс рубрикатора НБУВ: Х915.212-921

Рубрики:

Організація Об'єднаних Націй (ООН)

Шифр НБУВ: Ж68385 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Проаналізовано історичний розвиток участі України в проведенні операцій з підтримки миру та правові основи даної діяльності в країні та за кордоном. Висвітлено практичний досвід адміністративної діяльності працівників органів внутрішніх справ під час їх перебування в міжнародних миротворчих операціях і запропоновано внесення певних змін до законодавчих актів для вдосконалення роботи міліції. Визначено компетенцію та функції підрозділів органів внутрішніх справ та окремих працівників, які проходять службу в правоохоронних структурах миротворчих місій, з забезпечення охорони громадського порядку, безпеки дорожнього руху та здійснення адміністративно-юрисдикційних повноважень.

Проанализированы историческое развитие участия Украины в проведении операций по поддержке мира и правовые основы данной деятельности в стране и за рубежом. Освещен практический опыт административной деятельности работников органов внутренних дел в период их пребывания в международных миротворческих операциях и предложено внесение определенных изменений в законодательные акты для усовершенствования работы милиции. Определены компетенция и функции подразделений органов внутренних дел и отдельных работников, проходящих службу в правоохранительных структурах миротворческих миссий, по обеспечению охраны общественного порядка, безопасности дорожного движения и осуществления административно-юрисдикционных полномочий.

Запропоновано власний підхід до розуміння суті міжнародних миротворчих операцій, який дозволить визначити сучасні тенденції, що характеризують роль сил і засобів у таких акціях.

Проаналізовано сучасну концепцію гуманітарної діяльності ООН під час врегулювання конфліктів, а також визначено механізми її реалізації та показано їх еволюцію. Розглянуто практичну ефективність гуманітарних програм у ході розблокування військово-політичних криз, виявлено фактори негативного впливу на миротворчий ефект гуманітарних програм ООН. Доведено, що ООН вдалося досягти значного прогресу в гуманітарній сфері, а також визначено важливу роль гуманітарних заходів у досягненні миротворчих цілей. Розроблено пропозиції щодо посилення миротворчого потенціалу ООН.

Досліджено роль ООН і ОБСЄ у запобіганні та врегулюванні конфліктів на пострадянському просторі у 1990-х рр. На підставі проведеного аналізу доведено дієвість засобів превентивної дипломатії у запобіганні та врегулюванні конфліктів у країнах Балтії, Молдові, Україні та Білорусі, у Кавказькому регіоні та Таджикистані. На підставі науково-теоретичних і емпіричних даних розроблено класифікацію, з'ясовано відмінності, виявлено особливості перебігу конфліктів і способи їх урегулювання у спільній діяльності інститутів ООН і ОБСЄ, оцінено застосовані методики. Проаналізовано проблеми безпеки, а саме: теорії та практичної ролі інститутів, діяльність яких спрямована на зміцнення миру. Запропоновано визначення поняття безпеки та джерел сучасних загроз міжнародної стабільності. Доведено необхідність реформи європейської архітектури безпеки. Виявлено можливості для розвитку процесу подальшого співробітництва ООН і ОБСЄ. Проаналізовано сутнісні та формальні проблеми, що стосуються співробітництва ООН і ОБСЄ у галузі запобігання та врегулювання конфліктів, що дозволяє сформулювати пропозиції щодо можливого вдосконалення його ефективності.

Уперше в українській політичній науці комплексно досліджено проблему міжнародно-політичного та регіонального вимірів урегулювання ліванського конфлікту у всіх його аспектах. Розроблено концепцію моделей забезпечення стабільності, ідентифіковано суть, формальні ознаки та механізм функціонування даних моделей, які існували в ліванському суспільстві. Проаналізовано модель ліванського етноконфесійного конфлікту, виокремлено її формальні ознаки. Значну увагу приділено дослідженню моделей та механізмів урегулювання цього конфлікту, апробованих ООН, Лігою арабських держав, США, Сирією, Ізраїлем. Визначено три типи моделей врегулювання криз у глибоко розділених мозаїчних соціумах: стабілізаційну, адаптаційну, трансформаційну, а також запропоновано спеціальну методику врегулювання конфліктів у таких соціумах.

Досліджено питання правового забезпечення участі підрозділів Збройних Сил України (ЗСУ) у міжнародних миротворчих операціях. Запропоновано шляхи удосконалення законодавчої бази, що регулює ці процеси. Установлено, що миротворча діяльність України суттєвою мірою впливає на рівень її національної безпеки. Запропоновано розширити підстави застосування підрозділів ЗСУ у миротворчих операціях, уточнити владні повноваження командирів миротворчих контингентів, використовувати інститут військово-польових судів для підтримки відповідного рівня дисципліни. Обгрунтовано необхідність створення Концепції миротворчої діяльності України.

Проаналізовано військові й економічні аспекти операції ООН спрямованої на подолання конфліктів на терені колишньої Югославії у першій половині 1990-х рр., міжнародні дипломатичні пошуки шляхів врегулювання югославської кризи та діяльність ООН щодо втілення у життя досягнутих угод. Здійснено порівняльний аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії з досліджуваної проблеми. Розглянуто діяльність Міжнародної конференції з проблем колишньої Югославії.

Висвітлено міжнародно-правові проблеми здійснення миротворчої діяльності регіональними організаціями, зокрема, операцій НАТО в Південно-Східній Європі. Розкрито національно-правові засади співробітництва України з НАТО. Проаналізовано трансформацію НАТО в 1990-х рр. і його вплив на формування сучасної миротворчості. Описано угоди, укладені за участю НАТО щодо проведення миротворчих операцій та визначено їх відповідність імперативним нормам міжнародного права.

Освещены международно-правовые проблемы осуществления миротворческой деятельности региональными организациями, в частности, операций НАТО в Юго-Восточной Европе. Раскрыты национально-правовые основы сотрудничества Украины с НАТО. Проанализированы трансформация НАТО в 1990-х гг. и его влияние на формирование современного миротворчества. Описаны соглашения, заключенные с участием НАТО по проведению миротворческих операций и определена их соответственность императивным нормам международного права.

Розглянуто низку категорій, які допомагають визначити, коли й де можливе виникнення геноциду, як міжнародній спільноті діяти більш організовано в таких випадках. Зокрема, поняття "оцінка ризиків", що фокусує свою увагу на визначенні умов виникнення геноциду в певній державі, та "раннє попередження", яка визначає перелік країн, здатних до геноциду, і таких, які вже перебувають на межі геноциду. Миротворчі операції розглядаються як такі, що можуть досить удало поєднати в собі як класичні функції миротворчості, так і функції захисту населення від геноциду та масового насилля. Ставиться питання: миротворчі операції мають розгортатись у відповідь на геноцид чи випереджати його.

Висвітлено міжнародно-правові механізми миротворчої діяльності, її різновиди, історію створення. Досліджено структуру органів ООН як універсальної організації, що здійснює миротворчу діяльність. Розглянуто специфічні проблеми миротворчої діяльності регіональних міжнародних організацій та багатонаціональних коаліцій держав. Проаналізовано національне законодавство України щодо участі в миротворчих операціях.

Розглянуті: Йокогамська стратегія і План дій; Міжнародна стратегія зменшення небезпеки лих; доповідь ООН: "Зниження ризику катастроф - завдання розвитку. Глобальна доповідь"; Хіогська рамкова програма дій на 2005 - 2015 роки; Документи ООН: Генеральна Асамблея й Міжнародна стратегія зменшення небезпеки лих.

Проаналізовано санкції ООН щодо Ірану з акцентом на їх ефективності. У ході аналізу показано, що санкції не мали ані суттєвих результатів, ані особливого впливу у довгостроковій перспективі. Застосування санкцій саме по собі є досить витратним, і при цьому немає гарантії, що всі зобов'язані країни будуть неухильно та постійно дотримуватись них. Доведено, що дані каральні міри не змогли вплинути на політичну поведінку Тегерану, як те планувалось.

Проаналізовано сутність інституту Послів доброї волі та Посланців миру ООН у контексті піаризації міжнародних відносин на глобальному рівні. Розглянуто ключові доробки літератури з питань "зв'язків з громадськістю" та "дипломатії селебрітіз", запропоновано новий термін для характеристики дипломатії Послів ООН - "дипломатія доброї волі". Розкрито сутність функціонування інституту Послів, яка полягає у використанні засобів білого PR для підвищення обізнаності публіки щодо цілей і задач ООН, а також у промоушені самої Організації на міжнародній арені. Показано відмінності класичних Послів ООН від некласичних, проаналізовано рівень та особливості використання засобів піару цими категоріями. Діяльність Послів ООН оцінено за допомогою наступних критеріїв: частота згадувань у різнопланових ЗМІ (з різноманітних питань по тегу "Посол доброї волі"), частота згадувань на сайтах ООН, рівень співпраці з ООН, участь у публічних заходах, представленість у мережі англійською мовою (соціальні мережі, власний сайт) і відгуки аудиторії. Встановлено, що причини підписання контракту з установою (разом з особливістю самої установи) є першочерговими компонентами для подальшої ефективності кандидата. Розроблено рекомендації Головам офісів і спеціалізованих установ ООН (а також Генсеку, який призначає Посланців миру) з метою покращення двосторонньої співпраці та промоушену ООН на міжнародній арені.