З позицій системної методології проаналізовано дані літературних джерел щодо права людини на продовольче забезпечення з боку держави в надзвичайних ситуаціях. Розглянуто особливості нормативно-правового та організаційно-економічного вирішення даної проблеми за різних часів у США, Росії та інших країнах СНД. З урахуванням зарубіжного досвіду висвітлено концептуальні погляди щодо продовольчої безпеки України, а також її місця в системі національної безпеки. Подано систематизований перелік інформаційних джерел, а також нормативно-правових актів України з даного питання.

С позиций системной методологии проанализированы данные литературных источников о праве человека на продовольственное обеспечение со стороны государства в чрезвычайных ситуациях. Рассмотрены особенности нормативно-правового и организационно-экономического решения данной проблемы в различные периоды в США, России и других странах СНГ. С учетом зарубежного опыта освещены концептуальные взгляды на продовольственную безопасность Украины, а также ее место в системе национальной безопасности. Приведены систематизированные перечни информационных источников, а также нормативно-правовых актов по данному вопросу.

Розкрито суть поняття конституційно-правового регулювання зарубіжних країн. Розглянуто питання їх державних устрою та політики, політичних партій і режимів, партійних систем, форм правління. В Особливій частині висвітлено питання конституційного права окремих країн світу, які належать до різних правових систем сучасності, зокрема, Бразилії, Японії, Китаю, Болгарії, Польщі, Росії, Канади, Швейцарії, Італії.

Раскрыта сущность понятия конституционно-правового регулирования зарубежных стран. Рассмотрены вопросы их государственных устройства и политики, политических партий и режимов, партийных систем, форм правления. Освещены вопросы конституционного права отдельных стран мира, принадлежащих к различным правовым системам современности, в частности, Бразилии, Японии, Китая, Болгарии, Польши, России, Канады, Швейцарии, Италии.

Дисертацію присвячено питанням інституту громадянства у міжнародному праві. У роботі проаналізовано поняття "громадянин", "підданий", "іноземець", "апатрид", "біпатрид", охарактеризовано правовий статус цих осіб, подано правове тлумачення термінам "громадянство" і "державна належність". Розгляднуто питання співвідношення міжнародного і внутрішнього права в галузі громадянства, громадянство Європейського Союзу. Викладено аналіз та класифікацію міжнародні договори про громадянство. Здійснено комплексне дослідження та міжнародно-правову оцінку законодавств про громадянство іноземних держав і України, а також розкрито деяки наслідки їх протиріч (зокрема, подвійне громадянство і безгромадянство). Запропоновано конкретні рекомендації з питань удосконалення міжнародно-правового регулювання громадянства, висвітлено деякі проблеми громадянства в Україні з погляду міжнародного права.

Мета роботи - розробка комплексного науково-методичного підходу до оцінки ефективності державних цільових програм у соціальній сфері. Аналізуючи, систематизуючи та узагальнюючи нормативно-правові документи з питань здійснення оцінки державних цільових програм, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних дослідників, розглянуто основні напрямки оцінки ефективності державних цільових програм у соціальній сфері, визначено існуючі проблеми проведення оцінки. У результаті дослідження розроблено науково-методичний підхід до оцінювання ефективності державних цільових програм у соціальній сфері шляхом розрахунку інтегрального показника ефективності, що враховує вплив позабюджетних факторів і часових лагів і базується на використанні бінарних оцінок ефективності окремих показників і булевої оцінки ефективності програми в цілому. Обгрунтовано, що використання розробленого підходу дозволить більш точно оцінити рівень ефективності державних цільових програм у соціальній сфері з позиції досягнення визначеного соціального ефекту в розрахунку на одиницю вкладених бюджетних коштів та оптимізувати систему контролю за їх використанням. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є визначення вхідних показників і коригуючих коефіцієнтів для оцінки ефективності конкретних державних цільових програм у соціальній сфері, а також практична імплантація науково-методичних підходів у систему моніторингу і оцінки виконання державних програм.