Розглянуто теоретичні положення інформаційних систем і технологій. Наведено шляхи використання в юридичній діяльності експертних систем, систем підтримки прийняття рішень, Інтернет-технологій. Висвітлено проблеми та викладено засоби захисту інформації, запропоновано системи автоматизації діловодства та ділових процесів, системи електронної комерції, інформаційні системи органів законодавчої та судової влади, прокуратури, Міністерства юстиції та Міністерства внутрішніх справ.

Рассмотрены теоретические положения информационных систем и технологий. Приведены пути применения в юридической деятельности экспертных систем, систем поддержки принятия решений, Интернет-технологий. Освещены проблемы и изложены средства защиты информации, предложены системы автоматизации делопроизводства и деловых процессов, системы электронной коммерции, информационные системы органов законодательной и судебной власти, прокуратуры, Министерства юстиции и Министерства внутренних дел.

Викладено основи криптографічного захисту інформації за допомогою системи PGP, управління документами на основі програмно-технологічного комплексу "DIS:class", використання правових інформаційно-пошукових систем, пошуку правових документів у Глобальній мережі правової інформації (GLIN) та в системі "Закони та підзаконні акти України в Інтернет", а також пошуку інформації в реєстрах Міністерства юстиції України.

Изложены основы криптографической защиты информации с помощью системы PGP, управления документами на основе программно-технологического комплекса "DIS:class", использования правовых информационно-поисковых систем, поиска правовых документов в Глобальной сети правовой информации (GLIN) и в системе "Законы и подзаконные акты Украины в Интернет", а также поиска информации в регистрах Министерства юстиции Украины.

Розглянуто проблеми теорії правового інформування та права на правову інформацію, визначено його категоріальний правовий апарат, висвітлено особливості діяльності друкованих засобів масової інформації у сфері правового інформування в Україні, проаналізовано нормативно-правовий режим діяльності преси у напрямку правового інформування. На підставі результатів теоретичного аналізу юридичної літератури, нормативних матеріалів, узагальнення практики та статистичної інформації розкрито питання засад правового інформування, його співвідношення з інститутами інформаційного права. Показано фактори, які впливають на здійснення правового інформування пресою в Україні, вимоги, які ставляться до даної діяльності. Здійснено класифікацію головних видів правового інформування за ознаками нормативності та видів правових форм діяльності держави.

Досліджено нормативні акти, які регулюють відповідні правовідносини на різних етапах розвитку вітчизняного суспільства. Визначено специфіку феномену мирних зібрань і права на зібрання у контексті загальної теорії прав людини. Розглянуто міжнародні стандарти у сфері реалізації даного права глобального та регіонального характеру. Проаналізовано специфіку правових механізмів права на мирні зібрання у законодавстві іноземних держав. Розкрито особливості нормативної бази, що міститься у поточному законодавстві України щодо проблеми мирних зібрань. Здійснено аналіз перспектив вдосконалення правового забезпечення реалізації відповідного права. Охарактеризовано основні положення закону про мирні зібрання та вказано на першочергові заходи щодо покращення ситуації з реалізацією права на мирні зібрання в Україні.

Розкрито сутність і зміст права на мирні зібрання (МЗ) в контексті сучасної правової доктрини. Проаналізовано міжнародні стандарти й іноземний досвід у сфері права на МЗ. Доведено необхідність комплексного аналізу вітчизняної системи нормативних актів за даних проблем. Показано недосконалість національних механізмів правового забезпечення реалізації права на МЗ та необхідність моделювання ефективних правових конструкцій у цій сфері. Наведено рекомендації щодо вдосконалення правового забезпечення реалізації конституційного забезпечення права на МЗ в Україні.

Висвітлено теоретичні та практичні проблеми структурних механізмів правового інформування населення в Україні. Проаналізовано особливості механізмів правового інформування як форми правового й інформаційного впливу, а також механізму організаційно-правової та фінансової діяльності. Розкрито специфіку механізмів правового інформування, надано їх визначення та классифікацію. Розглянуто соціальне значення діяльності преси у сфері правового інформування громадян. Обгрунтовано поняття, види та функції законодавчого врегулювання діяльності ЗМІ. Висвітлено актуальні питання розробки, ухвалення, фінансування та реалізації міжнародних і національних програм як правових форм забезпечення правового інформування населення.

Освещены теоретические и практические проблемы структурных механизмов правового информирования населения в Украине. Проанализированы особенности механизмов правового информирования как формы правового и информационного влияния, а также механизма организационно-правовой и финансовой деятельности. Раскрыта специфика механизмов правового информирования, даны их определения и классификация. Рассмотрено социальное значение деятельности прессы в сфере правового информирования граждан. Обоснованы понятие, виды и функции законодательного урегулирования деятельности СМИ. Освещены актуальные вопросы разработки, принятия, финансирования и реализации международных и национальных программ как правовых форм обеспечения правового информирования населения.

Висвітлено поняття, предмет, методи та джерела науки державного будівництва та місцевого самоврядування, місце цієї галузі знання в системі державознавчих наук. Розглянуто питання організації діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, зокрема, порядок формування, структуру, функції, форми та методи роботи Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, глави держави, а також органів місцевого самоврядування. Проаналізовано правовий статус та організацію роботи зазначених органів у цілому та їх структурних підрозділів, а також окремих посадових осіб. Увагу приділено організації роботи судової влади, прокуратури та інших правоохоронних органів України, акцентовано на порядку їх формування, системі та компетенції. Наведено детальну інформацію про державні органи АР Крим (Верховну Раду АР Крим, виконавчі органи, Представництво Президента України в АР Крим).

Індекс рубрикатора НБУВ: Х911.31 + Х809(4УКР)325

Рубрики:

Особисті, політичні, громадянські, економічні, соціальні і культурні права

Державне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х893.9(4УКР)740.11

Рубрики:

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Х893.9(4УКР)411

Рубрики:

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено питаня правового регулювання, теоретичні та прикладні проблеми інституту відводу, самовідводу, процесуального порядку заявлення та вирішення відводу посадових осіб, які ведуть провадження в кримінальній справі. Сформульовано поняття "відвід", "самовідвід", визначено їх характерні ознаки. Проаналізовано підстави для самовідводу та відводу. Визначено межі права на заявлення відводу, оптимальну форму його реалізації та вирішення самовідводу, відводу судді, прокурора, слідчого. Розроблено пропозиції з удосконалення норм КПК України.

Визначено поняття та суть кримінально-процесуальних гарантій, здійснено їх науково-обгрунтовану класифікацію. З'ясовано функціональну спрямованість іституту відведення та самовідводу посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження. Окреслено місце і значення інституту відводу та самовідводу посадових осіб, які ведуть кримінальне провадження, у структурі кримінально-процесуальних гарантій. Процесуальні значення інституту відводу та самовідводу полягає в тому, що він одночасно є гарантією прав особистості, адже створює можливість усунути на законних підставах таку посадову особу, яка проявляє необ'єктивність. Такий правогарантуючий ефект інституту відводу та самовідводу дозволяє також його визнати і гарантією правосуддя.

Традиційним в нашому законодавстві є розмежування функції вирішення справи від інших процесуальних функцій і це порушення згідно п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку, ухвали. Недопущення змішування функцій учасників кримінально-процесуальної діяльності - важлива гарантія прав сторін в процесі і для цього існує інститут відводів. Це може бути пояснено і з точки зору психології, адже суміщення в одній особі функції правосуддя та будь-якої іншої функції чи ролі суперечить її законам. За необхідне передбачити такий спосіб забезпечення засади змагальності, який би заборонив виконувати одному учаснику кримінального процесу дві або більше функції у одному кримінальному провадженні. Самовідвід чи відвід судді слід застосовувати і до тих ситуацій, коли він виконував в даному провадженні інші процесуальні функції як до, так і після обрання (призначення) на посаду судді.

Розглянуто пам'ятки права давного Риму, які регулювали на різних етапах існування Римської Імперії підстави та процедуру заявлення та вирішення відводу суддів його коментарі видатними філософами та юристами, сучасні наукові дослідження. У ранньому римському праві існувало правило, згідно з яким суддя обирався за взаємною згодою сторін на основі списку відповідних кандидатів, що складався претором, і вони мали рівні права на його відвід. Підставами для відводу судді у ранньому римському праві визнавали участь у справі на боці сторони, а також майновий інтерес у справі. Сторони могли посилатися на ці обставини, але не мотивувати їх. У пізній період римського права відбувся перехід судової влади до імператорських чиновників. Суддя для конкретної справи міг призначатися імператором, магістратом. Немотивованиі відводи не допускалися. Підстава для відводу судді була розширена і зводилася до будь-яких обставин, що викликають сумніви у неупередженості. Виявлено успадкування сучасним правом підходу щодо підстав для відводу судді та вимоги обгрунтовувати її доказами.

З'ясовано історичний та етимологічний аспект, процесуальну природу невмотивованого відводу кандидату у присяжні, його значення для формування складу суду присяжних у кримінальному провадженні відповідно до інтересу його сторін. Узагальнено доступні пам'ятки права, акти законодавства та судову практику низки держав світу. З'ясовано ситуації, за яких доцільним є заявлення невмотивованого відводу кандидату у присяжні. Розглянуто юридичні та психологічні рекомендації закордонних фахівців. Зроблено висновок, що запровадження права на невмотивований відвід кандидату у присяжні у наше чинне законодавство як окремий крок для його вдосконалення не видається доцільним.

З'ясовано історичний та етимологічний аспект, процесуальну природу невмотивованого відводу кандидату у присяжні, його значення для формування складу суду присяжних у кримінальному провадженні відповідно до інтересу його сторін. Узагальнено доступні пам'ятки права, акти законодавства та судову практику низки держав світу. З'ясовано ситуації, за яких доцільним є заявлення невмотивованого відводу кандидату у присяжні. Розглянуто юридичні та психологічні рекомендації закордонних фахівців. Зроблено висновок, що запровадження права на невмотивований відвід кандидату у присяжні у наше чинне законодавство як окремий крок для його вдосконалення не видається доцільним.

З'ясовано історико-правовий аспект, зміст, функціональне навантаження норми про незмінність прокурора у кримінальному процесі. Визначено суб'єктів та період кримінального провадження, на які поширює дію норма про незмінність прокурора. Окреслено сукупність законних підстав для заміни прокурора, найбільш неоднозначні із яких піддано аналізу. Встановлено причини недотримання норми про незмінність прокурора; сформульовано науково обгрунтовані пропозиції для удосконалення чинного КПК та практики його застосування.

Присвячено системному та грунтовному аналізу особливостей правового регулювання соціального забезпечення працівників поліції в Україні. Досліджено сутність трудоправового статусу працівника поліції, з’ясовано особливості правового регулювання соціального забезпечення працівників поліції, проаналізовано спільні та відмінні риси соціального забезпечення працівників поліції та міліції. Охарактеризовано систему принципів соціального забезпечення працівників поліції. З’ясовано класифікацію функцій соціального забезпечення працівників поліції. Виокремлено гарантії соціального забезпечення працівників поліції. Здійснено теоретико-правову характеристику їх змісту. Установлено проблеми правового регулювання соціального забезпечення працівників поліції, а також надано пропозиції щодо їх вирішення. Сформовано шляхи запозичення позитивного зарубіжного досвіду щодо правового регулювання соціального забезпечення працівників поліції.

Представлено системне наукове дослідження організаційно-тактичних засад поліцейської юрисдикції, здійснено кримінологічний аналіз кримінальних правопорушень в Україні. Запропоновано шляхи вдосконалення системи запобігання злочинності в умовах воєнного стану, охарактеризовано особливості правової діяльності працівників поліції у виявленні та розкритті злочинів, акцентовано увагу на особливостях правової кваліфікації та розслідування злочинів в умовах воєнного стану, охарактеризовано особливості превентивної діяльності поліцейських в умовах воєнного стану, розглянуто питання забезпечення та захисту прав дитини в умовах воєнного стану, названі складові безпеки працівників Національної поліції України в умовах воєнного стану.