Досліджено адміністративно-правову природу громадського контролю за дотриманням прав людини під час виконання кримінальних покарань, зміст, принципи, форми, методи та цілі громадського контролю. Проаналізовано організаційно-правові засади суб'єктів громадського контролю за дотриманням прав людини за виконання кримінальних покарань. Акцентовано увагу на взаємодії суб'єктів громадського контролю й органів державного контролю та нагляду за дотриманням прав людини за виконання кримінальних покарань. Особливу увагу приділено спостережним комісіям як інструменту громадського контролю за дотриманням прав людини за виконання кримінальних покарань. Розглянуто правові обмеження та практичні перешкоди проведення ефективного громадського контролю за дотримання прав людини за виконання кримінальних покарань.

Показано роль Державної пенітенціарної служби України у боротьбі зі злочинністю. Надано загальну характеристику її структури, розкрито мету та завдання діяльності органів та установ виконання покарань за чинним законодавством і міжнародними стандартами. Розглянуто еволюцію та філософію становлення та розвитку концепції прав людини. Надано класифікацію міжнародних документів з питань захисту прав людини, зокрема осіб, засуджених до кримінальних покарань та ув'язнених. Охарактеризовано міжнародні та національні/вітчизняні механізми захисту прав людини. Проаналізовано теоретичні та прикладні проблеми реалізації міжнародних стандартів з питань прав людини у сфері виконання кримінальних покарань та шляхи їх розв'язання.

На підставі з'ясування змісту поняття "право на правову допомогу для засуджених, позбавлених волі", виокремлення його ознак, видів і форм даної допомоги, а також вивчення міжнародного досвіду з зазначеної проблематики розроблено й обгрунтовано заходи щодо їх вирішення та підвищення у цілому рівня правового захисту засуджених у контексті змісту обраної тематики дослідження. Визначено роль і місце права засуджених на правову допомогу в системі конституційних прав людини та громадянина, а також гарантії реалізації, види, форми та суб'єкти правової допомоги для осіб, засуджених до позбавлення волі.

Вивчено вплив історико-правових явищ на процес виконання та відбування покарань в Україні. Стверджується думка про те, що система суспільних відносин передбачає врахування права людини на свободу надане кожному громадянину Конституцією та закріплене у чинному законодавстві. Отже, закон повинен передбачити та закріпити справедливе задоволення свободи та її захисту від злочинних посягань.

Досліджено проблеми утримання особливих груп в'язнів. Наведено результати опитування персоналу колоній та засуджених. Розглянуто суттєві проблеми реалізації режимних вимог в місцях позбавлення волі. Охарактеризовано особливості підготовки персоналу до роботи з особливими групами ув'язнених. Вивчено забезпечення прав та можливостей жінок в установах виконання покарань. Приділено увагу використанню механізмів громадського контролю для забезпечення доступу до медичної допомоги віл-позитивних ув'язнених. Визначено гендерні особливості психологічної роботи із засудженими жінками. З'ясовано прогалини у кримінально-виконавчому законодавстві України. Узагальнено досвід пенетенціаріїв Житомирщини в процесі виправлення та ресоціалізації засуджених.

Розглянуто питання, пов'язані з дотриманням прав засуджених під час відбування ними кримінальних покарань в кримінально-виконавчих установах Державної пенітенціарної служби України. Проведено комплексне вивчення основних інститутів кримінально-виконавчого права, зроблено акцент на правах засуджених, їх визначенні, дотриманні та механізмах забезпечення і реалізації. Враховано всі зміни та новели законодавства, критично осмислено їх з урахуванням практичних реалій і тенденцій розвитку вітчизняної кримінально-виконавчої доктрини. Здійснено ретельний огляд кримінально-виконавчого законодавства, його зіставлення з міжнародними нормативними актами та пенітенціарним досвідом. Висвітлено практику Європейського суду з прав людини та показано її вплив на правовідносини з приводу виконання та відбування покарань.

Проведено порівняльно-правовий аналіз прав, свобод і законних інтересів засуджених до позбавлення волі в Україні, надано загальне уявлення про стан відповідності норм національного законодавства з цього питання основним міжнародно-правовим актам та рішенням Європейського суду з прав людини, доведено необхідність реформування кримінально-виконавчого законодавства.

Досліджено теоретичні і практичні питання реалізації прав і законних інтересів засуджених до позбавлення волі за умов реформування Державної кримінально-виконавчої служби України. Розглянуто теорію та практику реалізації засудженими права на правову допомогу, на особисту безпеку, на освіту, на працю, виборчі, медичні та сімейні права. Вивчено специфіку правового статусу засуджених до позбавлення волі та надано ряд пропозицій щодо змін до законодавства, яке регулює порядок виконання досліджуваного виду покарання.

Наведено матеріали за результатами поїздок Харківської правозахисної групи (ХПГ) в 2015 - 2016 рр. до пенітенціарних закладів з метою моніторингу дотримання прав людини в місцях несвободи. Розглянуто приклади знайдених порушень прав людини, а також аспекти правової допомоги, наданої юристами ХПГ засудженим для захисту або відновлення їх прав.

Досліджено історико-правові аспекти виникнення та розвитку міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення захисту прав осіб, засуджених до позбавлення волі. Розкрито поняття, зміст та призначення міжнародно-правових стандартів ООН та Ради Європи у сфері забезпечення захисту прав осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Сформульовано загальні принципи класифікації міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення захисту прав осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, та визначено критерії їх класифікації. Досліджено відображення у кримінально-виконавчому законодавстві України вимог і рекомендацій міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення захисту прав засуджених до позбавлення волі. Розроблено пропозиції з удосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів у сфері забезпечення захисту прав засуджених до позбавлення волі.

Увагу приділено вирішенню актуальних проблем кримінально-виконавчої політики держави та пошуку шляхів удосконалення пенітенціарної практики України та зарубіжних країн. Розглянуто європейські стандарти щодо видачі осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. Визначено шляхи підвищення ефективності заходів із попередження втеч з установ виконання покарань. Досліджено вплив процесу реформування правоохоронних органів і зокрема кримінально-виконавчої служби на стан громадської безпеки в Україні. Розкрито особливості ірландської прогресивної пенітенціарної системи. Описано структурні особливості особи, яка вчиняє злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. Наведено результати визначення ступеня загрозливості особливих умов психологів пенітенціарних установ України на їх професійну діяльність. Висвітлено особливості психологічного аспекту процесу адаптації осіб в умовах ізоляції. Проаналізовано досвід США щодо організації інституту пробації в контексті протидії економічній злочинності, окреслено перспективи для України.

Розглянуто загальнотеоретичні засади забезпечення права засуджених до позбавлення волі на гуманне ставлення та повагу їх людської гідності. Вивчено співвідношення зазначеного права засуджених із принципами гуманізму та поваги прав і свобод людини. Окрему увагу приділено питанню міжнародних стандартів і практики забезпечення права засуджених до позбавлення волі на гуманне ставлення та повагу їх людської гідності. Для повноти дослідження теми розмежовано основні елементи права засуджених до позбавлення волі на гуманне ставлення та повагу їх людської гідності. Детально розглянуто гуманне ставлення до засуджених як елемент їх права, межі гуманності при виконанні покарання у виді позбавлення волі. Розкрито поняття та шляхи забезпечення у процесі виконання-відбування покарання у виді позбавлення волі поваги людської гідності засуджених. Висвітлено проблематику забезпечення права засуджених до позбавлення волі на гуманне ставлення та повагу їх людської гідності. Виявлено оцінку засудженими стану забезпечення їх права на гуманне ставлення та повагу людської гідності. Детально розглянуто гарантії реалізації права засуджених до позбавлення волі на гуманне ставлення та повагу людської гідності і їх практичне впровадження. Наголошено на необхідності налагодження оптимальних відносин між співробітниками виправних установ і засудженими. Зазначено, що повноцінне забезпечення реалізації права засуджених на гуманне ставлення та повагу людської гідності буде можливим лише тоді, коли персонал установ виконання усвідомить, що в нього із засудженими мають бути не протилежні, а спільні (тотожні) інтереси (зокрема, щодо реабілітації після звільнення).

Проведено аналіз актуальних питань стосовно проблем законодавчого регулювання особистих немайнових прав осіб, засуджених до позбавлення волі. Розглянуто питання щодо особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Проаналізовано проблеми вітчизняного законодавства та практики щодо реалізації особистих немайнових прав, зокрема права на сімію, особами, засудженими до позбавлення волі. Зазначено, що всі люди від народження наділені певним комплексом невід'ємних прав і свобод, які власно є результатом людської природи. Права людини та громадянина закріплені в Конституції України, відповідно до якої усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Ці права є невід'ємними та невідчужуваними. Визнання і захист прав людини є основним обов'язком держави. Наголошено, що сім'я є найважливішим осередком суспільства та найголовнішим інститутом соціалізації людини. Це невід'ємна частина сучасної суспільної системи. Сім'я, сімейні та родинні зв'язки мають для людини дуже велике значення та становлять загальновизнану соціальну цінність. Досліджено положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України та Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" від 28.08.2018 № 2823/5 з питань забезпечення та реалізації права особи на сім'ю. Зроблено висновок про певну суперечливість вітчизняного законодавства щодо досліджуваного питання. На основі проведеного дослідження зроблено висновок про необхідність внесення змін до пункту 5 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо особливостей забезпечення телефонних розмов між особами, які перебувають у місцях позбавлення волі, у тому числі родичами.

Проведено аналіз проблем законодавчого регулювання особистих немайнових прав осіб, засуджених до позбавлення волі. Розглянуто питання щодо особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Проаналізовано проблеми вітчизняного законодавства та практики щодо реалізації особистих немайнових прав, зокрема права на місце мешкання, особами, засудженими до позбавлення волі. Зауважено, що всі люди від народження наділені певним комплексом невід'ємних прав і свобод, які власно є результатом людської природи. Права людини та громадянина закріплені в Конституції України, відповідно до якої усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Ці права є невід'ємними та невідчужуваними. Визнання і захист прав людини є основним обов'язком держави. Досліджено положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України та Наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" від 28.08.2018 № 2823/5 із питань забезпечення та реалізації права особи на місця проживання. Зроблено висновок про певну суперечливість вітчизняного законодавства щодо досліджуваного питання. Наголошено, що право на свободу вибору місця мешкання об'єктивно відбиває його особистий немайновий характер, оскільки саме таке право створює фізичній особі реальну можливість обрати місце проживання у його широкому розумінні. Обмеження у вільному виборі місця проживання полягає у примусовому визначенні службовими особами органу та установи виконання покарань засудженому місця проживання або обранні особою місця мешкання з відома адміністрації колонії. Зроблено висновок про те, що фізичні особи, засуджені до позбавлення волі відповідно до терміну призначеного покарання, мешкають у гуртожитках або камерах виправних колоній, гуртожитках виховних колоній, приміщеннях, придатних для проживання, в межах населеного пункту, де розташована колонія, поблизу колонії, а останні можна вважати їх місцем проживання, а не перебування.