Досліджено загальнотеоретичні засади формування правових систем, запропоновано теоретичну модель правової системи, застосовану для вивчення правової системи Італії. Дотримання трьохелементної структури правової системи і аналіз кожної з її складових (нормативної, інституціональної та ідеологічної) дозволили визначити місце правової системи Італії серед інших країн; виявити роль формальних джерел права, особливості поділу сучасного італійського права на приватне та публічне, на галузі та інститути; показати тенденції соціалізації права; представити складну організаційну структуру судової системи; з'ясувати особливості юридичної освіти та вимоги до юридичної професії; встановити ступінь впливу європейської інтеграції на розвиток правової системи Італії. Сформульовано деякі рекомендації щодо використання досвіду Італії для розбудови правової системи України, зокрема, перспектив участі нашої держави в європейських інтеграційних процесах.

Розглянуто основні та особливі ознаки юридичної відповідальності за вчинення екологічних правопорушень, обгрунтовано необхідність створення окремого правового інституту екологічно-правової відповідальності та виокремлення його від інших видів відповідальності.

Розглянуто шляхи впровадження стандартів НАТО в функціонування Збройних сил України та проблемні питання, які виникають на цьому шляху та дорожня карта розвитку військової стандартизації, враховуючи гармонізацію зі стандартами НАТО.

Висвітлено теоретико-правові проблеми доктринального тлумачення права. Досліджено формальні та сутнісні ознаки доктринального тлумачення права. Сформульовано авторське визначення поняття "доктринальне тлумачення права" як наукової, інтелектуально-вольової діяльності із з'ясування та роз'яснення змісту правових явищ, що має суб'єктивно-об'єктивний характер. Досліджено історичне походження наукових поглядів щодо доктринального тлумачення права з позицій основних шкіл права, а також еволюцію поглядів на це явище. Проаналізовано принципи, функції та види доктринального тлумачення права. Аргументовано доцільність введення в науковий обіг поняття "метод доктринального тлумачення права", під яким запропоновано розуміти наукову, інтелектуально-вольову діяльність, що грунтується на сукупності однорідних способів тлумачення права, які складаються з конкретних розумових прийомів тлумачення права та які вчені-юристи використовують для встановлення змісту правових приписів. Сформульовано наукові висновки, що сприятимуть розширенню меж наукового аналізу доктринального тлумачення права, подальшому розвитку теорії держави та права, практичному вирішенню деяких проблем, пов'язаних із доктринальним тлумаченням права.

Досліджено проблеми правового регулювання відповідальності органів державної влади за порушення прав громадян. Зазначено, що у сучасній науці проблема правового регулювання відповідальності органів державної влади на даному етапі розвитку науки достатньо не досліджується. Дана монографія покликана усунути цю прогалину. Підставою для цього є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., Конституція України, а також численні звернення громадян України до Європейського Суду з прав людини та численні рішення цього Суду проти України, що свідчить про неспроможність української держави належним чином гарантувати права своїх громадян.

Висвітлено теоретико-прикладні засади податково-правового регулювання адвокатської діяльності. Обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства у цій сфері. Увагу приділено правовому регулюванню оподаткування доходів від здійснення адвокатської діяльності в організаційно-правових формах адвокатського бюрота адвокатського об'єднання.

Мета роботи - розгляд та окреслення правових питань демілітаризації Міністерства оборони України, як засобу оборонної реформи та, загалом, як елементу реформування сектору безпеки. Використані спеціально-юридичний і загальнонауковий методи пізнання, що дозволяє вирішити наукове завдання стосовно піднятого питання про демілітаризацію Міністерства оборони України, як засобу оборонної реформи та елементу реформування сектору безпеки, в цілому. Досліджено проблемні питання демілітаризації Міністерства оборони, визначено необхідність, а також напрямки реформування сектору безпеки. В сучасних викликах поняття демілітаризації Міністерства оборони України повинно розумітися не як скорочення чисельності Збройних сил України або зменшення парку військової техніки, а як спосіб підвищення економічної ефективності діяльності структурних елементів Міністерства оборони України через оборонну реформу та реформування цілого сектору безпеки, в цілому.