Відзначено, що правовідносини у сфері власності на природні ресурси в Україні ще не зазнали якісних змін і значною мірою відображають відомчі чи галузеві інтереси. Реформування відповідних відносин стосується, передусім, раціонального розподілу повноважень з управління та прав власності на природні ресурси між різними рівнями державного управління, а також органами місцевого самоврядування. Основним суб'єктом власності на природні ресурси залишається держава. Разом з тим, у межах створення умов для найбільш ефективного природокористування, складовою процесу диверсифікації форм власності має бути і приватна власність на природні ресурси.

Досліджено реалізацію різних проєктів, спрямованих на розвиток територіальних громад в Україні. В основу роботи покладено видання Інституту громадянського суспільства: «Локальна ідентичність як умова розвитку об’єднаних територіальних громад» 2016 року та навчальний посібник «Локальна ідентичність і об’єднані територіальні громади» 2017 року, які були розроблені за сприяння Програми Ради Європи «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні». Проаналізовано різні теоретичні аспекти територіальної ідентичності, її важливість для розвитку та збереження громади як первинної одиниці місцевого самоврядування, зроблено спробу показати загрози від розмивання місцевої ідентичності чи навпаки її надмірного виокремлення серед інших ідентичностей. Наведено різні інструменти впливу на ідентичність, а також способи її формування на основі українського досвіду.