Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР) + Х879(4УКР)

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Трудове право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Видання зберігається у :

На підставі комплексного дослідження розглянуто питання розробки теоретичної концепції організаційно-правових засад удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців в Україні. Визначено її суть, зміст, особливості правового регулювання та реалізації основних функцій. Значну увагу приділено інформаційним технологіям та програмному забезпеченню системи підвищення кваліфікації державних службовців у нашій країні.

На основании комплексного исследования рассмотрены вопросы разработки теоретической концепции организационно-правовых основ усовершенствования системы повышения квалификации государственных служащих в Украине. Определены ее суть, содержание, особенности правового регулирования и реализации основных функций. Значительное внимание уделено информационным технологиям и программному обеспечению системы повышения квалификации государственных служащих в нашем государстве.

Висвітлено концептуальні питання організації державної служби, формування партнерських відносин між владою та суспільством, створення позитивного іміджу державної влади. Проаналізовано історичний розвиток держави та роль у житті суспільства осіб, наділених владою, засобів масової інформації, творів літератури та мистецтва у формуванні образів державних службовців та іміджу влади. Викладено базові світоглядні концепції, описано типологію сприйняття влади громадянами за умов визначеності характеру суспільства та форми і режиму правління. Наведено пропозиції щодо створення умов співпраці влади і суспільства.

Освещены концептуальные вопросы организации государственной службы, формирования партнерских отношений между властью и обществом, создания положительного имиджа государственной власти. Проанализированы историческое развитие государства и роль в жизни общества властных лиц, средств массовой информации, произведений литературы и искусства в формировании образов государственных служащих и имиджа власти. Изложены базовые мировоззренческие концепции, описана типология восприятия власти гражданами в условиях определенности характера общества, формы и режима правления. Приведены предложения по созданию условий сотрудничества власти и общества.

Розглянуто теоретичні засади державної служби (ДС) як важливої складової державного управління, історію її виникнення та розвитку, моделі та види ДС в інших країнах (США та Великій Британії). Розкрито деякі аспекти виникнення термінології ДС і їх основних концепцій, а також сутність правового поняття "державний службовець". Висвітлено особливості кадрового забезпечення ДС, звань (чинів) і матеріально-побутового забезпечення службовців деяких видів спеціалізованої ДС. Запропоновано систему категорій посад і рангів посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Рассмотрены теоретические основы государственной службы (ГС) как важной составной части государственного управления, история ее возникновения и развития, модели и виды ГС в других странах (США и Великобритании). Раскрыты некоторые аспекты возникновения терминологии ГС и ее основных концепций, а также сущность правового понятия "государственный служащий". Освещены особенности кадрового обеспечения ГС, званий (чинов) и материально-технического обеспечения служащих некоторых видов специализированной ГС. Предложена система категорий должностей и рангов должностных лиц органов местного самоуправления.

Досліджено питання впровадження адміністративно-правових заходів боротьби з корупцією в Україні. Обгрунтовано зміст понять корупції та корупційних діянь як адміністативних правопорушень. Визначено їх характерні особливості, причини виникнення та умови розповсюдження. Проаналізовано основні положення законодавства України у сфері боротьби з корупцією та розглянуто методи регулювання адміністративно-правових відносин за даних умов. Встановлено співвідношення понять: корупція та корупційне діяння, корупційне правопорушення та службовий злочин, державний службовець і посадова особа. Висвітлено зміст і розроблено класифікацію адміністративно-правових заходів боротьби з корупцією й обгрунтовано підстави щодо їх застосування. Наведено пропозиції щодо змін і доповнень чинних нормативних актів, які регулюють відносини, що виникають у процесі боротьби з корупцією.

Розроблено теоретико-методологічні засади формування партнерських відносин між державою та суспільством, що сприятимуть становленню правової демократичної держави та громадянського суспільства, концентрації спільних зусиль держави та суспільства на удосконаленні умов людського життя. Визначено основні поняття, що характеризують стан таких відносин, та засоби, за допомогою яких можна здійснювати корекцію уявлень суспільства про владу. Проаналізовано методологічні особливості дослідження сприйняття влади суспільством у контексті уявлень про державну службу як інститут, що забезпечує виконання функцій держави. Встановлено, що суспільний образ влади формується на підставі узагальнення уявлень про державних осіб і стану інституціонального забезпечення їх діяльності. Досліджено взаємозв'язок між типами державного правління, формами суспільного устрою та характером відносин між владою і суспільством. Сформульовано основні засади перетворення відносин між державою і суспільством на партнерські за умов світових трансформаційних процесів у напрямку глобалізації та інтеграції.

Досліджено теоретичні та практичні питання забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця. Проаналізовано правову природу інституту державної служби. Розкрито сутність і співвідношення понять "державний службовець", "посадова особа", "службова особа". Наведено загальну характеристику адміністративно-правового статусу державного службовця. Визначено зміст категорії "правовий статус", зроблено її відмежування від термінів "правове положення", "компетенція". Обгрунтовано передумови набуття особою адміністративно-правового статусу державного службовця, розглянуто види прав та обов'язків як елементи його змісту. Запропоновано визначення поняття та систему засобів забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця, які зводяться до загальних, юридичних та організаційних гарантій. Охарактеризовано механізм внутрішньо- та зовнішньоуправлінського впливу на державного службовця, спрямований на забезпечення реалізації ним свого адміністративно-правового статусу. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення організційно-правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця.

Висвітлено теоретичні та практичні питання забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця. Проаналізовано правову природу інституту державної служби. Визначено сутність і співвідношення понять державний службовець, посадова особа та службова особа. Наведено рекомендації щодо вдосконалення організаційно-правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу державного службовця в Україні.

У систематизованому вигляді подано термінологію з адміністративного права України, яка може бути корисною у процесі вивчення всього блоку адміністративно-правових дисциплін. Наведено такі терміни, як: адміністративний договір, бюджетний устрій, вина, державний службовець, дипломатична служба, магіст, науковий працівник, стан сп'яніння, юриздикція, юстиція, ядерн безпека тощо.

Проаналізовано поняття "державний службовець" за законодавством, а також порядок звільнення цієї категорії працівників. Досліджено основні проблеми звільнення державних службовців. Розкрито значимість цієї проблеми у системі трудового законодавства.

Досліджено правові засади припинення службових правовідносин. Розглянуто загальнотеоретичні, методологічні та класифікаційні питання припинення державної служби. Здійснено аналіз наявних наукових досліджень у сфері дотримання законності під час несення служби різними категоріями службовців, скоєння дисциплінарного проступку як важливої причини припинення службових правовідносин та інших підстав припинення державної служби. Досліджено особливості методологічних засад щодо управління процесом забезпечення службової дисципліни та припинення державної служби. З’ясовано правову природу юридичних фактів, що виступають підставою для провадження у зв’язку із службовим проступком та припиненням державної служби, а також здійснено класифікацію осіб, віднесених до категорії "державний службовець", і теоретичний аналіз поняття та особливостей службового проступку. Розглянуто організаційно-правові підходи в питанні припинення державної служби. Приділено увагу вольовому аспекту припинення правовідносин унаслідок неналежного виконання службових обов’язків і запропоновано шляхи удосконалення організаційно-правових проблем управління процесом припинення державної служби. Сформульовано концептуальні положення та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання службової дисциплінарної відповідальності в Україні.

Розглянуто адміністративно-правову характеристику службовців у сфері цивільної авіації. Проаналізовано нормативне і доктринальне розуміння категорій "персонал" і "адміністративно-правовий статус". Досліджено адміністративно-правовий статус авіаційного персоналу, його структура і властивості. Особливу увагу зосереджено на статусних властивостях державних службовців.

Висвітлено поняття професійного розвитку персоналу, описано значення лідерських якостей на державній службі. Наведено основні компетентності, якими має володіти державний службовець-лідер. Досліджено вплив професійного розвитку державних службовців на формування лідерства на державній службі.

Мета роботи - визначення напрямків вдосконалення правового регулювання відносин у сфері притягнення службовців публічної служби до дисциплінарної відповідальності. Досліджено загальнонаукові та спеціальні методи - логіко-семантичний, порівняльно-правовий, правового моделювання, класифікації та групування, герменевтичний. Визначено напрямки вдосконалення правового регулювання відносин у сфері притягнення службовців публічної служби до дисциплінарної відповідальності. Обгрунтовано необхідність використання категорії "службова дисципліна", виділено види публічної служби, наголошено на необхідності уніфікації процедур притягнення до дисциплінарної відповідальності службовців публічної служби тільки у межах окремих видів публічної служби, визначено необхідність розмежування дисциплінарної і адміністративної відповідальності щодо окремих категорій службовців публічної служби. Обговорено проблему визначення напрямків вдосконалення правового регулювання відносин у сфері притягнення службовців публічної служби до дисциплінарної відповідальності у рамках адміністративного права і процесу.

Представлено результати розробки проблематики, що стосуються психологічних особливостей розвитку професійної кар'єри державних службовців. Викладено уявлення зарубіжних та вітчизняних учених про це явище. Особливості кар'єрного становлення особистості розглянуто у двох напрямах - структурному та процесуальному. Виокремлено й описано стадії кар'єрного становлення фахівця: адаптаційну, інтернальну та стагнаційну. Презентовано модель стадій професійного становлення державних службовців центрів зайнятості. Виявлено, що на державній службі темпи кар'єрного розвитку спеціалістів відрізняються від темпів професійного становлення працівників у підприємницьких структурах. До того ж аналіз посадового підвищення свідчить про стихійність кар'єрного зростання державних службовців, нерівномірність стажу перебування на посаді, утворення так званих кар'єрних тупиків або швидкісних десантних кар'єр. Ці кар'єрні аномалії негативно впливають на стимулювання трудової й фахової віддачі від державних службовців, підтримку сприятливого соціально-психологічного мікроклімату в їх середовищі. Негативним явищем, хоча й типовим для вітчизняної державної служби, є швидкісна кар'єра. Її зміст полягає в стрімкому підвищенні по службі або прийнятті на державні посади (часто дуже високого рівня) осіб без відповідної практики й професійного досвіду. На практиці ж державний службовець перед призначенням на високу посаду повинен пройти всі щаблі, що їй передують. Ця вимога диктується інтересами суспільства, ураховуючи підтримку високого авторитету держави й повагу до її законів.

Розглянуто фактори, які негативно впливають на поведінку обміну знаннями, серед них - бюрократична організаційна система, яка притаманна органам державної влади. Доведено, що ієрархічна структура, бюрократія, недостатнє врахування ролі та значення людського чинника в ефективній роботі, недооцінення ролі неформальних структур у межах формальної організації продукують негативний прогноз для інновацій, мотивації державних службовців та організаційну ефективність в обміні знаннями. На основі аналізу попередніх досліджень наголошено, що обмін особистими знаннями зі своїми колегами несе певну вартість для деяких людей і може спричинити на організаційному рівні дилему про співпрацю, подібну до дилеми суспільного блага. З цієї точки зору держслужбовець має два варіанта: дотримуватися стратегії співпраці, за якої він готовий поділитися знаннями або надати свій внесок в організаційний обмін знаннями, або стратегії дефектів, коли службовець вирішує безкоштовно використовувати ресурс організації або очікує, що спільне благо виготовлять інші колеги. Проведена в листопаді 2019 року розвідка шляхом анкетування 86 державних службовців райдержадміністрацій підтвердила, що залежно від позиції окремих службовців в організації та багатьох інших факторів рівень соціальної дилеми може змінюватися під час обміну знаннями. Впорядивши низку цих чинників у три основні категорії, було запропоновано такі механізми подолання ситуації ісоціальної дилемиі, які можуть підвищити рівень участі державних службовців у програмах обміну знаннями: втручання, спрямовані на реструктуризацію виплат за внесок; механізми підвищення ефективності індивідуального внеску держслужбовців у суспільне благо; втручання, які сприяють груповій ідентичності та відповідальності. Для кожного із цих типів рішень було визначено конкретні практики, деякі з яких уже застосовуються в державному управлінні. Ці практики мають дуже різноманітний характер: деякі стосуються того, як мають бути розроблені системи інформацій, а інші пов'язані зі структурою організації чи організаційною політикою щодо людських ресурсів.

Здійснено правовий аналіз системи судів загальної юрисдикції в Україні. З'ясовано вимоги, що пред'являються до претендента на посаду судді. Проаналізовано основні термінологічні поняття, такі як "правовий статус", "публічна служба", "публічний службовець" та ін. Визначено поняття, зміст і законодавче регулювання адміністративно-правових принципів проходження суддею публічної служби в Україні. Розкрито юридичну природу, сутність і зміст структурних елементів адміністративно-правового статусу судді суду загальної юрисдикції: права й обов'язки. Надано їх характеристику та класифікацію. Розкрито сутність та механізм дисциплінарної відповідальності судді. Проаналізовано зарубіжний досвід проходження суддею публічної служби та надано пропозиції щодо можливості його використання в Україні. Комплексно визначено теоретичні проблеми правового забезпечення адміністративно-правового статусу судді суду загальної юрисдикції. На основі проведеного дослідження сформульовано конкретні пропозиції щодо зміни норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", спрямовані на покращення адміністративно-правових засад проходження суддею публічної служби.

Розглянуто питання формування державної кадрової політики в Україні на сучасному етапі, впровадження системи державного внутрішнього фінансового контролю, проведення реформ системи місцевого самоврядування. Висвітлено європейський досвід стратегічного планування розвитку територій і напрями його використання в Україні, питання державного управління закладами освіти на регіональному рівні. Викладено проблеми надання державних послуг з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, формування та реалізації державної політики у сфері усиновлення.

Уточнено суть понять "публічна особа" і "державний службовець" у контексті публічного управління та адміністрування. Дослідження передбачає необхідність звернення до характеристики публічної особи як особи суспільного значення та державного службовця як представника державної влади у суспільстві. У результаті детального аналізу наукового-теоретичних джерел і чинних нормативно-правових актів було виявлено основні проблемні аспекти розуміння суті цих термінів. Увагу приділено проблемі дефініції терміну "публічна особа". Зроблено акцент на відсутності його у законодавстві України. Проаналізовано визначення терміну у фаховій літературі з правової та судової практики. Виявлено неузгодженість думок науковців щодо критеріїв та ознак публічної особи. Частина науковців зазначає у своїх наукових працях, що публічна особа тотожна до змісту терміну "державний службовець". Однак, інші вважають публічну особу як відому людину незалежно від причетності її до виконання державних функцій. Охарактеризовано тлумачення поняття "державного службовця" як виконавця державних функцій і завдань із погляду українського законодавства та наукової літератури. Розглянуто міжнародний досвід як приклад визначення суті й ролі державного службовця та публічної особи у політичній, культурній та соціальній сфері суспільного життя. Розкрито зміст правового статусу, прав, обов'язків і відповідальність державного службовця та публічної особи. Проведено співставлення дефініцій термінів для розуміння їх у контексті публічного управління та адміністрування. Вироблено практичні пропозиції щодо критеріальних ознак розмежування понять "публічна особа" і "державний службовець". Обгрунтовано поділ публічних осіб на такі види, як політичні публічні особи, публічні службовці, публічні особи шоу-бізнесу й спорту. Поділ важливий для ефективності функціонування державної, публічної служби України та професійної діяльності зокрема. Окреслено подальший напрям дослідження з диференціації понять "публічна особа" і "державний службовець" у контексті зарубіжного досвіду.

Розглянуто фактори, які негативно впливають на поведінку обміну знаннями, серед них - бюрократична організаційна система, яка притаманна органам державної влади. Доведено, що ієрархічна структура, бюрократія, недостатнє врахування ролі та значення людського чинника в ефективній роботі, недооцінення ролі неформальних структур у межах формальної організації продукують негативний прогноз для інновацій, мотивації державних службовців та організаційну ефективність в обміні знаннями. На основі аналізу попередніх досліджень наголошено, що обмін особистими знаннями зі своїми колегами несе певну вартість для деяких людей і може спричинити на організаційному рівні дилему про співпрацю, подібну до дилеми суспільного блага. З цієї точки зору держслужбовець має два варіанта: дотримуватися стратегії співпраці, за якої він готовий поділитися знаннями або надати свій внесок в організаційний обмін знаннями, або стратегії дефектів, коли службовець вирішує безкоштовно використовувати ресурс організації або очікує, що спільне благо виготовлять інші колеги. Проведена в листопаді 2019 року розвідка шляхом анкетування 86 державних службовців райдержадміністрацій підтвердила, що залежно від позиції окремих службовців в організації та багатьох інших факторів рівень соціальної дилеми може змінюватися під час обміну знаннями. Впорядивши низку цих чинників у три основні категорії, було запропоновано такі механізми подолання ситуації ісоціальної дилемиі, які можуть підвищити рівень участі державних службовців у програмах обміну знаннями: втручання, спрямовані на реструктуризацію виплат за внесок; механізми підвищення ефективності індивідуального внеску держслужбовців у суспільне благо; втручання, які сприяють груповій ідентичності та відповідальності. Для кожного із цих типів рішень було визначено конкретні практики, деякі з яких уже застосовуються в державному управлінні. Ці практики мають дуже різноманітний характер: деякі стосуються того, як мають бути розроблені системи інформацій, а інші пов'язані зі структурою організації чи організаційною політикою щодо людських ресурсів.