Розглядається проблема суспільної трансформації України за доби незалежності у контексті багатовікового історичного досвіду. Засвідчено, що за останні сім років суспільство зіткнулося з низкою нових проблем: прийняттям Конституції України, пошуком "української ідеї", глибоким суспільним розколом, феноменом нелегітимності політичної влади. Підкреслено, що два стратегічні завдання - розбудова правової соціальної держави та розвиток громадянського суспільства - ще дуже далекі від свого розв'язання. Подолання синдрому "неісторичного народу" та комплексу "меншого брата" автори монографії пов'язують із поглибленням самоорганізації суспільства та підвищенням його партнерських якостей щодо інших країн світової співдружності. Вказується, що ці завдання набули особливої гостроти за умов протиборства ідеологем "західного лібералізму" і "євразійської соборності" в суспільно-політичній думці середини 1990-х років. Акцентується увага на утвердженні української ідентичності, віднайденні Україною шляху до себе, визначенні магістрального напряму суспільного поступу, що пов'язується з необхідністю "зняття" дилеми "Схід - Захід" шляхом культурно-політичного синтезу цивілізаційних надбань кожного народу на просторі "Великої Європи".