Досліджено соціально-правову характеристику й історичні витоки єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин працівників органів внутрішніх справ (ОВС). Обгрунтовано необхідність проведення диференціації правового регулювання даних трудових відносин. Проаналізовано різні точки зору вчених-юристів на понятійний апарат і підстави диференціації правового регулювання трудових відносин. Досліджено проблеми оптимального співвідношення єдиного та диференційованого регулювання трудових відносин працівників ОВС. Визначено основні риси єдиного та диференційованого правового регулювання прийому на службу, робочого часу, часу відпочинку, трудової дисципліни та заробітної плати працівників ОВС. На підставі аналізу диференціації правового регулювання їх трудових відносин узагальнено та систематизовано її підстави. Запропоновано визначення понять внутрішньовідомчої диференціації. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинних та розробки нових нормативно-правових актів з питань співвідношення єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин працівників ОВС.

Розкрито поняття адміністративно-правових відносин у сфері телекомунікацій, їх місце серед інших суспільних відносин (економічних, екологічних, цивільних), проаналізовано механізм адміністративно-правового регулювання відносин у даній сфері, розглянуто поняття та класифікацію адміністративно-правових засобів охорони відносин у сфері телекомунікацій. Значну увагу приділено розкриттю сутності та підстав адміністративної відповідальності за порушення у сфері телекомунікацій, наведено юридичну характеристику адміністративних правопорушень у даній сфері, висвітлено особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері телекомунікацій.

Розглянуто теоретичні та практичні проблеми організації діяльності органів пожежного нагляду в забезпеченні національної безпеки України, а також функції посадових осіб органів пожежного нагляду, основні напрями їх діяльності. Запропоновано шляхи вирішення деяких проблем.

Предмет дослідження - система привласнення інтелектуального продукту національної економіки та її регулювання в Україні. Мета роботи - виявлення та розкриття генези суті, структури власності та привласнення інтелектуального продукту як умови інноваційного економічного зростання. Результати одержано з застосуванням інтеграційного методу, як квінтесенції: діалектичного методу - у разі розкриття рушійної ролі суперечностей в еволюції привласнення інтелектуального продукту; моделювання - залогічного узагальнення й конкретизації взаємодії належності та набуття як фрагментів людської діяльності; праксеологічного підходу - під час аналізу діяльнісної природи привласнення інтелектуального продукту; системного методу - у разі виявлення будови та структури привласнення інтелектуального продукту. На основі розробки гіпотези про праксеологічні витоки власності та привласнення, запропоновано певні новації до теорії власності. Розкрито проблеми структуризації відносин власності та привласнення. Проаналізовано економічний та юридичний аспекти власності. Виявлено обмеження та нерозв'язані проблеми цих підходів. Запропоновано варіант аналізу зародку, суті, структури власності і привласнення. Обгрунтовано їх класифікацію за критерієм рівнів суспільно-індивідуальної природи актора. Відповідно до цього критерію визначено зародок власності, еволюційний ряд привласнення, а також їх типи, види, форми. Запропоновано виділення базових складових привласнення олюднених сутнісних людських сил, які визначають його амбівалентну природу. Галузь застосування результатів. Використання запропонованої структури власності й привласнення інтелектуального продукту сприяє виявленню загального напрямку формування умов інноваційного економічного зростання - розвитку мережі привласнення інтелектуального продукту в країнах з ринковою економікою. Висновки: виявлено, що первинною "клітинкою" власності є собст. Його суть може бути охарактеризована суперечливою єдністю власнення і чуження СЛС. У своєму розвитку власність постає як відносини між людьми з приводу привласнення СЛС. Вперше визначено базові складові привласнення олюднених сутнісних людських сил, які визначають його амбівалентну природу: належність традиційної сукупності цих сил як частина відносин між людьми з приводу привласнення опанованих олюднених сутнісних людських сил; набуття інновативної сукупності цих сил як частина відносин між людьми з приводу привласнення нових олюднених сутнісних людських сил. Удосконалено взаємодію належності та набуття олюднених СЛС опосередковано відношенням суб'єктів до цих сил як до своїх. Еволюційний ряд привласнення представлено через: сторони його зародку (належність, набуття); процес взаємодії належності та набуття в "суб'єкт-об'єктній" площині (захоплення, усвідомлення), і двоєдиності актора (відчуження, експлуатація); мережеве утворення екстеріоризації набуття у складі поліатрибутивних елементів належності. Розвиток діяльнісних основ та еволюційних зв'язків привласнення інтелектуального продукту визначає його суть як категорії, що виражає виробничі відносини з приводу актуалізації олюднених СЛС.

Розкрито історичні передумови й об’єктивну обумовленість формування системи трудового права України. Розкрито сутність та елементи структури системи трудового права. Запропоновано характеристику системи джерел трудового права України та її структури. Розкрито особливості нормативно-правових актів як структурних елементів системи джерел трудового права України. Охарактеризовано поняття й особливості підзаконних нормативно-правових актів про працю в системі джерел трудового права України. Визначено роль соціально-партнерських і локальних нормативно-правових актів у системі джерел трудового права України. З’ясовано проблеми співвідношення системи трудового права та системи трудового законодавства України. Опрацьовано заходи щодо підвищення ефективності дії трудового законодавства України.

Висвітлено основні положення сучасного трудового права України та порядку проходження служби в Національній поліції України. Матеріал підготовлено на підставі норм чинного національного законодавства й сучасних напрацювань науки трудового права. Видання присвячено 25-річчю Харківського національного університету внутрішніх справ. Зазначено, що якісне функціонування та розвиток сучасних держав залежать від різних чинників, серед яких особливе місце посідає рівень соціальної безпеки в державі. Обгрунтовано вагомий вплив забезпечення державними органами якості права людини на працю, оскільки праця є основною та неодмінною умовою людського буття, що забезпечує задоволення власних потреб людини та потреб суспільства і держави.

Визначене авторське розуміння правового простору місцевого самоврядування як складного соціального, політико-правового феномену, який виникає внаслідок скерованої телеологічно-обґрунтованої діяльності як держави, так й суб’єктів локального соціуму, шляхом формування його нормативно-суб’єктної, нормативно-об’єктної і нормативно-просторової бази, з метою вирішення екзистенційних питань існування та функціонування територіальної громади. Удосконалено положення про те, що питання децентралізації публічної влади та розвиток в її умовах місцевого самоврядування є пов’язаними між собою генетичним зв’язком, бо в основі такої децентралізації лежить перерозподіл компетенційно-владних повноважень, а з ними й перерозподіл фінансових, матеріальних, кадрових, організаційних та нормативних ресурсів, що будуть спрямовані по типу "зверху – вниз" – результатом чого є формування власної компетенційної бази місцевого самоврядування, його суб’єктів та органів і, як наслідок, об’єктивне посилення, розвиток, вдосконалення і зростання самостійності в нормативно-управлінському аспекті цього інституту локальної демократії. Дістали подальшого розвитку положення, що розвиток концепції локальної демократії на територіях пострадянських національних держав, включаючи й Україну, характеризується сприйняттям ними певних теоретичних моделей, які застосували і легалізували принципи субсидіарності, децентралізації та регіоналізації. Цьому суттєво сприяла діяльність міжнародних міжурядових організацій, зокрема таких, як Рада Європи, в рамках яких було розроблено цілу низку міжнародно-правових актів, які формалізували принципи локальної демократії у вигляді міжнародних стандартів.