Досліджено особливості правового статусу потерпілого за кримінальним правом Київської Русі. Визначено особливості соціально-демографічних якостей потерпілого від злочину. Проаналізовано закріплення в кримінальному праві Київської Русі особливостей соціальної ролі потерпілої особи. Звернено увагу на правовий статус потерпілого та особливості відшкодування йому шкоди.

Розглянуто форми територіальної організації влади Стародавньої Русі від часів зародження державності до падіння під навалою татаро-монголів. Здійснено періодизацію форм територіальної організації публічної влади часів Київської держави, зокрема виокремлено такі 5 основних її історичних етапів: союз племен протоконфедеративного типу (XVII - середина IX ст.), який не мав жодних надплемінних владних інституцій, кожне плем'я діяло в межах звичного природного суверенітету, а міжплемінна кооперація займалась у мирний час торгівлею й у воєнний і обороною територій; "чифдом", або союз племен федеративного типу (середина IX - кінець X ст., до часів правління Володимира Великого) з яскраво вираженим домінуванням одного племені під керівництвом сильного харизматичного лідера, який спирається на дружину, що в інституційному плані вже являло собою певний прообраз окремої від основної маси людей публічної влади щодо всіх інших племен; ранньофеодальної одноосібної монархії (кінець X - початок XI ст. від княжіння Володимира Великого до княжіння Ярослава Мудрого), що характеризувався появою так званого "двору" та нового привілейованого класу - "дворян" як людей, які знаходяться "при дворі", у процесі чого княжий двір змінює дружину у ролі державного апарату; імперії (1036 - 1125 р. від перемоги Ярослава Мудрого над печенігами та закладання собору Святої Софії до смерті Володимира Мономаха), могутність і сталість якої трималась у всі віки виключно завдяки персональній могутності й харизматичності верховного правителя - Великого Князя, Царя чи імператора; падіння імперії та феодальної роздробленості конфедеративного типу (40-ві роки XII ст. - XIII ст.), коли між суверенними князівствами формується непостійно чинна інституційна надбудова - снеми (загальноруські з'їзди князів), котра надавала змогу розглядати й узгоджувати питання зовнішньої політики, внутрішнього устрою Київської Русі, розподілу земельних володінь, національної безпеки тощо.