У монографії визначається специфіка трансформації детермінант соціально-економічної нерівності в умовах перебудови суспільства; виявляються структурні зміни ролі соціокультурних компетенцій окремих соціальних груп; досліджуються ключові критерії соціально-економічної нерівності та соціально-економічного розшарування населення; визначається вплив громадянського суспільства на розвиток соціально-економічної поведінки та стан українського соціуму; а також пропонуються рекомендації щодо гармонізації соціальної політики та процесів розвитку ринкової економіки. Розрахована на фахівців, науковців та широке коло читачів, які цікавляться проблемами соціально-економічної нерівності у трансформаційних суспільствах.

Доповідь підготовлено за результатами багаторічних досліджень фахівців ряду інститутів Національної академії наук України: Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи, Інституту економіки та прогнозування, Інституту економіки природокористування та сталого розвитку, Інституту соціології, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса. Стрижневою ідеєю доповіді є трактування сутності цивілізаційного прогресу на засадах людиноцентричності соціуму, економіки та екології. Головною передумовою і водночас результатом успішного розвитку визначено справедливість по відношенню до тих поколінь, які нині живуть, і до тих, які прийдуть у цей світ в майбутньому. У доповіді наведено докази того, що процеси людського розвитку в Україні відповідають глобальним трендам і спрямовані на досягнення вищих соціо-гуманітарних цілей держави. Доведено, що досягнення усталеності людського розвитку можливе за кількох умов: зміні світоглядної позиції еліти та провідних суб’єктів економічних, екологічних та соціальних відносин; оволодінні інтелектуальними діячами новою науковою парадигмою; впровадженні нових моделей споживчої, трудової та соціальної поведінки населення; розробленні та втіленні у державну політику механізмів подолання системних обмежень гуманізації суспільного розвитку. Саме такий підхід забезпечує можливість подолання негативних чинників формування та використання природних, економічних і соціальних ресурсів, вирівнювання доступності ресурсів для різних верств та соціальних шарів населення, створення надійних інституційних механізмів передбачення системних загроз та ризиків, попередження або пом’якшення наслідків їх реалізації. Матеріали національної доповіді розраховані на фахівців органів законодавчої та виконавчої влади, науковців, експертів та аналітиків, небайдужих представників бізнесу та активних діячів суспільства.

У доповіді висвітлено стан досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ), уточнено матрицю завдань та індикаторів ЦРТ та встановлено реальні цільові орієнтири до 2015 року з використанням широкого кола інформаційних, статистичних та аналітичних матеріалів. Проаналізовано перешкоди на шляху динамічного розвитку країни, визначено основні проблеми нинішнього етапу реалізації завдань ЦРТ та запропоновано рекомендації щодо оптимальних шляхів їх вирішення. Публікація стане у нагоді урядовцям, працівникам міністерств та відомств, керівникам та фахівцям місцевих органів виконавчої влади, науковцям, діячам громадських організацій, усім, кого цікавлять питання соціально-економічного та людського розвитку України.

Національна доповідь висвітлює стан досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття (ЦРТ) в Україні та базується на широкому колі інформаційних, аналітичних і статистичних матеріалів. У доповіді наведено аналіз тенденцій національного розвитку та перешкод на його шляху, ключові проблеми та рекомендації. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України здійснило аналіз успіхів і викликів на шляху досягнення завдань ЦРТ до 2015 року. Ця робота відбувалася за підтримки Проекту Програми розвитку ООН «Прискорення прогресу на шляху досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття в Україні» спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України. Для забезпечення об’єктивності оцінок до процесу підготовки доповіді, обговорення досягнення ЦРТ, визначення проблем та розроблення рекомендацій долучилися понад 200 провідних фахівців у тематичних сферах ЦРТ. У публікації наведена динаміка досягнення цілей за ключовими індикаторами. Бенчмаркінгові орієнтири для досягнення до 2015 року були встановлені у 2000 році й оновлені у 2010 році на підставі розрахунково-прогнозної роботи щодо окреслення тенденцій розвитку на довгострокову перспективу та аналізу стану виконання завдань ЦРТ (з урахуванням змін у національній статистиці).

Оцінка ефективності державної політики з підвищення якості життя можлива на основі здійснення аналізу значень відповідних індикаторів у часовому (ретроспективному чи прогнозному) або в просторовому (міжтериторіальному) аспектах. У першому випадку це дає змогу оцінити вплив соціально-економічних реформ на рівень життя населення, відстежувати зміни відповідних параметрів якості життя у процесі реалізації програм на національному і регіональному рівнях. У просторовому аспекті – дозволяє виявити міжрегіональні та міжкраїнові відмінності в якості життя населення для визначення орієнтирів державної та регіональної соціально-економічної політики. Підвищення якості життя людей у поєднанні зі створенням належних умов для реалізації інноваційної моделі економічного зростання, досягнення і перетворення високих стандартів якості життя у потужний чинник глобальної конкурентоспроможності України є стратегічними управлінськими завданнями. Визначення основних компонентів та чинників впливу на якість життя населення, формування стратегії управління якістю життя дозволить забезпечити гармонізацію цілей економічного зростання, розвитку людини та збереження навколишнього середовища. Публікація може стати у нагоді урядовцям, працівникам міністерств та відомств, керівникам та фахівцям місцевих органів виконавчої влади, науковцям, діячам громадських організацій та спеціалістам з питань соціально-економічного й людського розвитку України. Результати досліджень можна використовувати у процесі розроблення стратегії управління якістю життя. Це надасть можливість підвищити ефективність та результативність державної політики у сферах охорони здоров’я, освіти, зайнятості, безпеки.