Досліджено зовнішні суспільно-політичні фактори, що сприяли появі нової економічної політики (непу) в УСРР. Розглянуто часткове допущення приватного капіталу в промисловість як одну з важливих складових непу. Зазначено, що законодавче регулювання процесів оренди підприємств здійснювалось відповідними документами Раднаркому УСРР і РФСР, постановами ВУЦВК, Української Ради Народного господарства. Відповідно до цих документів, в першу чергу, в оренду здавались найбільш зруйновані підприємства, які не могли використовуватися державними органами. Зроблено висновок, що керівництво більшовистської партії та Радянської держави було змушено піти на допущення та розвиток приватного підприємництва різних типів і форм власності (орендні, приватно-власницькі, кустарно-ремісничі). Всі вони за методом господарювання та способами розподілу отриманого продукту діяли як приватні.

Досліджено та визначено місце та роль прямих і непрямих податків у фінансовій і податковій системах УСРР у період непу. Виявлено основні закономірності розвитку податкового законодавства. Розглянуто динаміку розвитку законодавства щодо загальнодержавних прямих та непрямих податків в УССР у цей період та їх економічну і політичну спрямованість. Досліджено структуру та компетенцію органів, що виконували функції зі справляння податків та зборів в УСРР у період непу.

Вивчено аспект нормативно-правового регулювання окремих елементів правового статусу працівника міліції УСРР у 1920-х рр. Наведено відомості про специфіку реалізації норм права, які встановлювали цей статус. На підставі архівних документів з'ясовано нормативно-правове закріплення прав і обов'язків працівників міліції УСРР, юридичні гарантії проходження служби ними, їх соціальний і правовий захист. Запропоновано тезу, що норми законодавчих актів УСРР, які встановлювали умови соціального забезпечення міліціонерів, часто не виконувалися. Вивчено ступінь впливу рішень правлячої партії УСРР на встановлення правового статусу українських міліціонерів. Досліджено правий статус працівників міліції УСРР у 1920-х рр. як комплексний інститут права. Визначено можливість урахування у сучасному законодавстві норм права, які у цей період встановлювали зазначений статус.

Вперше досліджено правоохоронну діяльністі органів влади УСРР у сфері захисту державних фінансів у роки НЕПУ (1921 - 1929 рр.). На підставі системного аналізу історичної та загальнотеоретичної літератури українських і зарубіжних наукових публікацій, нормативних документів колишніх УСРР і СРСР досліджено правові засади охоронної діяльності органів влади у сфері захисту державних фінансів, апарат управління державними фінансами, карально-наглядові структури у боротьбі з фінансовими правопорушеннями.

Вивчено становлення та діяльність податкового апарату УСРР у період непу. Обгрунтовано тезу про те, що модель новостворених продподаткових органів не мала аналогів у минулому, була "винаходом" радянської держави. Доведено, що у 1921 - 1924 рр. влада прагнула віднайти оптимальний шлях розбудови апарату для вирішення соціально-економічних завдань у період розгортання непу. З'ясовано, що "другорядне" ставлення влади до органів оподаткування у другій половині 1920-х рр. стало наслідком зміни соціально-економічної політики держави та методів її здійснення. Розкрито, що податкові органи були вагомою складовою радянської податкової системи та виконували урядові завдання, зокрема, фіскально-репресивного характеру стосовно суб'єктів приватного сектору. Обгрунтовано, що освіта працівників податкових органів у досліджуваний період не була систематичною та грунтовною. З'ясовано причини та види правопорушень службовців податкового апарату: перевищення службових повноважень, зловживання службовим становищем, хабарництво. Вперше висвітлено соціально-побутове забезпечення податківців, що регламентувалося рішеннями партійних, державних та профспілкових органів.

Комплексно досліджено питання організації та діяльності органів по боротьбі з безробіттям. Основним елементом державного механізму регулювання ринку праці в роки НЕПУ були біржі праці; саме вони виконували завдання обліку безробітних і регулювання ринку праці. Сьогодні, в умовах трансформування державної системи працевлаштування й зайнятості населення, в умовах створення альтернативних структур, що займаються трудовим посередництвом, варто використати досвід діяльності бірж праці 20-х років з урахуванням позитивних і негативних моментів у їх діяльності.

На прикладі селянських господарств Донбасу досліджено питання використання українським селянством нелегітимних засобів вирішення проблем на селі в роки нової економічної політики. Незважаючи на залучені ринкові механізми, реформи більшовицького керівництва в аграрній сфері були половинчастими та обмеженими, тому створювали багато перешкод на шляху розвитку селянських господарств. Оскільки приватновласницькі інтереси селян винищити було неможливо, вони, не дивлячись ні на що, задовольнялися різними шляхами, формуючи при цьому тіньові ринки та повіязану з ними корупцію. До підкупу, хабарництва, як засобів вирішення певної справи на свою користь, вдавалися частіше заможні селяни, нерідко середняки, а також частина бідноти. У свою чергу, представники влади, зловживаючи службовим становищем та отримуючи від селян "подяку", позитивно вирішували питання.

Досліджено процес запровадження нового адміністративного устрою та створення 4-х болгарських національних районів, здійснення відповідної кадрової політики, проведення виборчих кампаній і включення представників болгарської етнічної меншини до державних органів влади всіх рівнів на території УСРР за умов реалізації політики коренізації 1920-х рр. Висвітлено також процес становлення системи болгарських національних адміністративних та судових інституцій.

Проаналізовано правовий статус органів місцевої влади в Західній Україні у складі Польської держави (1921 - 1939 рр.). Значну увагу зосереджено на характеристиці польських конституцій 1921 і 1935 рр., що визначали характерні риси організації органів місцевої влади в Західній Україні. Їх правовий статус характеризувався низкою особливостей, причини яких полягали з одного боку в дискримінаційній політиці польської влади щодо українців, з іншого - у етнічних та соціально-економічних потребах українського населення. Головною метою такого законодавчого регулювання була асиміляція українських територій, полонізація українців як однієї з найбільших національних меншин.