Розглянуто особливості декриміналізації діянь як кримінально-правового регулювання тенденції до диференціації кримінальної репресії. Встановлено, що декриміналізація повинна здійснюватись за трьома формами: шляхом виключення кримінальної відповідальності та караності діяння, яке супроводжується визнанням такої поведінки правомірною; переводом його у розряд адміністративного, дисциплінарного або цивільно-правового делікту, а також шляхом об'єднання (злиття) норм декількох статей (які стали непрацездатними) з нормою працюючої статті, але яка не до кінця враховує можливі варіанти (способи, форми тощо) скоєння даного виду злочинів, покликаних нести кримінально-правову охорону громадських інтересів.

Висвітлено основні тенденції розвитку органів Державного політичного управління Української соціалістичної радянської республіки (ДПУ УСРР) на всіх етапах існування управління. Розкрито аспекти еволюції адміністративної та інших форм позасудової репресії, які застосовувались вказаними органами. Описано функціональні та структурно-організаційні особливості транспортних органів ДПУ УСРР. Проаналізовано становлення і розвиток системи надзвичайних сесій та їх вплив на правовий статус і правозастосовну діяльність органів ДПУ, зміст правового регулювання діяльності органів в окремих сферах державного і суспільного життя. Висвітлено основні етапи становлення та розвитку фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів ДПУ, особливості прокурорського нагляду за ними на початку 1930-х рр.

Освещены основные тенденции развития органов Государственного политического управления Украинской социалистической советской республики (ГПУ УССР) на всех этапах существования управления. Раскрыты аспекты эволюции административной и других форм внесудебной репрессии, которые применялись указанными органами. Описаны функциональные и структурно-организационные особенности транспортных органов ГПУ УССР. Проанализировано становление и развитие системы чрезвычайных сессий и их влияние на правовой статус и правоприменительную деятельность органов ГПУ, содержание правового регулирования органов в отдельных сферах государственной и общественной жизни. Освещены основные этапы становления и развития финансового и материально-технического обеспечения органов ГПУ, особенности прокурорского надзора за ними в начале 1930-х гг.

Наведено відомості про судовий процес та репресії над В.Голубовичем та іншими колишніми керівниками українського уряду, що проходили у рамках кампанії з ліквідації соціалістичних партій та їх лідерів і були спрямовані проти інтелігенції. Засуджених було реабілітовано в 1991 р.

Представлены сведения о судебном процессе и репрессиях над В.Голубовичем и другими бывшими руководителями украинского правительства, проходивших в рамках кампании по ликвидации социалистических партий и их лидеров и были направлены против интеллигенции. Осужденные были реабилитированы в 1991 г.

Проаналізовано політичні процеси 1920 - 1930 рр. проти військовослужбовців та працівників ДПУ - НКВС України на основі відомчих архівів СБУ та МВС. Висвітлено репресії проти військовослужбовців та працівників правоохоронних органів в 1940 - на початку 1950-х рр. Розглянуто питання становлення та використання репресивного законодавства в досліджуваний період. Описано механізм організації та проведення політичних процесів проти військової інтелігенції та керівників правоохоронних органів.

Проанализированы политические процессы 1920 - 1930 гг. против военнослужащих и сотрудников ГПУ - НКВД Украины на основе ведомственных архивов СБУ и МВД. Освещены репрессии против военнослужащих и сотрудников правоохранительных органов в 1940 - начале 1950-х гг. Рассмотрены вопросы становления и использования репрессивного законодательства в исследуемый период. Описан механизм организации и проведения политических процессов против военной интеллигенции и руководителей правоохранительных органов.

Визначено основні тенденції розвитку державного політичного управління (ДПУ) УСРР (1922 - 1934 рр.) на всіх етапах його існування. Досліджено аспекти еволюції адміністративної та інших форм позасудової репресії, застосовані органами ДПУ УСРР. Виявлено функціональні та структурно-організаційні особливості транспортних органів ДПУ УСРР. Проаналізовано становлення та розвиток системи надзвичайних сесій та їх вплив на правовий статус і правозастосовну діяльність органів ДПУ УСРР. З'ясовано зміст правового регулювання діяльності органів ДПУ УСРР у сферах державного та суспільного життя. Висвітлено основні етапи становлення та розвитку фінансового та матеріально-технічного забезпечення органів ДПУ УСРР. Описано особливості прокурорського нагляду за ДПУ УСРР на початку 1930-х рр.

Встановлено сутність, принципи формування та напрямки реалізації кримінально-правової політики, встановлено її роль у процесі протидії злочинності. Вперше виділено та досліджено інтерпретаційну форму здійснення кримінально-правової політики України. Проаналізовано процес впровадження основних принципів кримінально-правової політики - економії кримінальної репресії, доцільності, диференціації кримінальної відповідальності та індивідуалізації покарання, невідворотності кримінально-правового реагування на злочин. Визначено предмет кримінально-правового регулювання, наведено додаткові аргументи щодо необхідності виділення криміналізації, декриміналізації, пеналізації та депеналізації як основних напрямків кримінально-правової політики. Обгрунтовано необхідність формувння та впровадження механізмів міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності. З'ясовано підстави та способи здійснення декриміналізації злочинів, які втратили суспільну небезпечність. Розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема сформульовано положення про порядок виконання в Україні вироків судів іноземних держав, а також про правові наслідки видачі осіб, обвинувачених у вчиненні злочину.

Досліджено генезу інституту покарання, встановлено, що кримінальне покарання - це своєрідний феномен, який систематизує філософські, правові та соціально-психологічні аспекти. Визначено, що в основу феномену покарання покладено його дуалістичний характер. Визначено, ретрибутивістська доктрина визнає, що злочин не є щось відокремлене від злочинця, а охоплює людину у всій її цілісності. Разом з тим, під час застосування покарання виключається елемент помсти, а його адекватність спонукає засудженого до каяття і правослухняної поведінки. Висвітлено та класифіковано загальні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі функції покарання за його призначення, виконання та відбування. Розкрито зміст пріоритетних функцій покарання: соціально-відновлювальної та запобіжної. Доведено необхідність обмеження кримінальної репресії шляхом зменшення карального змісту покарання. Обгрунтовано напрями щодо вдосконалення застосування кримінального покарання на стадії його призначення. Розглянуто альтернативні заходи впливу на засуджених і можливості їх використання в Україні. Запропоновано розширити застосування штрафу, примусового відшкодування шкоди, громадських і виправних робіт, а також інших заходів кримінально-правового характеру, не пов'язаних з позбавленням волі. Сформульовано відповідні наукові пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавств України.

Наведено нариси про життя та діяльність працівників органів прокуратури України, репресованих у період правління більшовицької влади в республіці, зокрема, у зв'язку з убивством С.М. Кірова й у 1937 - 1938 рр. На підставі вивчення документів і архівних матеріалів спецслужб досліджено процес встановлення та масштаби більшовицького червоного терору в Україні. Наведено матеріали про порушення процесуальних норм кримінального законодавства, застосування методів морального та фізичного насильства у процесі розслідування. Розглянуто судові справи вищого керівництва прокуратури України, обласних і військових прокурорів, подано інформацію про репресії у Криму та Західній Україні, спеціальні комсомольсько-спортивні групи "вбивачів" і "бронебійників" і головних партійних організаторів масових політичних репресій, зокрема, М.В. Криленка, В.В. Ульріха.

Изложены очерки о жизни и деятельности работников органов прокуратуры Украины, репрессированных в период правления большевистской власти в республике, в частности, в связи с убийством С.М. Кирова и в 1937 - 1938 гг. На основе изучения документов и архивных материалов спецслужб исследованы процесс установления и масштабы большевистского красного террора в Украине. Даны материалы о нарушениях процессуальных норм криминального законодательства, применении методов морального и физического насилия в процессе расследывания. Рассмотрены судебные дела высшего руководства прокуратуры Украины, областных и военных прокуроров, дана информация о репрессиях в Крыму и Западной Украине, специальных комсомольско-спортивных группах "убийц" и "бронебойщиков", а также главных партийных организаторах массовых политических репрессий, в частности, Н.В. Криленко, В.В. Ульриха.

Досліджено дії польських властей проти українського населення, політику Польщі на окупованих західноукраїнських землях, тобто наймасштабніші з часу приєднання Галичини до Польщі репресивні методи проти української людності, відомі як "пацифікація" або "умиротворення".

Індекс рубрикатора НБУВ: Х881.9(4УКР)021 + Х883.9(4УКР)4

Рубрики:

Кримінальне право окремих країн

Злочинність в окремих країнах

Шифр НБУВ: Ж69880 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено проблему природи санкцій і їх застосування за злочини проти моральності. Акцентовано увагу на історичних і порівняльно-правових аспектах регламентації санкцій за такі злочини. Висвітлено питання форм, змісту та побудови санкцій за злочини проти моральності. Розглянуто особливості судової практики застосування санкцій за такі злочини. Експериментально досліджено питання ефективності санкцій за злочини проти моральності й зроблено висновок про надлишкову суворість санкцій за зазначені злочини. Обгрунтовано необхідність змінити підхід до диференціації покарань за ці злочини. На базі математичної моделі визначено коефіцієнти детермінації для вимірювання ефективності санкцій за злочини проти моральності. Доведено доцільність переорієнтації державної політики щодо пом'якшення кримінально-правової репресії за вказані злочини. Запропоновано нову редакцію санкцій за злочини проти моральності (ст. 297 - 304).

Проаналізовано проблему насильства в політиці та практиці сталінського тоталітарного режиму, сутність якої полягає в фізичному знищенні та морально-психологічному пригноблені та підкоренні всіх громадян держави. Ефективним методом реалізації цього політичного курсу партії більшовиків на чолі зі Сталіним була політика насильства, репресій, терору і страху, безправність людини перед тоталітарною владою. Вся ідеологія, політика та практика сталінського тоталітарного режиму за своєю сутністю була антинародною, антиправовою, антигуманною, в основі якої було насильство, репресії, ігнорування режимом прав і свобод людини.

Проаналізовано вплив Збройних сил Туреччини на політичне життя держави. Розглянуто передумови формування особливої ролі армії як захисника здобутків кемалістської революції, досліджено приклади прямого - в межах переворотів 1960 та 1980 рр. - та непрямого - під час виступів військових 1971 - 1973 та 1997 рр. - втручання генералітету в політику, проаналізовано їх наслідки. Окремо вивчено причини та фактори, що спричинили поразку армії у протистоянні з Партією справедливості та розвитку в ХХI ст., коли спроби вищого командування не допустити до влади поміркованих ісламістів провалилися. Натомість демократичні перетворення в турецькому суспільстві, репресії проти Збройних сил та зміни в законодавстві призвели до суттєвого зменшення впливу військових на політичне життя держави, що наочно було продемонстровано невдалою спробою перевороту в липні 2016 р.

Проаналізовано роль К. Шептицького у вирішенні релігійних і церковних проблем Східної Галичини у період конфесійно-релігійних трансформацій (1944 - 1946 рр.). Доведено, що вагоме значення у досліджуваний період мала орієнтація архимандрита Климентія на консолідацію духовенства та реалізацію національних прагнень українства, що стало визначальним для збереження церковно-релігійного комплексу УГКЦ у період його руйнування у другій половині 40-х років ХХ ст. Аналіз документів однозначно свідчить про те, що К. Шептицький був активним противником злочинної акції "возз'єднання" і своєю діяльністю продемонстрував вірність національній ідеї та церкві, підпорядкованій Апостольському первопрестолу, який давав українській нації гарантії демократичних свобод і європейських цінностей.

Закріплення презумпції невинуватості відбулося у праві Римської імперії. Дія презумпції забезпечується актами міжнародного гуманітарного права, практикою Європейського Суду з прав людини, низкою норм національного законодавства. Узагальнено прецеденти Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення змісту та обсягу презумпції невинуватості. Зроблено висновки про те, що презумпція невинуватості є формально закріпленим у чинному законодавстві обов'язковим спростовним припущенням про невчинення особою кримінально-караного діяння, доки її винуватість не буде доведена відповідно до закону у змісті обвинувального вироку, що набув законної сили; йдучи від зворотнього, правильно вважати, що особа визнається винуватою у кримінальному правопорушенні і може бути піддана кримінально-правовій репресії виключно після набрання обвинувальним вироком суду щодо неї законної сили. Сформульовано власне бачення правової категорії "розумний сумнів" як елемента презумпції невинуватості.

Здійснено конкретно-історичне дослідження змісту та форми окупаційної судової влади в Галичині як складової нацистського неправового тоталітарного державного режиму, який використав суди як інструмент репресій проти місцевого населення та елемент гітлерівського "нового порядку" на українських землях. Сформовано спеціальну історіографію дослідження та його джерельну базу, введено до наукового обігу раніше засекречені архівні матеріали. Вивчено окупаційну судову систему в Галичині як складову судової системи Польського генерального губернаторства, висвітлено організацію та діяльність військових, спеціальних, поліцейських, німецьких і Вищих німецьких судів, ненімецьких судів, прокуратури, адвокатури, нотаріату. На основі узагальненої судової практики з'ясовано порушення у діяльності окупаційних судів фундаментальних принципів правосуддя – незалежності судів і суддів, незмінюваності суддів, змагальності процесу. З'ясовано суть та особливості застосування у діяльності окупаційних судів джерел права. Доведено, що нацистські окупаційні суди в Галичині у кримінальному переслідуванні застосовували як джерела кримінального права німецький кримінальний кодекс 1871 р., німецький кримінальний процесуальний кодекс 1877 р., нормативні акти Третього Рейху, Польського генерального губернаторства та дистрикту Галичина. Особливість їх застосування полягала в максимальній кримінальній репресії, що передбачала найтяжчі покарання – смертні вироки та тривалі тюремні ув'язнення. У системі окупаційних судових органів виокремлено та охарактеризовано діяльність ненімецьких (гродських, окружних, апеляційних) судів за участі професійних суддів – українців та поляків. Діяльність цих судів, мовою судочинства в яких була українська та польська мови, зберегла певні ознаки правосуддя, зокрема участь професійних захисників – адвокатів, професійних суддів, інстанційний розгляд справ. Вперше введено до наукового обігу архівні матеріали про професійну діяльність українських та польських суддів, адвокатів, їх організації, нацистський контроль їх роботи, заборону на професію для адвокатів-євреїв, які складали значну частину серед правників у міжвоєнній Польщі.

Спираючись на архівні документи, проаналізовано становище релігійних організацій, священнослужителів та віруючих різних конфесій на території радянської України протягом 1932 - 1933 рр. Головну увагу зосереджено на правовому обмеженні діяльності релігійних організацій в УСРР, що було виявом державної антирелігійної політики. Окреслено несанкціоновані дії влади й деструктивні елементи, що були використані у 1932 - 1933 р., і призводили до морального та фізичного знесилення віруючих. На ряді прикладів проаналізовано типовий алгоритм перетворення церковних будівель на приміщення, далекі від першочергового призначення. Охарактеризовано становище духівництва всіх конфесій і ступенів ієрархії та методи тиску на них.

Мета дослідження - визначення правових підстав і аргументів інкорпорації Галичини СРСР у 1939 р. місця "Пакта Молотова-Ріббентропа", а також особливостей радянізації новоприєднаних територій. Визначаються також ідеологічні та історичні причини інкорпорації новоприєднаних територій радянською державою, специфіка геополітичної ситуації в тогочасній Європі, правове трактування процесу "возз'єднання". Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення теоретичного та джерельного матеріалу і подальшого формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались принципи об'єктивності та системності, а також загальнонаукові, спеціально-юридичні та спеціально-історичні методи наукового пізнання: аналізу, синтезу, компаративний, функціонально-юридичний, системно-історичний. Результати. Встановлено, що процес інкорпорації західноукраїнських земель до складу УРСР відбувся на підставі "Пакту Молотова-Ріббентропа". З юридичної точки зору Німеччина та СРСР не порушували чинних на той час норм міжнародного права. Крім того, окупацію Галичини обгрунтовували з історичної та ідеологічної точок зору. Незважаючи на жорстку політику радянізації, репресії та депортації, мали місце і позитивні наслідки, відроджено підстави соборності українських земель. Починаючи з жовтня 1939 р., впроваджувалися радянські норми права та нову адміністративно-територіальну систему, яка опиралася на силові органи та норми кримінального права, що кваліфікували усіх противників влади як "ворогів народу". Наукова новизна. Вперше прослідковано правові засади формулювання інкорпорації західноукраїнських земель до складу СРСР, ідеологічні, юридичні та історичні аргументи радянської влади, які використовувалися для нападу на Польщу. Практична значимість. Результати дослідження може бути використано у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Мета дослідження - визначення особливостей впливу радянської концепції незначущості приватних інтересів людини і громадянина порівняно з інтересами держави на систему державного управління. Методика. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи наукових досліджень, які базувалися на системному підході до вивчення явищ та процесів. Використовувалися історико-правовий та порівняльно-правовий методи, а також метод документального аналізу. Результати. Обгрунтовано, що системі управління часів входження Українських земель до складу СРСР було притаманне: нехтування принципом гуманізму, знецінення визначених у Конституціях СРСР і УРСР прав і свобод людини і громадянина; двоєдиний характер державного управління, в якому поєднувалися реальні владні повноваження єдиної у державі правлячої партії, і похідні від перших повноваження органів влади і місцевого самоврядування, які носили вторинний характер і не могли суперечити волі і рішенням комуністичної партії; заорганізованість та формальний характер багатьох управлінських процесів, що пояснювалося плановою економікою та відсутністю приватної власності на засоби виробництва і неможливістю внаслідок цього задіяти саморегулівні механізми ринкової економіки; відсутність ефективного зворотного зв'язку між вирішенням важливих питань державної політики і їх схваленням або несхваленням громадянами. Наукова новизна. Визначено особливості радянської концепції державного управління в аспекті її впливу на рівень захисту прав і свобод людини та громадянина, рівень соціальної активності та відповідальності суспільства. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших адміністративно-правових дослідженнях проблематики публічного управління, під час підготовки лекцій та навчальних занять з адміністративного права.

Дисертація присвячена комплексному аналізу інституту забезпечення охорони прав пацієнта в Україні у кримінально-правовому аспекті. Сутність і значення кримінально-правового забезпечення прав пацієнта в Україні визначаються як науково обґрунтована система комплексних заходів кримінально-правової політики та матеріального кримінального права, спрямованих на своєчасну криміналізацію та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у скоєнні злочинних діянь, що містять ознаки порушень прав пацієнта. Розглянуто методологічні основи кримінально-правового забезпечення охорони прав пацієнта. Виявлено історичну модель кримінальної відповідальності лікаря за завдану пацієнту шкоду, зокрема застосування як покарання довічного усунення від професії. Визначено, що об'єктом кримінально-правового забезпечення охорони прав пацієнта є суспільні відносини, якими убезпечуються відносини лікар - пацієнт. Надано кримінально-правову характеристику складу злочину. Виявлено характеристики спеціального суб'єкта досліджуваного злочину - медичного працівника. На підставі дослідження сформовано авторську пропозицію передбачити самостійний склад злочину щодо порушення прав пацієнта на заміну решти злочинів, що описують на рівні об'єктивної сторони порушення прав пацієнта. Запропоновано низку практичних рекомендацій щодо удосконалення системи кримінально-правового забезпечення охорони прав пацієнта в Україні та підвищення її ефективності. Основною метою кримінально-правової політики в сфері протидії порушенням прав пацієнта визначено підвищення рівня соціальної довіри населення до держави. Запропоновано основні напрями кримінально-правової політики та сформовано два шляхи удосконалення практичної реалізації кримінально-правового забезпечення охорони прав пацієнта - оперативний (стосовно удосконалення положень чинної ст. 141 КК) та перспективний (орієнтований на принципи економії репресії та гуманізації покарання, відповідно до Реформи кримінальної юстиції в Україні).