In many countries, widely used modern form of collective appeal - electronic petition filed by citizens to the authorities through the use of information and communication technologies. The article deals with the concept of "e-petition", analyzes the international experience of application and offer recommendations to improve the system of electronic identification of citizens as the technological basis of electronic petitions.

Зазначено, що у багатьох країнах світу широко застосовується новітня форма колективного звернення - електронна петиція, яка подається громадянами до органів влади шляхом використання інформаційно-комунікаційних технологій. Розглянуто поняття “електроннапетиція”, проаналізовано міжнародний досвід застосування та запропоновано рекомендації щодо удосконалення системи електронної ідентифікації громадян як технологічної основи електронних петицій.

Во многих странах мира широко применяется новейшая форма коллективного обращения - электронная петиция, которая подается гражданами в органы власти путем использования информационно-коммуникационных технологий. В статье рассматривается понятие "электронная петиция", анализируется международный опыт применения и предлагаются рекомендации по совершенствованию системы электронной идентификации граждан, как технологической основы электронных петиций.

Проведено аналіз розвитку і вдосконалення роботи із зверненнями громадян. Проаналізовано процеси обробки кореспонденції в обласній державній адміністрації і процеси вдосконалення роботи із зверненнями громадян. Звернуто увагу на підходи до обов'язків електронного уряду. Запропоновано шляхи реалізації та вдосконалення електронної системи "звернення громадян" як елемента електронного урядування.

Розглянуто основні напрями вдосконалення законодавства щодо використання інформаційних технологій публічного управління у зв'язку з упровадженням нових інформаційних технологій і систем у різні галузі життєдіяльності суспільства. На підставі досліджень в галузі адміністративного та інформаційного права проаналізовано різні підходи щодо систематизації інформаційного законодавства та нормативно-правового регулювання використання інформаційних технологій у публічному управлінні.

Розглянуто теоретико-методологічні основи інформаційно-комунікативного забезпечення публічного врядування. Сформульовано базові дефініції понятійно-категоріального апарату сфери цифрового врядування. Обгрунтовано роль стратегічних комунікацій у системі державного управління. Визначено безпекові імперативи провадження інформаційно-комунікативної діяльності органами державної влади. Досліджено інформаційно-комунікативну складову управлінської діяльності органів місцевого самоврядування. Розглянуто прикладні засоби забезпечення доступу до публічної інформації. Проаналізовано розвиток електронних (цифрових) систем забезпечення інформаційно-комунікативної діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Проаналізовано проблеми розвитку державно-громадської комунікації в науковій літературі. Розкрито теоретичні аспекти досліджуваного феномену, визначено його методологічне забезпечення. З'ясовано роль державно-громадської комунікації як регулятора розвитку державного управління в Україні. Обгрунтовано історичні передумови становлення інституалізації державно-громадської комунікації. Виявлено спільне та особливе в управлінні державним та громадським секторами на організаційному, правовому та соціальному рівнях взаємодії; конкретизовано основні характеристики поняття "комунікативна ефективність публічного управління".

Досліджено проблеми адміністративно-правового регулювання відносин органів публічної адміністрації з громадянами з урахуванням процесів оновлення Конституції України, адміністративної та адміністративно-територіальної реформ, змін адміністративного та фінансового законодавства. Увагу приділено дослідженню адміністративно-правової природи відносин органів публічної адміністрації з громадянами, основних принципів правового регулювання, гарантій реалізації прав громадян у відносинах з органами публічної адміністрації, процесуальних аспектів цих відносин, адміністративно-правовому регулюванню відносин, що виникають за ініціативою одного із суб'єктів відносин. Виокремлено правові аспекти договірного регулювання адміністративних відносин органів публічної влади та громадян, їх взаємодії у фінансовій сфері, судового захисту прав громадян.

Наведено теоретичне узагальнення і пропонуються оригінальний підхід до нового вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні основних засад становлення і розвитку системи публічних комунікацій у практиці державного управління як чинника демократичного розвитку сучасної України. Установлено, що в теоретичному плані сучасна демократична держава, у традиційно-класичному вимірі та розумінні, поступово втрачає властивості абсолютного суб’єкта прямого інформаційного впливу на динаміку формування основних засад державної політики у всіх сферах суспільного буття, а індивід і сучасні інститути громадянського суспільства, нівелюючи принципи етатизму, все більше позбуваються ознак абсолютного об’єкта інформаційного впливу, що є характерним для тоталітарних та авторитарних держав, і набувають рис активного суб’єкта впливу на діяльність держави як спільнототворчої інституції, що є притаманним засадам та принципам сучасного демократичного державотворення. В результаті компаративного аналізу дискурсного поля дослідження виокремлено проблематику питання щодо реалізації права громадянина на інформацію та свободу комунікацій, з метою забезпечення його безпосередньої участі в управлінні державними справами як конституційно-правової основи демократичного суспільства. Обґрунтовано розширене тлумачення наукового поняття "публічні комунікації", яке пропонується розглядати в категоріальному апараті як невід’ємну складову процесів сучасного демократичного державного управління щодо створення, забезпечення доступу, обміну, зберігання та поширення публічної інформації між суб’єктами владних повноважень (державою), громадянами, інститутами громадянського суспільства, засобами масової інформації, головною метою яких є забезпечення конституційного права кожного громадянина на участь у формуванні та реалізації державної політики у всіх сферах суспільного буття. Доведено, що історичний процес європейського цивілізаційного розвитку є складною конфігурацією співіснуючих, або перманентно змінюючих одна одну у часі парадигм публічних комунікацій демократичної держави та цій основі визначено стратегічні пріоритети для України щодо формування державної політики у сфері публічних комунікацій. Визначено, що на сучасному етапі демократичного державотворення в Україні проблема впровадження системи публічних комунікацій до сьогодні залишається практично неврегульованою як на інституційному, так і на законодавчому рівні. Обґрунтовано та охарактеризовано модель концептуальної матриці системи публічної комунікації сучасної демократичної держави.

З’ясовано сутність, ознаки і особливості здійснення адміністративно-правового забезпечення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Розкрито ключові напрямки зі створення за допомогою адміністративно-правового інструментарію сприятливих умов щодо реалізації інститутами громадянського суспільства контролю за ефективністю публічної діяльності. Акцентовано, що на конституційному рівні закріплено базовий принцип народовладдя, згідно з яким український народ визнається носієм суверенітету та єдиним джерелом влади на території нашої країни. Громадяни особисто виражають свою волю через вибори, референдуми, мирні зібрання, а також формують представницькі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Зазначено, що ці процеси набувають завершених обрисів шляхом періодичного укомплектування системи виконавчої влади центрального, регіонального і місцевого рівнів, вимагають від інститутів громадянського суспільства здійснення постійного контролю за діяльністю всієї публічної влади. Розкрито, що громадський контроль слугує важливою складовою народовладдя, уособлює безперервність здійснення волі громадян у найголовніших сферах державного та суспільного життя, утворює стійкий фундамент втілення у практичну площину верховенства права й законності шляхом формування дієвих механізмів громадського моніторингу, перевірки та оцінювання публічної діяльності.

Досліджено теоретичні і прикладні аспекти інституту звернень до публічної адміністрації. Згідно із поставленою метою сформовано комплексний підхід до вирішення проблеми концептуалізації інституту звернень до публічної адміністрації у вітчизняній парадигмі адміністративного права. На цій основі визначено пріоритетні шляхи удосконалення законодавства за тематичним напрямом і діяльності публічної адміністрації щодо розгляду та вирішення справ за зверненнями фізичних та юридичних осіб в адміністративному порядку. Розкрито теоретико-правові засади даного інституту адміністративного права, у тому числі соціально-правову сутність звернень до публічної адміністрації. Охарактеризовано адміністративно-правові відносини, що складаються в означеній площині, а також особливості проваджень у справах, порушених за зазначеними зверненнями. Висвітлено специфіку механізму адміністративно-правового регулювання реалізації права на звернення до публічної адміністрації. Окреслено перспективи розвитку досліджуваного інституту крізь призму міжнародної системи захисту права на звернення до публічної адміністрації. Доведено необхідність адаптації законодавства щодо звернень до публічної адміністрації до основних європейських принципів належного урядування. Розроблено комплекс пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства щодо юридичної відповідальності за вчинення деліктів у цій сфері.