Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Проаналізовано особливості кримінально-правової характеристики умисного вбивства, скоєного внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Досліджено склад даного виду злочину, обгрунтовано розрізнення необхідної оборони від перевищення її меж, а також умисного вбивства, вчиненого внаслідок перевищення меж необхідної оборони, від суміжних складів злочинів. Запропоновано нову редакцію ст. 118 КК. Наведено пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства про необхідну оборону, зокрема, статей 36 та 263 КК.

Висвітлено історію формування інституту необхідної оборони, визначено тенденції та закономірності його розвитку за різних політичних і соціально-економічних умов. Визначено кримінально-правовий зміст поняття "необхідна оборона". Досліджено механізми правового регулювання інституту необхідної оборони у зарубіжних країнах, розкрито його соціально-правову природу та проаналізовано кримінологічні аспекти реалізації, зокрема, обгрунтовано необхідність розмежування злоякісної та доброякісної агресії у кримінальній ситуації посягання - захист. Поведінку жертви посягання, пов'язану з обороною або відповідною реакцією на погрозу, запропоновано розглядати як доброякісну агресію. Доведено, що механізм доброякісної агресії передається генетично, а її головним завданням, закладеним природою, є збереження життя, тілесної недоторканості та особистої свободи. Зроблено висновок, що покладення на тих, хто обороняється, кримінальним законодавством завдання вибору варіантів захисту в екстремальній ситуації, яка виникла з вини того, хто посягає, є необгрунтованим. Сформульовано кримінально-правові підстави реалізації права на необхідну оборону й обгрунтовано рекомендації щодо удосконалення законодавства про його регулювання, зокрема, запропоновано нову редакцію ст. 36 КК України.

Вперше в юридичній науці України комплексно досліджено уявну оборону як обставини, що виключає злочинність діяння. Детальне дослідження ознак обставин, що виключають злочинність діяння, дозволяє визначити співвідношення уявної оборони з вказаними обставинами як окремого та загального, внаслідок чого доведено, що за своєю соціальною суттю уявна оборона не відповідає таким конститутивним ознакам, які характеризують обставини, що виключають злочинність діяння: суспільна корисність (спрямованість на досягнення суспільно корисної мети) або допустимість, правомірність, яка презумується виключно на підставі позитивного, а не природного праворозуміння, виключення кримінальної відповідальності. Обгрунтовано, що за своїм кримінально-правовим значенням уявна оборона є помилкою в наявності стану необхідної оборони як обставини, що виключає злочинність діяння, а тому доцільним є виключення окремої норми "Уявна оборона" з розділу VIII КК України "Обставини, що виключають злочинність діяння".

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4Укр)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)015.1 + Х881.9(4УКР)116.021.5

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено історичний розвиток законодавства про уявну оборону, яке діяло на території України. Визначено особливості розуміння даного поняття у різні історичні епохи.

Здійснено теоретичне узагальнення та викладено результати емпіричного дослідження наукової проблеми, що полягає в розкритті психолого-правових засад застосування працівниками міліції заходів необхідної оборони. Проведено порівняльний кримінально-правовий аналіз законодавств зарубіжних країн стосовно таких діянь та висвітлено особливості сприйняття інституту необхідної оборони громадянами в сучасній Україні. Обгрунтовано, що сьогодні необхідна оборона як кримінально-правовий феномен усе більше віддаляється від класичного уявлення про неї як самозахист чи захист третіх осіб за умови неочікуваного нападу. Аргументовано специфічність необхідної оборони в діяльності працівників міліції та доцільність корегування існуючої системи покарань за протиправні насильницькі діяння стосовно працівників міліції, а саме: доповнення санкцій ст. 342, 343, 345, 347 - 349 КК України мірою покарання згідно зі ст. 51, 56 КК України - громадські роботи. Запропоновано корегування ч. 1 ст. 36 КК України та доповнення стосовно особливостей класифікації у випадку конкуренції ст. 118, 124 КК України та ст. 116, 123 КК України.

Проаналізовано законодавство про необхідну оборону в філософському, порівняльно-правовому та формально-правовому аспектах. Розглянуто врегулювання застосування необхідної оборони в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, правові норми яких складають основу сучасних правових систем світу, а також значна увага приділена захисту власності в цих державах. На основі дослідження подано визначення поняття "провокація необхідної оборони", обгрунтовано необхідність його законодавчого закріплення. Досліджено правомірність застосування спеціальних автономних технічних засобів з метою забезпечення недоторканності власності, а також звернено увагу на важливість вогнепальної зброї й електрошокерів для реалізації особами права на необхідну оборону. Запропоновано внести зміни та доповнення до положень про необхідну оборону в чинному Кримінальному кодексі України.

Встановлено зміст та обсяг поняття захисних засобів, що вражають автономно. Вивчено історичний та зарубіжний досвід регламентації використання захисних засобів, що вражають автономно. Досліджено правові підстави, на основі яких використання захисних засобів, що вражають автономно, з огляду на конкретні обставини потрібно визнавати протиправним або правомірним діянням. Запропоновано оцінювати використання захисних засобів, що вражають автономно, з позицій вчення про необхідну оборону. Виведено правила кримінально-правової кваліфікації заподіяння шкоди за допомогою таких засобів. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність і практику його застосування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)015.1

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69880 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено поняття необхідної оборони за кримінальним законодавством України та за кримінальним законодавством країн континентальної Європи, визначено ключові ознаки та особливості необхідної оборони, розглянуто умови правомірності необхідної оборони.

Здійснено комплексне кримінально-правове дослідження уявної оборони - переважно її теоретичних і нормативних характеристик. Виявлено загальні тенденції щодо регламентації уявної оборони в порівняльно-правовому аспекті, досліджено основні теоретичні підходи та вироблено авторську позицію щодо визначення правової природи уявної оборони. Встановлено особливості регламентації уявної оборони й окремих її різновидів за КК України, виявлено окремі вади ст.37 КК. Узагальнено врахування уявної оборони в правозастосовній практиці, зокрема, при кримінально-правовій кваліфікації та при обранні заходів кримінально-правового впливу. На підставі проведеного дослідження сформульовано конкретні пропозиції про внесення змін та доповнень до КК України щодо вдосконалення регламентації уявної оборони та розроблено рекомендації щодо покращання правозастосовної практики.

Проаналізовано історію розвитку інституту необхідної оборони та тенденції і закономірності його розвитку за різних політичних і соціально-економічних умов. Досліджено правове регулювання інституту необхідної оборони у зарубіжних країнах. З’ясовано соціально-правову природу інституту необхідної оборони, а також теоретико-методологічні основи дослідження зазначеного інституту. Досліджено умови правомірності необхідної оборони, які можна поділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання (посягання повинно бути суспільно небезпечним, наявним і дійсним) та умови правомірності необхідної оборони, які характеризують захист (захист може здійснюватися шляхом спричинення шкоди лише тій особі, яка здійснює напад, а не третій особі; захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони). Зауважено, що за перевищенням меж необхідної оборони відповідальність повинна наставати на загальних підставах, але з врахуванням наданої обставини як пом’якшуючої під час призначення покарання.

Досліджено особливості регламентації уявної оборони, положень щодо помилки в обставинах, які виключають злочинність діяння, і регламентації уявної оборони спеціальними нормами в кримінальному праві зарубіжних країн.