Освещены основные вопросы теории государства и права. Раскрыты предпосылки и особенности возникновения государства у разных народов. Описаны исторические типы государства, его функции, формы демократии, избирательные системы, а также элементы системы права, виды правовых отношений. Приведена общая характеристика трех ветвей власти, в частности, законодательной, исполнительной и судебной.

Розкрито суть понять влади, держави та її форм і видів, суверенітету, форм державного устрою, державного механізму, політичного режиму, законодавства, правопорушень, юридичної відповідальності, розподілу влади. Охарактеризовано законодавчу, виконавчу та судову владу. Наведено різні підходи до розуміння права, визначено його функції, а також елементи правових відносин. Проаналізовано особливості виникнення держави у різних народів.

Раскрыто содержание понятий власти, государства и его форм и видов, суверенитета, форм государственного устройства, государственного механизма, политического режима, законодательства, правонарушений, юридической ответственности, распределения власти. Охарактеризованы законодательная, исполнительная и судебная власть. Приведены различные подходы к пониманию права, определены его функции, а также элементы правовых отношений. Проанализированы особенности возникновения государства у различных народов.

Розглянуто шляхи вдосконалення організаційно-структурних, педагогічних умов викладання юридичних дисциплін на неюридичних факультетах, здатних забезпечити якісну професійну підготовку майбутніх вчителів, розкрито необхідність реформування існуючої моделі педагогічної освіти. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури, грунтовних досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів виділено векторні стратегії розвитку освіти та визначено п’ять ключових принципів, які передбачають зміни в усьому організаційному механізмі.

Рассмотрены пути усовершенствования организационно-структурных, педагогических условий преподавания юридических дисциплин на неюридических факультетах, способных обеспечить качественную профессиональную подготовку будущих учителей, раскрыта необходимость реформирования действующей модели педагогического образования. На основе анализа психолого-педагогической литературы, фундаментальных исследований отечественных и зарубежных авторов выделены векторные стратегии развития образования и определены пять ключевых принципов, предусматривающие изменения во всем организационном механизме.

Досліджено правову природу матеріальної відповідальності роботодавця. Вивчено сутність категорії "матеріальна відповідальність" та її місце серед основних видів юридичної відповідальності. Визначено, що з правовою природою матеріальної відповідальності сторін трудового договору тісно пов'язано питання галузевої належності матеріальної відповідальності. Обгрунтовано, що матеріальну відповідальність сторін трудового договору слід визначати як самостійний різновид юридичної відповідальності. Сформульовано визначення понять "роботодавець", "матеріальна відповідальність роботодавця", "підстава матеріальної відповідальності роботодавця". Обгрунтовано, що підставою настання матеріальної відповідальності роботодавця виступає трудове матеріальне правопорушення. Вивчено закордонний досвід регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин і доцільність його імплементації до національного законодавства України. Надано практичні рекомендації та наукові пропозиції щодо подальшого розвитку й удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця як сторони трудового договору в трудовому законодавстві України.

Мета дослідження - висвітлити протиборство спеціальних підрозділів закордонних центрів ОУН із КДБ у 1960-х - на початку 1990-х рр. Методологічною основою стали принципи наукової об'єктивності та історизму. Використано такі загальноісторичні методи: історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний, структурний. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що, увівши до наукового обігу значну кількість неопублікованих архівних документів і матеріалів, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, проаналізовано діяльність спецслужб закордонних центрів ОУН, скеровану на протидію провокаціям органам держбезпеки УРСР і підтримку дисидентського руху в республіці зазначеного періоду. Висновки: починаючи з 1960-х рр., діяльність служби безпеки Закордонних частин (СБ 34) ОУН відбувалась у тісній взаємодії насамперед із референтурою Крайового зв'язку (КЗ), Спілкою української молоді (СУМ), Антибільшовицьким блоком народів (АБН). У розглядуваний період закордонні осередки ОУН зіткнулись із посиленням провокацій органів держбезпеки УРСР, метою яких було деморалізувати та розколоти діаспору. Намагаючись протидіяти ідеологічним диверсіям, есбісти не лише публікували у своїй пресі спростування та застереження, ретельно розслідуючи кожну провокацію, інформуючи про результати інші закордонні центри ОУН, а й, своєю чергою, також здійснювали ідеологічно-підривні операції проти радянського режиму. Зручним майданчиком для останніх стали різноманітні міжнародні заходи, спортивні змагання, насамперед Олімпійські ігри. Значну шкоду закордонним центрам ОУН завдавали складні і тривалі оперативні ігри КДБ. СБ натомість проводила власні оперативні ігри, спираючись на підтримку української діаспори. Більшість оунівських центрів відійшли від радикальних гасел і зосередилися на підтримці в УРСР дисидентів, яким надавалася різноманітна допомога. Наприкінці 1980-х рр. спецслужби закордонних центрів ОУН сконцентрували свої зусилля на підтримці масового протестного руху в республіці. Після проголошення незалежності України їх діячі остаточно легалізувалися, займаючись у подальшому літературною, науковою, громадською діяльністю.