Висвітлено проблему справедливості, грунтуючись на наукових засадах. За умов, що забезпечують достовірність методу правознавчого дослідження, розглянуто суттєві проблеми загального вчення про право, проаналізовано місце правознавства в системі інших наук. Визначено зв'язок права з державою, природою, мораллю, наукою. Висвітлено питання правових статистики і динаміки, а також відносної невизначеності правозастосовчого акту. Розкрито сутність поняття інтерпретації.

На научной основе освещена проблема справедливости. С использованием условий, обеспечивающих достоверность метода правоведческого исследования, рассмотрены существенные проблемы общего учения о праве, проанализировано место правоведения в системе других наук. Определена связь права с государством, природой, моралью, наукой. Освещены вопросы правовых статистики и динамики, а также относительной неопределенности применения правового акта. Раскрыта сущность понятия интерпретации.

Висвітлено основні етапи розвитку доктринальних підходів щодо розуміння теорії управління та її місця в системі наукових дисциплін і правознавстві. Визначено об'єкт, предмет і методи теорії управління. Описано юридичний механізм реалізації управлінської підфункції права. Розглянуто методологію та категорійно-понятійний апарат теорії управління, встановлено вимоги щодо її базових понять і категорій. Проаналізовано співвідношення теорії управління з іншими юридичними науками та теорією державного управління.

Освещены основные этапы развития доктринальных подходов к определению сущности теории управления и ее места в системе научных дисциплин и правоведения. Охарактеризованы объект, предмет и методы теории управления. Описан юридический механизм реализации управленческой подфункции права. Рассмотрены методология и категорийно-понятийный аппарат теории управления, установлены требования к базовым понятиям и категориям. Проанализировано соотношение теории управления с другими юридическими науками и теорией государственного управления.

Наведено філософсько-правове обгрунтування деяких теоретичних і синтетичних концептів позитивного права. Запропоновано основні позитивістські концепти: насильства у праві, правочину, застосування фізичної сили, міліцейської етики, ознак складу злочину, оперативно-розшукового права, зловживання правом, місцевого самоврядування та тероризму у філософському контексті.

Приведено философско-правовое обоснование некоторых теоретических концептов позитивного права. Предложены основные позитивистские концепты, в частности, насилия в праве, сделки, применения физической силы, милицейской этики, признаков состава преступления, оперативно-розыскного права, злоупотреблением права, местного самоуправления и терроризма в философском контексте.

Проаналізовано головну перешкоду для сприйняття та тлумачення поняття верховенства права українською теорією конституційного права. Такою перешкодою, на погляд автора, виступає теперішня вітчизняна юридична доктрина, яка традиційно дотримується поглядів теорії нормативного позитивізму. Проте, як доводить теорія та практика західної юридичної традиції, правдиве з'ясування сутності верховенства права є можливим виключно в межах доктрини природного права.

Досліджено генезис праворозуміння Г. Кельзена та з'ясовано, під впливом яких саме історичних подій відбувалося формування праворозуміння вченого, а також як ці події вплинули на створення ним його відомої праці "Чиста" теорія права". Визначено доктринальні передумови генезису праворозуміння Г. Кельзена, зокрема доведено, що, незважаючи на те, що його "чиста" теорія права є позитивістським ученням, її автор на відміну від інших представників теорії юридичного позитивізму в певних положеннях своєї теорії права зробив спробу певного наближення до інших концепцій права. Більше того, він спробував дати об'єктивне, відмінне від позитивістського, бачення природно-правової концепції права. Обгрунтовано тезу, що на формування праворозуміння Г. Кельзена зробив вплив логічний позитивізм "Віденського гуртка", доведено актуальність питання визначення поняття права Г. Кельзеном та його учення про право в теперішній юридичній науці.

Проаналізовано сутність суспільної правосвідомості у юспозитивістському вимірі. Розглянуто недоліки та переваги правового позитивізму як методологічної основи для аналізу правосвідомості українського соціуму. Доведено, що юспозитивістське трактування права та правосвідомості має свої особливості залежно від типу політичного режиму. Стверджено, що юспозитивістський вимір права повинен бути доповнений іншими концепціями, які дозволять комплексно підійти до вивчення суспільної правосвідомості.

Зазначено, що проаналізоване питання переведення проблеми взаємодії природньо- і позитивно-правових аспектів правової реальності на соціологічний рівень розгляду дозволяє інтерпретувати цю взаємодію за допомогою інституціонального аналізу. Інституціоналізація природно-правових уявлень є процесом створення тих соціонормативних (у тому числі державно-юридичних, організаційних і досвідчено-практичних елементів соціальних інститутів, за допомогою яких забезпечується функціонування їх ідейно-цільових компонентів. Легітимація юридичних інститутів є оцінкою їх відповідності існуючим морально-правовим ("природно-правовим") уявленням. Процеси інституціоналізації і легітимації виступають як прояви загальних закономірностей функціонування соціально-юридичних інститутів.

Розглянуто суперечність між природним і позитивним правом, що є проблемою філософського значення, оскільки відображає глибинні рівні пізнання і розуміння суті права. Дихотомія природного і позитивного права найяскравіше виявляється в онтологічному, гносеологічному, логічному, етичному, а також інструментальному аспектах проблеми. Соціолого-правовий підхід, розташований на межі природного і позитивного праворозуміння, вимагає особливої уваги дослідників, оскільки припускає об'єктивний і реалістичний підхід до права.

Висвітлено дефініцію, за якою відповідно до принципу соціального натуралізму право повинне бути природним за своїм змістом і соціальним за формою. Поняття "Природне право" слід розглядати як спосіб відображення першого аспекту права - природного права; поняття "позитивне право" - для відображення другого аспекту права, а саме - його соціальної форми. Найбільш досконалим є те право, в якому "природний аспект" (природний зміст права) оптимально утілюється в "позитивному аспекті" (соціальній формі права - законодавстві).

Розглянуто проблему детермінізму і свободи волі у вченні представників механістичного детермінізму, в німецькій класичній філософії і нормативізмі. Обгрунтовано наявність постійного і необхідного зв'язку між мотивами і вчинками. Зроблено акцент на синтетичному об'єднанні методологічних підходів, використаних різними напрямами, що дозволяє одержати цілісну картину результатів, досягнутих філософською політико-правовою думкою.

Охарактеризовано філософсько-правові аспекти наукової творчості видатного вітчизняного правознавця Ф. В. Тарановського (1875 - 1936 рр.). Основою праворозуміння фахівця визнано філософський позитивізм. Праворозуміння ученого є цілісним складно організованим ученням, в якому поєднуються теоретико-юридичні, історико-правові та філософсько-правові рівні осмислення правової реальності. Зроблено висновок про створення ним підгрунтя інтегративного праворозуміння. Онтологічні аспекти учення про право у творах Ф. В. Тарановського представлено як осмислені з позицій соціології та принципу історизму питання про поняття права, структуру права, включно право в об’єктивному та суб’єктивному сенсі, форми позитивного права, здійснення та застосування права. Пошуки гносеологічного інструментарію вченим головним чином пов’язані з історією права. Будучи філософським позитивістом, у сфері пізнання він був супротивником монізму та прямолінійного одностороннього підходу. Вказано на те, що Ф. В. Тарановський визнавав цінність права, яку розумів в інструменталістському ключі. У розумінні основного питання історіософії він був прихильником стадіально-цивілізаційної схеми історичного процесу, рушійними силами якого уважав соціально-економічний фактор, та інші, у тому числі - правові фактори розвитку. Філософія правової історії представлена у нього засобами методологічного оснащення історико-правового дослідження. Ф. В. Тарановський заклав основи методології історико-правового джерелознавства, яку оцінено як підхід до герменевтичної парадигми історико-правового дослідження.

Розглянуто положення соціологічної спрямованості в системі позитивістських поглядів Ф. Тарановського та О. Жиліна. Висвітлено теоретико-правові погляди представників позитивістського напряму в українській правовій думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.