Дисертацію присвячено проблемам делінквентності неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Подано загальну характеристику делінквентності. Зроблено аналіз профілактичних заходів усунення факторів, що викликають ранню делінквентність неповнолітніх, у першу чергу, безпритульності та негативного впливу дорослих правопорушників і маргіналів. Запропоновано шляхи удосконалення чинного законодавства, а також висунуто рекомендації щодо підвищення ефективності медичних заходів коригування поведінки малолітніх делінквентів та психологічної допомоги підліткам. Зроблено узагальнення практики застосування примусових заходів виховного та медико-педагогічного характеру щодо підлітків, які скоїли суспільно небезпечні вчинки до досягнення віку 14 років, а також визначено шляхи її удосконалення.

Встановлено, що уявлення неповнолітніх про право через вікові особливості знаходяться лише на декларативному рівні та не виступають дієвими регуляторами соціальної поведінки. Розкрито зміст профілактики злочинності неповнолітніх і, зокрема, застосування судами пом'якшення покарання як заходу впливу на делінквентність, що є нагальним у контексті вдосконалення судової практики. Узагальнено наукові підходи щодо проблеми пом'якшення покарання неповнолітнім злочинцям. Сформульовано теоретико-методологічні засади застосування пом'якшення покарання як комплексу юридично-психологічних заходів. Визначено об'єктивні та суб'єктивні труднощі, які заважають науково-обгрунтованому застосуванню пом'якшення покарання неповнолітнім. Запропоновано варіант визначення індексу "жорсткості покарання" з урахуванням неповноліття, його тлумачення та процедуру підрахування.