Розглянуто основні методологічні принципи дослідження української національної ідеї. Охарактеризовано її вплив на формування громадянського суспільства в Україні. Значну увагу приділено національному питанню в ідеології українського політичного руху наприкінці XIX - на початку XX ст.

Розглянуто актуальні проблеми дослідження ідейних засад соборницького процесу, історичного досвіду боротьби за об'єднання етнічних українських земель, різних гілок українського народу в єдиній державі. Особливу увагу приділено висвітленню періодів Української революції та Другої світової війни, коли відбувались найсуттєвіші зрушення у досягненні єдності українства. Проаналізовано важливі питання вивчення сучасного стану розвитку незалежної соборності української держави.

На підставі узагальнення вітчизняних і зарубіжних літературних джерел розглянуто проблеми ідеології, технології та стилю формування національної ідеї та державної ідеології, а також здійснення адміністративної реформи в Україні, кадрового забезпечення державного управління. Проаналізовано особливості формування інституту звернення громадян і сфери надання управлінських послуг.

На основе обобщения отечественных и зарубежных литературных источников рассмотрены проблемы идеологии, технологии и стиля формирования национальной идеи и государственной идеологии, а также осуществления административной реформы в Украине, кадрового обеспечения государственного управления. Проанализированы особенности формирования института обращения граждан и сферы оказания управленческих услуг.

Проаналізовано зв'язок політичної культури й іміджу органу державної виконавчої влади. Запропоновано підхід, за якого політичний імідж органу державної виконавчої влади формується під впливом різноманітних чинників, до яких належить політична культура його першої особи, політичні етика, етикет, коректність, відповідальність. Показано, що за умов недостатньої сформованості громадянського суспільства в Україні, функції креатора, носія та провідника політичної культури має виконувати держава (в особі органів виконавчої - перш за все центральної - влади).

Проанализирована связь политической культуры и имиджа органа государственной исполнительной власти. Предложен подход, в соответствии с которым политический имидж органа государственной исполнительной власти формируется под влиянием разнообразных факторов, к которым принадлежат политическая культура его первого лица, политические этика, этикет, корректность, ответственность. Показано, что в условиях недостаточной сформированности гражданского общества в Украине, функции креатора, носителя и проводника политической культуры должно выполнять государство (в лице органов исполнительной - прежде всего центральной - власти).

Індекс рубрикатора НБУВ: Х803.2 + Ф055.1

Рубрики:

Основні права і свободи <Державне /конституційне/ право>

Поняття політичної ідеології

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

Досліджено феномен європейської колективної безпеки за умов ліберально-демократичних перетворень простору безпеки ОБСЄ у XXI ст. та його складових - НАТО, ЄС, ОДКБ. Розкрито суперечності ліберально-демократичної гіпотези безпеки і зміни об'єкта безпеки. Проаналізовано трансформацію спадщини Гельсінкі (1975 р.) через дію ліберального чинника. Обгрунтовано суть і виділено особливості формування європейської колективної безпеки в епоху "ліберальної революції", започаткованої у 1990-х рр. З використанням системного підходу уточнено механізми формування простору безпеки ОБСЄ у XXI ст. та його складових - НАТО, ЄС, ОДКБ. Розкрито суперечності ліберально-демографічної гіпотези безпеки як футурологічного проекту для Європи від Ванкувера до Владивостока. Доведено, що через стан боротьби зовнішньополітичних стратегій головних європейських гравців (США, ЄС та Росії) політика абсолютизації ліберального чинника не позбавила простір безпеки ОБСЄ "дилеми безпеки" часів "холодної війни". Уточнено зміст воєнної політики США, Росії, Великобританії, Франції та Німеччини та її вплив на збереження військового протистояння у просторі ОБСЄ. Уточнено позиціювання України у структурах та інституціях європейської та євроатлантичної безпеки. Визначено особливості формування воєнної політики України у добу ліберально-демократичних перетворень. Здійснено спробу моделювання сценаріїв формування європейської колективної безпеки за умов стабільності та можливі сценарії участі України у структурах європейської безпеки. Запропоновано варіант формування європейської безпеки з застосуванням методології та логіки порозуміння між всіма учасниками європейського

Розроблено цілісну систему поглядів на взаємовідносини Української держави та закордонного українства, обгрунтовано визначальну роль у їх формуванні та розвитку організаційних і договірно-регуляторних механізмів. Закордонне українство розглянуто як суспільну систему, сформовану на основі національного самоусвідомлення, яка перебуває у стані взаєморозвитку та взаємодії з Українською державою. На підставі аналізу історичної ретроспективи розвитку закордонного українства та його становища у сучасний період доведено, що воно є значним і значущим фактором національного відродження, має духовні та матеріальні підстави та засоби позитивного впливу на українське державотворення. Зроблено висновок, що взаємовідносини з українським етносом, який перебуває за кордоном, необхідно будувати за принципом взаємності, з урахуванням його особливостей за країнами перебування, мотивів набуття статусу закордонності. Загальну парадигму розвитку взаємодії Української держави та закордонного українства роглянуто у конкретному контексті. У аспекті ідеї важливості всіх складових закордонного українства здійснено дослідження стосовно українців, що мешкають у Білорусі, вивчено становище українців Росії, Казахстану, Молдови, Киргизстану. Проаналізовано законодавчі та договірно-регуляторні механізми, вивчено організаційно-управлінський вимір консолідаційних процесів, передумови, тенденції розвитку закордонного українства. Визначено громадсько-суспільні та соціально-культурні чинники впливу на реалізацію конституційних положень

Розглянуто роль утопії як специфічної форми державно-управлінської свідомості в процесі формування й реалізації державної політики. Досліджено вплив утопічних феноменів на соціальні технології реалізації державної влади й управління. Виявлено низку малодосліджених аспектів, що стосуються особливостей взаємодії утопії з теорією та практикою державного управління. Наведено оригінальне тлумачення взаємозв'язку утопії та політичної ідеології. Розроблено власну періодизацію новітньої політичної історії України. Узагальнено особливості впливу світоглядно-утопічних трансформацій на характер змін політичної ідеології часів радянської "перебудови".

Розкрито роль і місце друкованих засобів масової інформації у розвитку конституційного процесу в Україні. На підставі вивчення методів та стилю роботи багатьох вітчизняних газет різних політичних орієнтацій проведено порівняльний аналіз ступеня та факторів їх впливу на хід конституційного процесу і зміст нового Основного Закону України. Зроблено відповідні висновки та сформульовано практичні рекомендації щодо їх наукового і практичного використання.

Відзначено, що демократичні процеси, що розгортаються за умов становлення громадянського суспільства, змінюють роль, призначення та загальну ідеологію діяльності правозахисних органів, які з засобів тиску на особистість, характерному тоталітарним суспільствам, поступово перетворюються в інститути її правової підтримки, забезпечення свободи життєздійснення у вільному суспільстві. Визначено напрямки трансформації ідеології та культури діяльності правозахисних органів: посилення відповідальності правозахисних органів перед особистістю, пом'якшення кримінальної політики та судової практики, демократизація правозахисних органів, грунтовний правовий супровід діяльності правозахисних органів, досягнення стабільності правового регулювання, можливість введення норм застосування звільнення від кримінальної відповідальності та покарання (звільнення від відбування покарання з випробуванням). Запропоновано тезу, що громадянське суспільство модернізує виховну та освітню політику і практику правозахисних органів, сприяє утвердженню в їх діяльності принципів: демократизації, толерантності, справедливості, полікультурності, ідеологічної неангажованості, відкритості. Наведено рекомендації щодо розширення та поглиблення зв'язків відповідних правозахисних органів з засобами масової інформації та громадськими організаціями.

Розкрито сутність інтегративної ідеології, її місце в системі ідеологічних засад адміністративного реформування. На підставі системного підходу висвітлено структуру суспільного ідеологічного поля та місце в ньому інтегративної ідеології. Запропоновано структурно-функціональну схему інтегративної ідеології українського перехідного суспільства, розкрито ціннісний зміст інтегративної ідеології та сутність поняття "українська національна ідея". Наведено результати соціологічного опитування державних службовців та результати політологічного аналізу чинного законодавства й офіційних промов глави держави та урядовців на предмет виокремлення інтегруючих ідеологем. Визначено шляхи впровадження та поширення інтегративної ідеології. Розроблено рекомендації щодо застосування результатів дослідження в теорії та практиці адміністративного реформування.

Обгрунтовано теоретико-методологічні та прикладні основи формування іміджу інститутів влади. Описано методику оцінювання іміджу місцевих державних адміністрацій, проаналізовано діяльність інформаційних служб у контексті формування іміджу владних структур. Розкрито концептуальні засади програми формування і підтримки позитивного іміджу органів місцевої влади та механізм управління даним процесом.

Обоснованы теоретико-методологические и прикладные основы формирования имиджа институтов власти. Описана методика оценки имиджа местных государственных администраций, проанализирована деятельность информационных служб в контексте фирмирования имиджа структур власти. Раскрыты концептуальные основы программы формирования и поддержки положительного имиджа органов местной власти и механизм управления данным процессом.

Розглянуто найважливіші правові та кримінологічні аспекти тероризму як явища суспільного життя. Висвітлено історичні передумови виникнення та поширення терору, охарактеризовано ознаки, причини та види тероризму. Показано основні напрями та засоби терористичної діяльності. З'ясовано правові підстави та визначено суб'єкти протидії тероризмові в Україні та світі. Увагу приділено кримінально-правовій кваліфікації терористичних злочинів і злочинів терористичної спрямованості. Подано коротку статистику про діяльність основних терористичних організацій у світі.

Проанализирован феномен крестьянского правосознания (КПС) в истории права 1917 - 1921 гг., раскрыта специфика правосознания украинских повстанцев под предводительством Нестора Махно, проявивших коллективизм в защите своих ценностей и прав, с использованием правовых и антиправовых методов в условиях неправового пространства. Внимание уделено утопиям власти и безвластия. Рассмотрен феномен правосознания инсургентов в контексте общей трансформации КПС, обусловленной сложносоставным потоком преобразования правовой реальности в период распада сословно-феодального общества и отсутствия гражданского.

Розглянуто трансформацію сучасного праворозуміння, що обумовлене поширенням і впливом ліберальної ідеології. Представлено що саме ідеологічний аспект праворозуміння обумовлює трансформацію усіх інших аспектів цієї складної комплексної категорії, яка визначає особливості існуючого громадського порядку, зокрема, правопорядку, а також - шляхи розвитку суспільства в цілому.

Досліджено питання про роль пацифізму для становлення та нормативного закріплення відмови від війни як способу вирішення міжнародних конфліктів та незастосування сили.

Проведено теоретико-методологічний аналіз формування позитивного іміджу органів державної влади, відповідно до чого розкрито сутність, роль і місце іміджу у функціонуванні державного aпaрату, з'ясовано структуру, суб'єкти його формування та реалізації. На підставі розгляду сучасних тенденцій державного іміджмейкінгу розроблено технологію налагодження державно-управлінської комунікації. Виявлено організаціино-інституційні складові, запропоновано оптимізаційні механізми формування позитивного іміджу органів державної влади.

Розглянуто історичні передумови, досвід і проблеми, що виникли під час побудови білоруської державності. Показано, що Білорусь, перебуваючи в соціокультурному просторі між Сходом і Заходом, органічно ввібрала як східні, так і західні державні традиції. У зв'язку з цим реальна білоруська державність потребує органічної інтеграції як класичних, західноєвропейських, так і власних, східнослов'янських елементів, як ліберальних, так і патерналістських елементів взаємодії держави й особи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(5Ізр)111 + Ф055.24

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Напрями політичної ідеології

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Сформульовано й обгрунтовано комплексний підхід до формування та розвитку іміджевої політики України. На підставі розроблених критеріїв здійснено періодизацію процесу формування іміджу України. Визначено іміджеве поле держави, з його цільовими аудиторіями та компонентами. Показано сприйняття іміджу держави різними цільовими групами. Здійснено SWOT-аналіз іміджу України та визначено слабкі сторони та загрози, сильні сторони та можливості. Розкрито механізм державного регулювання інформаційних потоків під час формування громадської думки шляхом використання мотиваційного регулювання інформаційних потоків, забезпечення участі громадськості в процесі вироблення державної політики, формування рішень та громадського моніторингу діяльності органів виконавчої влади. Запропоновано створення державного органу в особі Національної експертної комісії з питань регулювання іміджу України, з покладанням на неї повного циклу формування іміджу держави та прийняти відповідальність за всі результати такої діяльності.