Вперше розглянуто питання кваліфікації ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових внесків державі за чинним Кримінальним кодексом України. Проаналізовано чинники, які обумовлюють встановлення кримінальної відповідальності за такі діяння, принципи та підстави кваліфікації відповідних посягань, розкрито зміст ознак норм КК України, за якими кваліфікується ухилення від оподаткування в державі. Сформульовано рекомендації щодо правильного застосування відповідних кримінально-правових норм у слідчо-прокурорській та судовій практиці, а також пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства.

Проаналізовано Кримінальний кодекс України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Описано особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Наведено нормативно-правові акти, які повинні враховуватися у разі застосування статей Кодексу. Вміщено перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Прокоментовано всі зміни, які були внесені до Кримінального кодексу України з моменту набрання ним чинності, докладно роз'яснено його положення, судову практику застосування.

Прокомментированы все изменения, которые были внесены в Криминальный кодекс Украины с момента вступления его в силу, подробно розъяснены его положения, судебная практика применения.

Прокомментирован Уголовный кодекс Украины (УКУ), вступивший в силу 1 сентября 2001 г. Адаптированы в комментарии к новому УКУ разъяснения в уголовных делах, которые были даны Пленумом Верховного Суда Украины в постановлениях 1963 - 2000 гг. Приведены нормативно-правовые акты, которые должны учитываться при применении статей Кодекса. Освещены основные положения Общей и Особенной частей Кодекса, в частности, вопросы о видах и стадиях преступления и наказания, формах вины, назначении наказания, освобождении от уголовной ответственности и от наказания и его отбывания, судимости, принудительных мерах медицинского характера и лечения, особенности уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних. Рассмотрены вопросы Кодекса о преступлениях против основ национальной безопасности Украины, жизни и здоровья, свободы, чести и достоинства личности.

Прокоментовано всі зміни, які були внесені до Кримінального кодексу України (ККУ) з моменту набрання ним чинності (2001 р.). Висвітлено положення Загальної й Особливої частин чинного ККУ з урахуванням судової практичної діяльності його застосування. У Загальній частині ККУ викладено питання щодо видів і стадій злочинів, співучасті у злочині, обставин, що виключають злочинність діяння, звільнення від кримінальної відповідальності, видів і призначення покарання, судимості, примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. В Особливій частині розглянуто питання щодо злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи, власності, громадської безпеки, безпеки виробництва, громадського порядку та моральності, правосуддя, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Прокомментированы все изменения, которые были внесены в Уголовный кодекс Украины (УКУ) с момента его вступления в силу (2001 г.). Освещены положения Общей и Особенной частей действующего УКУ с учетом судебной практической деятельности его применения. В Общей части УКУ изложены вопросы о видах и стадиях преступлений, соучастии в них, обстоятельствах, исключающих преступность деяния, освобождении от уголовной ответственности, видах и назначении наказания, судимости, принудительных мерах медицинского характера и принудительном лечении, особенностях уголовной ответственности и наказании несовершеннолетних. В Особенной части рассмотрены вопросы о преступлениях против основ национальной безопасности Украины, жизни, здоровья, воли, чести и достоинства личности, собственности, гражданской безопасности, безопасности производства, гражданского порядка и моральности, правосудия, мира, безопасности человечества и международного правопорядка.

З урахуванням законодавчих новел і сучасної судової практики роз'яснено положення чинного Кримінального кодексу України. Увагу приділено питанням кримінальної відповідальності та звільнення від неї, примусовим заходам медичного характеру та примусовому лікуванню, особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Розкрито проблеми розуміння окремих кримінально-правових термінів і ознак конкретних злочинів. Прокоментовано закони та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються злочинів проти виборчих прав громадян, власності, довкілля, громадської безпеки, безпеки руху й експлуатації транспорту.

С учетом законодательных новелл и современной судебной практики разъяснены положения действующего Криминального кодекса Украины. Уделено внимание вопросам криминальной ответственности и освобождения от нее, принудительным мерам медицинского характера и принудительному лечению, особенностям криминальной ответственности и наказания несовершеннолетних. Раскрыты проблемы понимания отдельных криминально-правовых терминов и признаков конкретных преступлений. Прокомментированы законы и подзаконные нормативно-правовые акты, касающиеся преступлений против избирательных прав граждан, собственности, окружающей среды, гражданской безопасности, безопасности движения и эксплуатации транспорта.

Проаналізовано проблему розмежування складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у виді шкоди здоров'ю людини. Висвітлено роль форми вини у розмежуванні даних злочинів, визначено їх співвідношення, зокрема, умисне та необережне заподіяння шкоди здоров'ю людини. Наведено правила кримінально-правової кваліфікації, що застосовуються до злочинів, у складах яких шкода здоров'ю людини є спільною ознакою.

Проанализирована проблема разграничения составов преступлений, общим свойством которых являются опасные последствия в виде вреда здоровью человека. Освещена роль формы вины в разграничении данных преступлений, определено их соотношение, в частности, умышленное и неосторожное причинение вреда здоровью человека. Приведены правила криминально-правовой квалификации, применяемых к преступлениям, в составе которых вред здоровью человека является общим свойством.

Проаналізовано підходи до критеріїв відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень, висловлені у кримінально-правовій літературі. Вказано на причини, що породжують труднощі в практиці застосування права в частині встановлення співвідношення між злочинами й іншими правопорушеннями.

Проаналізовано стан дослідження проблеми кримінальної відповідальності (КВ) за злочини проти статевої свободи (СС) і статевої недоторканості особи (СНДО) в кримінальному праві України. Описано систему злочинів, що заподіюють шкоду СС і СНДО. Розглянуто питання щодо розуміння ознак складів даних злочинів, розмежування їх складів у випадку конкуренції кримінально-правових норм, та з суміжними складами злочинів. Визначено кваліфікацію злочинів, вчинених в поєднанні з іншими. Висвітлено перспективи розвитку законодавства про КВ за вказані злочини.

Проанализировано состояние исследования проблемы уголовной ответственности (УО) за преступления против половой свободы (ПС) и половой неприкосновенности лиц (ПНПЛ) в уголовном праве Украины. Описана система преступлений, причиняющих вред ПС и ПНПЛ. Рассмотрены вопросы относительно понимания признаков составов данных преступлений, разграничения их составов в случае конкуренции уголовно-правовых норм, и со смежными составами преступлений. Определена квалификация преступлений, совершенных совместно с другими. Освещены перспективы развития законодательства об УО по указанным преступлениям.

Проанализированы и прокомментированы основные положения Уголовного кодекса Украины. Дано толкование отдельных уголовно-правовых терминов, признаков конкретных преступлений и подходов к их классификации. Рассмотрены вопросы уголовной отвественности и освобождения от нее, особенности уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних, принудительные меры медицинского характера. Уделено внимание преступлениям против основ национальной безопасности Украины, свободы, чести и достоинства личности, общественного порядка и нравственности, избирательных прав граждан, собственности, окружающей среды, безопасности движения и эксплуатации транспорта, а также преступлениям в сферах служебной и хозяйственной деятельности, использования электронно-вычислительных машин (компьютеров) и компьютерных сетей, оборота наркотических средств и психотропных веществ.

Розкрито поняття теорії розмежування складів злочинів та її місце в системі кримінально-правової науки. Викладено типи співвідношення складів злочинів і складів адміністративних правопорушень, що мають спільні ознаки. Охарактеризовано відмінність суміжних складів злочинів від інших типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. Наведено критерії відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень. Досліджено питання розмежування складів злочинів за їх окремими ознаками. Розглянуто особливості розмежування складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті людини. Висвітлено перспективи розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Визначено роль форми вини в розмежуванні складів злочинів, спільною ознакою яких є суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров'ю людини.

Проаналізовано концептуальні засади проблеми розмежування складів злочинів і встановлення взаємозв'язку систем, у яких здійснюється розмежування складів злочинів і відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень; виявлення об'єктів - складів правопорушень як елементів системи законодавчих моделей деліктної поведінки; визначення ролі окремих ознак складів злочинів у процесі розмежування елементів в системі законодавчих моделей кримінально-караної поведінки. Розкрито кримінально-правовий зміст понять "розмежування складів злочинів", "відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень", "спільні ознаки складів злочинів", "розмежувальні ознаки складів злочинів", "суміжні склади злочинів". Подано перелік типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. Обгрунтовано тезу про однорідність закономірностей розмежування складів злочинів і відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень. З'ясовано функції окремих ознак як критеріїв розмежування елементів у системі законодавчих моделей кримінально-караної поведінки залежно від їх місця в системі складу злочину. На підставі здійсненого аналізу зроблено пропозиції щодо законодавчої техніки моделювання розмежування складів злочинів і забезпечення правильної кримінально-правової кваліфікації.

Обгрунтовано теоретичні та методологічні засади, розроблено науково-практичні рекомендації щодо формування інформаційного забезпечення системи надання електронних державних послуг. Розкрито базові дефініції у сфері формування інформаційного забезпечення системи надання електронних державних послуг. Запропоновано модель формування інформаційного забезпечення системи надання електронних державних послуг. Розроблено концепцію удосконалення формування інформаційного забезпечення надання електронних державних послуг, організаційний механізм формування універсальної системи підтримки ухвалення управлінських рішень та швидкого доступу до широкого спектру державних послуг. Удосконалено систему інформаційного забезпечення надання електронних державних послуг. Визначено систему принципів реалізації моделі державного управління інформаційними потоками у цій сфері. Наведено класифікацію електронних державних послуг за ознаками. Запропоновано науково-практичні заходи щодо удосконалення напрямів формування інформаційного забезпечення системи надання електронних державних послуг.

Розкрито суть проблеми прекаріату в системі державного управління. Охарактеризовано вроджені риси громадянина, які важливо знати та враховувати в системі державної служби. Проаналізовано проблему прекаріату в Україні із врахуванням вроджених факторів особистості. Описано висновки щодо доцільності врахування прекаріату в системі державного управління.

Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретичних засад та розробленні засобів удосконалення механізмів розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу апарату органів публічної влади в Україні. Визначено, що наукове розуміння сутності та структури названих механізмів комплексно охоплює організаційно-правовий, соціально-психологічний та мотиваційно-операційний. Механізм розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу апарату органів публічної влади розглядається як комплекс методів та заходів, сукупності послідовних дій організаційно-правового, комунікаційного, соціально-психологічного та мотиваційно-операційного характеру, що ґрунтуються на принципах публічного управління й ці дії спрямовані на подолання суперечності інтересів держави та громадськості щодо підвищення ефективності публічного управління на всіх рівнях розвитку ресурсного потенціалу апарату органів публічної влади в Україні. Здійснено систематизацію основних тенденцій сучасного стану розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу апарату органів публічного врядування в Україні шляхом виокремлення та характеризації наступних тенденцій: недостатнього урахування вродженого ресурсного потенціалу професійної компетентності публічних службовців; нерозвинутої системи створення професіограм для різних посад в системі публічного управління; відсутності врахування у процесі добору кадрів в публічному управлінні балансу між вимогами професії (посади) та індивідуально-психологічною відповідністю особи; відсутності комплексного підходу щодо методів формування та розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу кадрового апарату органів публічної влади тощо. Обґрунтовано концептуальну трирівневу модель розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу апарату органів публічної влади, що полягає у синергетичній єдності інституційного, комунікаційного та інтроперсонального рівнів і включає комплекс механізмів організаційно-правового, соціально-психологічного та мотиваційно-операційний характеру щодо розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу апарату органів публічної влади. Запропоновано низку стратегічних пріоритетів розвитку соціально-психологічного ресурсного потенціалу апарату органів публічної влади в Україні, зокрема наступних: розробка та реалізація державної цільової програми підвищення індексу людського розвитку та зростання інтелектуального потенціалу нації; розробка нової державної політики вдосконалення кадрового потенціалу; формування нового управлінського мислення; якісне оновлення системи підготовки та перепідготовки кадрів в системі публічного управління; створення професіограм для різних посад в системі публічного управління; формування нульової терпимості до корупції; формування громадянської позиції, патріотизму та політичної культури служіння Батьківщині; організаційна культура органів публічного врядування, подолання професійних стереотипів та професійного вигорання; якісна освіта впродовж життя; он-лайн освіта.

Досліджено концептуальні погляди на цифрову дипломатію як інструмент масової комунікації в публічному управлінні. Наведено різні інтерпретації експертів - фахівців міжнародних відносин та інформаційних комунікаційних технологій для досягнення дипломатичних цілей. Особливу увагу приділено так званій "цифровій дипломатії" як формі публічної дипломатії, яка надає дипломатичні послуги як власним громадянам, так і громадянам зарубіжних країн. Обгрунтовано, що використання цифрової дипломатії у публічному управлінні дає змогу просувати зовнішньополітичні інтереси держави в рамках розвитку міжнародних відносин.

Керуючись принципом субсидіарності, тобто допоміжної до національного законодавства держав-учасниць Ради Європи дії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Європейський суд з прав людини послідовно заперечує належність до його повноважень перевірки того, чи правильно здійснили оцінку доказів національні суди у провадженнях за заявами про порушення права на справедливий суд. Водночас, Європейським судом з прав людини напрацьовані стандарти кримінального процесуального доказування, які утворюють складну і розгалужену систему, не всі елементи якої закріплені у національному українському законодавстві. Зауважено, що Інститут кримінального процесуального доказування є набагато ємніший, ніж це відображено у практиці Європейського суду з прав людини. Його правові позиції становлять лише одну з граней цього інституту. Але їхнє застосування у кримінальному процесуальному доказуванні, зокрема й торгівлі людьми, і пов’язаних кримінальних правопорушень, дає змогу реально і ефективно захищати права людини у кримінальному провадженні, що і є метою права Конвенції. Висвітлення вказаних питань і с предметом цього монографічного дослідження. Для практичних працівників, оскільки монографія виконана на замовлення одного з підрозділів Національної поліції України, науковців, здобувачів вищої освіти, суддів, адвокатів.