Розглянуто юридичну природу та класифікацію обставин, що виключають злочинність діяння, в теорії кримінального права України, а також особливості звільнення за наявності таких обставин від кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством Йорданії. Визначено правильність та обгрунтованість об'єднання обставин, що виключають злочинність діяння, у єдиний кримінально-правовий інститут, який є системою взаємопов'язаних норм. Значну увагу приділено характеристиці необхідної оборони і крайньої необхідності, аналізу умов їх правомірності, оскільки саме ці обставини передбачені Кримінальним кодексом України та Йорданії. Інші обставини, що виключають злочинність діяння, є специфічними для кримінальних законів кожної країни. На основі порівняльно-правового аналізу обставин, що виключають злочинність діяння, в Україні та Йорданії розроблено пропозиції щодо удосконалення кримінальних законодавств обох держав.

Мета роботи - аналіз законодавчого врегулювання проблеми забезпечення сталого розвитку країн світу та України, а також практики регулювання сталого розвитку та визначення на цій основі напрямів їх подальшого вдосконалення. Задля досягнення мети досліджено елементи механізму управління сталим розвитком. Проаналізовано законодавчу базу забезпечення сталого розвитку України та її регіонів. Розглянуто особливості тлумачення поняття "сталий розвиток" у законодавстві України. Визначено інститути громадянського суспільства в Україні, які можуть сприяти сталому розвитку. Проаналізовано досвід регулювання сталого розвитку інших країн світу, таких як Данія, Норвегія, Ісландія, Швеція, Фінляндія, Німеччина. Розглянуто особливості регулювання сталого розвитку в країнах СНД. Визначено напрями подальшого вдосконалення законодавства та практики регулювання сталого розвитку в країнах світу.

Проаналізовано науково-практичне забезпечення імплементації концепції сталого розвитку в систему державного управління розвитком країни та її регіонів. Актуальність статті визначається необхідністю вирішення глобальних та національних проблем в умовах переходу до збалансованого економічного, соціального та екологічного розвитку. Мета роботи - узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду впровадження концепції сталого розвитку в нормативно-правову базу країни та її регіонів. Проведено аналіз досвіду провідних країн світу та України із формування елементів механізму державної підтримки сталого розвитку: законодавчого, організаційного та суспільно-громадянського, визначено їх переваги та недоліки. Доведено, що більшість країн світу займаються розробкою комплексу заходів щодо впровадження та стимулювання сталого розвитку, який містить законодавчі акти, державні стратегії сталого розвитку, програми або проекти зі сталого розвитку та індикатори його моніторингу. Визначено напрями подальшого удосконалення законодавства та практики регулювання сталого розвитку в Україні та інших країнах світу.

Розкрито питання сучасних екологічних проблем, визначено основні стратегічні напрями екологічної політики. Увагу приділено аргументації факторів впливу на екологічну політику держави та необхідності формування нового типу мислення й стратегії екологічної політики України.

Визначено, що для розв'язання екологічних проблем постає необхідність у створенні альтернативних рішень, а саме впровадження автоматизованої системи "Розумне місто" в кожне місто України та запровадження масштабної інтелектуальної системи управління "Розумна країна" в межах реалізації національної політики екологічної безпеки. Для реалізації екологічної стратегії "Розумна країна" в роботі визначено ключові напрямки її реалізації; проаналізовано поняття "екологічні інновації" та "інноваційні стратегії".

Проведено аналіз світового досвіду впровадження технологічних парків, їх ефективності, енерго- та ресурсозберігаючого режиму. З'ясовано, що технопарки є одним із пріоритетних напрямів інтеграції науки та виробництва. Проаналізовано дослідження зарубіжних і вітчизняних учених, що досліджували питання формування та функціонування технологічних парків в Україні. Визначено сучасний стан, тенденції діяльності, проблеми розвитку технопарків за умов української інфраструктури. Висвітлено суть, основні цілі та функції технопарків - ефективного засобу поліпшення інноваційного розвитку. Наголошено на важливості технопарків на сучасному етапі розвитку промисловості України. Визначено шляхи реалізації стратегії щодо формування технологічних парків на теренах України.

Досліджено правовий статус Української PCP у період перебудови. Проведено історико-правовий аналіз конституційного та міжнародного правового статусу УРСР до початку перебудови. Простежено процес обмеження суверенітету УРСР до 1985 р. Наведено позитивні та негативні аспекти міжнародної правосуб'єктності Української PCP. Проаналізовано конституційні й інші нормативно-правові акти 1985 - 1991 pp., що розширювали повноваження союзних республік. Досліджено процес прийняття Декларації про державний суверенітет України, її положення та законодавчу реалізацію її норм. Здійснено порівняння правового статусу Української PCP за 4-ма проектами нового Союзного договору. Запропоновано нове бачення правового статусу Української PCP у 1985 - 1991 pp. Рекомендовано використання вітчизняного досвіду державо- та правотворення під час проведення сучасної конституційної реформи.

Увагу приділено ролі екологічної безпеки (ЕБ) держави в системі національної безпеки. Проаналізовано нормативно-правову базу ЕБ України. Висвітлено особливості забезпечення стійкої ЕБ держави в умовах глобалізації. Розглянуто досвід зарубіжних країн у сфері забезпечення ЕБ держави. Визначено пріоритетні напрями державної політики України у сфері ЕБ. Подано інформацію про інноваційні стратегії у формуванні та реалізації національної політики ЕБ. Розглянуто технопарки як організаційний механізм упровадження енерго- та ресурсозберігальних технологій.

Досліджено теоретичні та практичні аспекти нормативної регламентації інституту підслідності в кримінальному провадженні (КП). Удосконалено доктринальне визначення поняття підслідності як сукупності правил, дотримання яких дозволяє встановити орган, що має здійснювати досудове розслідування кримінального правопорушення. Розкрито генезу теоретичних і нормативних основ інституту підслідності в КП. Охарактеризовано теоретичні підходи до визначення видів підслідності, здійснено їх доктринальну корекцію через призму законодавчих новацій та правозастосовної практики. Розглянуто специфіку реалізації інституту підслідності під час здійснення міжнародного співробітництва у сфері кримінального судочинства. На підставі проведеного дослідження, а також узагальнення правозастосовної практики виявлено недоліки правового регулювання інституту підслідності у кримінальному процесі, а також сформульовано науково обгрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства.

Систематизовано теоретико-методологічні засади і зміст наукової проблеми формування ефективної системи державного управління екологічною безпекою України в умовах сучасних глобальних викликів. Оцінено на основі системного й концептуально-порівняльного підходів місце та роль державної політики екологічної безпеки як частини національної безпеки держави в процесі побудови сучасної держави з урахуванням особливостей розвитку українського суспільства. Визначено специфіку державного управління при реалізації політики екологічної безпеки в контексті механізмів її формування. Окреслено методологічні аспекти формування ефективної екологічної політики держави виходячи з проблем національної безпеки Української держави в сучасних умовах. Особливу увагу приділено системному аналізу екологічної безпеки з точки зору єдиної соціоекосистеми у співвідношенні таких понять, як "людство - середовище проживання". Розкрито інституційно-організаційний механізм державного управління у сфері екологічної безпеки держави. Оцінено механізм глобального управління екологічною безпекою з точки зору глобалізаційних викликів сучасності. Окреслено на методологічному рівні загрози національній безпеці України в екологічної сфері та їх вплив на систему реалізації ефективної екологічної політики. Визначено й науково обгрунтовано досвід зарубіжних країн з формулювання та реалізації політики екологічної безпеки. Обгрунтовано використання механізмів державного управління екологічною безпекою України. Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що грунтуються на сучасних наукових засадах державно-управлінської, економічної та споріднених із ними наук. В основу методології дослідження було покладено системний підхід, методологічна специфіка якого визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкта і механізмів, що її забезпечують, виділення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину. Використано низку наукових методів, зокрема: соціологічний метод, що застосовувався для точнішого вимірювання й оцінювання процесів формування та взаємного впливу систем в контексті функціонування ефективної моделі державного управління екологічною безпекою держави як чинника національної системи забезпечення безпеки держави; гіпотетико-дедуктивний метод формування методології дослідження, що дав змогу сформувати гіпотезу дослідження, побудувати евристичні моделі державного управління екологічною безпекою України; дедуктивне доведення висунутої гіпотези дослідження не тільки підтвердило правильність формування його методології, справедливість висновків, а й надало можливість також висунути й верифікувати практичні рекомендації з удосконалення досліджуваного об'єкта; структурно-функціональний аналіз дозволив систематизувати елементи механізмів державного управління екологічною безпекою України; завдяки низці порівняльних методів з'явилася можливість провести комплексний і системний аналіз стану механізмів державного управління екологічною безпекою в Україні; статистичний метод надав змогу розкрити реальні й точні факти стану досліджуваного об'єкта; за допомогою прогностичного методу було визначено складові функціонально-цільової моделі державного управління екологічною безпекою; теоретико-концептуальний метод визначив напрям дослідження, втілений в аналізі функцій, структури та параметрів об'єкта, й дав змогу запропонувати стратегічні напрями вдосконалення механізмів державного управління системою екологічної безпеки держави в сучасних умовах.

Наведено вирішення наукового завдання щодо обґрунтування теоретичних положень та розроблення практичних рекомендацій з удосконалення механізму господарсько-правового забезпечення малого підприємництва в Україні. Визначено, що мале підприємництво необхідно вважати окремим об’єктом структурно-галузевої політики держави та вагомим сегментом у структурі національної економіки, як макрооб’єкт економічної політики держави, тому розробляти програми економічного розвитку необхідно з обов’язковим урахуванням стратегії розвитку малого підприємництва. Запропоновано обмежити можливості зловживання засобами державної підтримки малого підприємництва шляхом встановлення реєстраційної вимоги - одна фізична особа - один суб’єкт малого підприємництва, тобто фізична особа може бути засновником або співзасновником тільки одного підприємства, що може мати статус малого підприємства. Запропоновано встановити комплекс кваліфікаційних критеріїв, за якими суб’єктів господарювання можна відносити до малого підприємництва, а саме: вартість активів; кількість працівників; обсяг виробництва та реалізації продукції; споживання електроенергії та інших ресурсів тощо. Додатковим критерієм державної підтримки може бути встановлення спеціальної правосуб’єктності щодо суспільно корисних видів діяльності. Запропоновано доповнити Господарський кодекс України такою організаційно-правовою формою як сімейне підприємство, що має стати гібридною формою та синтезувати в собі окремі елементи організаційно-правових форм: товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство та виробничий кооператив.