Описано правовий статус учасників договору про спільну діяльність (СД). Розкрито вимоги, які законодавство ставить до учасників договору про СД, залежно від мети договору. Зроблено висновок про те, що договір про СД регулює внутрішні відносини між учасниками, що здійснюють СД. Для здійснення діяльності, яка згідно із законодавством України підлягає ліцензуванню, достатньо, щоб хоча б один із учасників договору про СД мав відповідний дозвіл.

Комплексно досліджено правове регулювання договору про спільну діяльність в Україні. Наведено визначення поняття "договір про спільну діяльність" та його місце у загальній класифікації цивільних договорів. Системно досліджено правові форми здійснення зазначеної діяльності. Значну увагу приділено ознакам і видам договорів про спільну діяльність, правовому регулюванню їх укладання та припинення. Проаналізовано проблемні аспекти державної реєстрації окремих видів даних договорів. Досліджено особливості заміни учасників та їх відповідальності за договором про спільну діяльність. Наведено пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства України.

Здійснено теоретичне дослідження правового регулювання спільної діяльності простого товариства, відображено правові позиції щодо застосування договорів про спільну діяльність за умов здійснення різних видів цієї діяльності без створення юридичної особи. Висвітлено історію становлення простого товариства. Подано бачення місця договору про спільну діяльність серед інших цивільно-правових договорів. Узагальнено сучасний досвід договірного регулювання спільної діяльності простого товариства у поєднанні теорії та практики.

На основі норм чинного законодавства (станом на 01.06.2013 р.) здійснено теоретичне дослідження правового регулювання відносин щодо електронного правочину, відображено правові позиції щодо застосування укладення та виконання електронного правочину. Подано бачення поняття, класифікації електронних правочинів, їх динаміки та застосування у окремих видах діяльності учасників цивільних правовідносин. Узагальнено сучасний вітчизняний та міжнародний правозастосовчий досвід з цього питання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х839(4Укр)014.143

Рубрики:

Цивільне і торгове право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено наукове дослідження електронного правочину в цивільному праві України. Здійснено огляд літератури, законодавства та практики його застосування за темою дослідження. Особливу увагу приділено загальнотеоретичним питанням, зокрема, поняттю й ознакам електронних правочинів, їх класифікації, співвідношенню із суміжними терміно-поняттями. Розглянуто особливості використання електронних правочинів як електронних документів з огляду на індивідуалізацію сторін правочину, забезпечення цілісності та незмінності змісту електронного правочину, використання електронного підпису. Досліджено питання динаміки електронних правочинів в частині їх укладення та виконання. Проаналізовано вчинення окремих видів електронних односторонніх правочинів, електронного правочину у сферах електронної торгівлі (комерції), банківських відносин, страхових відносин, а також відносин зі споживачем. Окрему увагу приділено використанню електронних повідомлень у міжнародних контрактах (договорах).

Розглянуто проблемні питання, пов'язані із застосуванням електронних підписів у сучасних правовідносинах, їх юридичну природу та перспективи застосування в країнах ЄС та інших державах.

Проведено комплексний історично-правовий аналіз кодифікаційних актів цивільного законодавства на українських землях у період 1797 - 1991 рр. Визначено поняття кодифікації цивільного законодавства, запропоновано авторську класифікацію кодифікацій цивільного законодавства, а саме: за глибиною та обсягом охоплення нормативно-правового матеріалу, за характером його переробки, за формою кодифікаційного нормативного матеріалу і за формою кодифікаційного акта. Встановлено періодизацію розвитку цивільного законодавства у кодифікаційних актах, виділено п'ять періодів кодифікації цивільного законодавства на українських землях. Визначено особливості становлення цивільного законодавства у загальних (не галузевих) кодифікаціях, зокрема в Руській Правді, Литовських статутах, Соборному Уложенні 1649 р. і Правах, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. Розкрито особливості зародження Галицького цивільного кодексу 1797 р. у як першої галузевої кодифікації цивільного законодавства, а також інших кодифікацій цивільного законодавства на українських землях у складі Австрійської та Австро-Угорської імперій, Російської імперії та за часи радянської України, як-от: Галицький цивільний кодекс 1797 р., Загальне цивільне уложення Австрійської імперії 1811 р., Зібрання малоросійських прав 1807 р., Звід законів цивільних Російської імперії 1832 р., Звід місцевих законів західних губерній 1837 р., проект Цивільного уложення 1905 р., ЦКУСРР 1922 р., Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р., ЦК УРСР 1963 р., Основи цивільного законодавства Союзу РСР та республік 1991 р., їх проекти.

Розглянуто принцип спеціалізації як вихідний принцип адміністративного судочинства у контексті визначення підвідомчості та підсудності адміністративних прав. Розкрито поняття судової справи. Проаналізовано моделі організації адміністративної юстиції в державах-членах Європейського Союзу та деяких арабських країнах. Приділено увагу проблемам формування та перспективам розвитку адміністративних судів в Україні. Обгрунтовано передумови захисту в адміністративному процесі прав, свобод, інтересів учасників адміністративно-правових відносин. Визначено ознаки державно-службових відносин під час розгляду справ адміністративної юстиції. Охарактеризовано шляхи забезпечення безумовного виконання судового рішення. З'ясовано особливості застосування джерел права в адміністративному судочинстві України під час розгляду справ щодо реалізації гарантій у сфері соціальної захищеності інвалідів. Показано роль адміністративної юстиції у забезпеченні екологічної безпеки у сфері цивільної авіації.

Здійснено перший історичний огляд кодифікацій цивільного законодавства на українських землях в період 1797 - 1991 рр. Проаналізовано методологічні засади кодифікації цивільного законодавства та надано його періодизацію. Досліджено загальні (негалузеві) та галузеві кодифікації, які існували в різні періоди історичного розвитку України. Вивчено приватноправові засади Руської Правди, Литовських Статутів, Соборного уложення та Прав, за якими судився малоросійський народ. Розглянуто галузеві кодифікації цивільного законодавства (від Галицького цивільного кодексу 1797 року до Основ цивільного законодавства Союзу PCP та республік 1991 р.).

Висвітлено проблему створення системи ситуаційних центрів сектора безпеки й оборони (СБО) України. Проблема є актуальною, оскільки у разі виникнення загроз загальнодержавного масштабу СБО повинен працювати злагоджено, як єдиний механізм. Наведено перелік органів державної влади, які входять до складу сектора безпеки й оборони України згідно з законом України "Про національну безпеку України". Відмічено роль ситуаційних центрів (СЦ) у системах підтримки прийняття управлінських рішень структурами СБО у разі реагування ними на кризові ситуації. Наголошено на необхідності створення системи СЦ та єдиного інформаційного середовища (ЄІС) для їх роботи. Надано узагальнену структуру системи СЦ на чолі з Головним СЦ. Відмічено, що першочерговим завданням під час створення ЄІС має бути створення метамоделі даних, які входять у ЄІС. Як метамодель даних запропоновано метамодель багатосторонньої програми міжнаціональної взаємодії MIP (Multilateral Interoperability Programme) НАТО, яка відповідає стандарту MIP JC3IEDM (Joint Command, Control and Consultation Information Exchange Data Model - об'єднана модель даних з обміну інформацією для управління, контролю і консультування). Проведено паралель між роботою НАТО з країнами-учасниками та системою СЦ органів державної влади, що входять у СБО, на чолі з Головним СЦ. Надано опис та концептуальну схему метамоделі даних, які можуть бути використані під час побудови ЄІС системи СЦ СБО. Концептуальну схему показано у нотації IDEF1X, яка застосовується для опису структури реляційних баз даних. Аналогічно до MIP запропоновано ввести поняття рівня стандартизації основних структурних елементів метамоделі та правила їх найменування. Наведено приклади. Зроблено висновки про значення та необхідність метамоделі даних під час створення ЄІС СЦ СБО.

Цель работы - на основании анализа мирового опыта определить целесообразность введения эвтаназии в Украине. Эвтаназия - наиболее спорная и неоднозначная тема научных исследований, которая стоит на грани медицины и права. Под понятием эвтаназии понимают вид поведения медицинского работника (действие, бездействие или решение), который совершается сознательно и умышленно, а также направлен на прекращение невыносимых страданий (физического, психического, нравственного и иного характера), осуществляется по неоднократной и однозначной просьбе пациента (а в случаях, предусмотренных законом, его законного представителя), при условии его полной, своевременной и объективной информированности о последствиях такого вмешательства, которое в результате приводит к смерти. В мире нет единого подхода к вопросам легализации эвтаназии. Сегодня формируется тенденция легализации пассивной эвтаназии в правовых порядках отдельных экономически развитых стран. Однако этому предшествовала серьезная общественная полемика с наиболее широким привлечением к ней кроме юристов представителей медицины, биоэтики, философии, социологии и иных наук. Несмотря на сложившиеся тренды, эвтаназия ни в одном из своих проявлений и форм не может считаться достаточным основанием для лишения человека жизни и соответствующего прекращения его права на жизнь. Приоритетным направлением развития должна быть не легализация эвтаназии, а развитие паллиативной помощи, которая имеет целью устранение боли и всестороннюю поддержку пациентов, членов их семей, а также иных лиц.

Сформовано єдину концепцію принципів спадкування в цивільному праві України. Виявлено гносеологічні й історичні передумови виникнення та розвитку принципів спадкування за законодавством, що діяло на території сучасної України в X - XX ст., та з'ясовано зміст принципів спадкування за цивільним правом сучасної України. Визначено поняття, ознаки та види принципів спадкування в цивільному праві, основний критерій для їх класифікації. Розкрито особливості практичної реалізації галузевих, підгалузевих та інституційних принципів спадкування. Розроблено конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання в досліджуваній сфері. Розроблено пропозиції щодо зміни Цивільного кодексу України в частині наділення фізичних осіб з 14 років правом відмовлятися від спадщини або відкликати подану заяву щодо прийняття спадщини без згоди батьків, піклувальників; можливості зміни черговості у спадкуванні за законом не тільки шляхом укладення договору про зміну черговості у спадкуванні, а й через подання заяви одним із спадкоємців.

Проведено перше комплексне монографічне дослідження в Україні, присвячене аналізу поняття злісності як наскрізного кримінально-правового поняття. Сформульовано поняття «злісність» у вітчизняному кримінальному праві: це умисне стійке спрямування особи на вчинення однорідних за своєю суттю діянь, що окремо не становлять високого рівня суспільної небезпеки і не є злочинними, проте у разі неодноразового (систематичного) їх вчинення у своїй сукупності досягають того рівня якості, коли у цілому діяння набуває ознак злочину. Проведено історико-правове дослідження поняття «злісність» у пам’ятках вітчизняного кримінального законодавства, що дозволило виокремити та охарактеризувати дев’ять історичних періодів її генези та регламентації. Констатовано, що «злісність» у кримінальному законодавстві часів СРСР регламентована як оціночна ознака, що могла підлягати розширеному тлумаченню та слугувала дієвим інструментом для необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності широкого кола осіб, залежно від суспільно-політичної ситуації на певний період часу.

Розглянуто проблему обміну інформацією між автоматизованими системами ситуаційних центрів (СЦ) органів державної влади сектора безпеки і оборони (СБО) України. Проблема є надзвичайно актуальною на сьогодні, оскільки при виникненні загроз загальнодержавного масштабу (воєнного втручання, тероризму, надзвичайних ситуацій) СБО повинен працювати як єдиний злагоджений механізм. Тому створення системи СЦ СБО та налагодження обміну інформацією між ними є необхідною умовою для цього. Надано оцінку таким найбільш поширеним типам інтеграції даних у інформаційних системах (ІС), як сховища даних, федералізація даних та сервіс-орієнтований підхід. Як найбільш сучасний підхід до інформаційної взаємодії розрізнених ІС запропонований сервіс-орієнтований підхід. Наголошено, що для обміну даними недоцільно отримувати доступ до інших ІС та самостійно здійснювати пошук там необхідної інформації. Навпаки, пропонується вичленити із предметних областей ІС різних СЦ предметну область (ПрО) обміну даними та визначити необхідні для обміну теми. Далі для кожної теми побудувати тематичне представлення згрупованих, аналітичних дата за типом вітрини дата. Такі представлення стануть джерелом дата для відповідних сервісів у СОА і можуть використовуватися у режимах Публікація/Підписка та Запит/Відповідь. Розглянуто метод і запропоновано алгоритм взаємодії ІС розрізнених СЦ на основі використання онтології ПрО обміну даними та СОА. Як зразок взято сімейство специфікацій з обміну даними MIP4-IES Програми багатосторонньої взаємодії НАТО (МIР). На основі законодавчих документів у сфері реагування на надзвичайні ситуації (НС) побудована онтологія ПрО обміну даними між ІС СЦ при реагуванні на НС. Наведені приклади тем та тематичних представлень, які можуть бути сконструйованими на основі побудованої онтології ПрО обміну даними.