Цей словник є спробою лексикографічно зафіксувати швидкозмінний та плинний за своєю природою сленґовий шар української мови - той його складник, якого, на переконання користувачів російської фєні, не існує (як, утім, і самої мови), а на переконання користувачів правдиво народної, джерельної, солов'їно-калинової мови, і не повинно існувати. Тим часом доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька, взявши за джерельну базу тексти художньої літератури, засобів масової інформації, наукових видань, або й просто зразки розмовної мови, уклала словник, який містить сучасну жарґонну лексику різнотипного соціяльного походження, а також лексику розширеного вживання, що поповнила жарґонізовану розмовну мову. "У професійного філолога і пересічного мовця, - пише авторка в передмові, - почасти складається уявлення про суто російський характер жарґонного слововживання, неконкурентноспроможність української мови у розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати сучасні іронічні стилі спілкування. Варто вчитатись у зібрані тут репліки, діялоги, тексти, щоби пересвідчитись в українськості того жарґоновживання, яке, на перший погляд, може здатися прероґативою російських розмовних моделей. Крім того, суржикове слово у суто комунікативному аспекті не завжди свідчить про брак мовної культури чи незнання українського лексичного відповідника: нерідко, особливо в інтеліґентських дискурсах, чужомовність підсилює іронічне, сміхове начало, закладене у цій лексиці". Від того, наскільки присутній у свідомості українських мовців національний сміховий вербальний простір, великою мірою залежить виживання та зміцнення комунікативної потужности української мови. Словник містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень. Він розкриває значення кожного з них, подає його соціяльну та стилістичну характеристику, а часом також наводить короткий етимологічний коментар.

В навчальному посібнику висвітлено формування суспільної свідомості та культури селянського населення України і Росії, починаючи з зародження у цьому середовищі раціонального мислення. Вивчено структуротворні чинники, структуру, сутність та енергію руху селянської культури, а також співвідношення її виробничо-утилітарної та святково-естетичної сфер. Розглянуто структуру особистості патріархального селянина. Охарактеризовано народні релігійно-ідеологічні рухи. Показано значення творчості Т. Г. Шевченка у формуванні української та російської культур.

У книзі автор викладає свою теорію простору. Ця теорія дозволяє пояснити практично всі явища живої і неживої природи. Розглядаючи взаємодію безперервно мінливого неоднорідного простору з матерією, яка має конкретні властивості і якості, автор вводить поняття «квантування простору за матеріями». Подібний підхід дозволяє звести всі природні явища в одну гармонійну, не суперечливу систему. І, як наслідок, вперше з’являється можливість пояснити природу гравітаційного, магнітного та електричного полів, як результат взаємодії неоднорідного простору з неоднорідно розподіленою в ньому матерією. Використовуючи принцип неоднорідності, автор показує єдність законів природи на рівні макро- і мікрокосмосу. Уперше сформульовані необхідні та достатні умови для виникнення життя не лише на нашій планеті, але і на мільярдах інших планет із моменту їх виникнення. Книга буде цікавою як для учених і філософів, фахівців, викладачів, так і для широкого кола читачів, кому небайдужі проблеми пізнання життя на Землі і досягнення вищого рівня свідомості розумної матерії.

Літочислення Дніпропетровська викликає жваві суперечки в історіографії. Для пересічного мешканця все просто — місто виникло в 1776 р. Початок саме такому стереотипу масової свідомості поклало гучне святкування 200-річчя Дніпропетровська у 1976 р. Ця дата є дотепер актуальною як для офіційних органів влади, так і для офіційної історії міста. Теза про те, що місто виникло наприкінці XVIII ст. як принципово новий об’єкт, не пов’язаний з історією попередніх населених пунктів, утвердилася вже з ХІХ ст. Офіційна історіографія дореволюційної доби робила акцент передусім на акції урочистого закладення Преображенського собору у 1787 році, згадуючи при цьому і про невдалий досвід розміщення Катеринослава на р. Кільчень. В книзі розглядають "іншу, справжню історію міста", яка є наслідком не упередженого погляду на факти.

  Текст у форматі PDF 2.01 Мб

Т. 1 : Етнолінгвістичні студії. - 356 с.

У книзі досліджено поховально-поминальний обрядовий комплекс Полісся. Подано опис мовних та предметно-дійових складових цілісного культурного тексту поховального й поминальних обрядів Полісся та інших українських і слов'янських історико-етнографічних регіонів та районів. Окремі елементи поліського поховально-поминального обряду розглянуто на тлі інших явищ слов'янської духовної культури. Усе це спрямоване на з'ясування основи культурного явища та його номініції, що є відображенням давньої картини світу в свідомості носіїв традиційної культури. Для фахівців-етнолінгвістів, мовознавців, етнологів, фольклористів та всіх шанувальників української і слов'янської традиційної духовної культури.

Дві праці Дмитра Донцова (1883-1973) - відомого вченого, ідеолога українського націоналізму, мислителя ХХ ст. - написані у 1938-1944 рр. Автор окреслює ідеал нової суспільності, ставить дороговкази для українців: розвивати героїчні традиції нашого народу, формувати еліту високої національної свідомості, державницького мислення, яка прагне безоглядно служити своєму народові.

У книзі висвітлюються теоретико-методолоіічні засади вивчення політико-естетичних феноменів, взаємозв'язок політичного буття та свідомості, вплив міфічного й історичного світоглядів на сприйняті політики, можливість застосування естетичних категорій у процесі аналізу естетичних проявів політики й історичне втілення останніх. Показано, що естетичне сприйняття передусім позначається на становленні владної свідомості. Політико-естетичні феномени сприймаються суб'єктом завдяки механізму принадження, що постас як процес некритичного засвоєння естетичних образів як належних цінностей — мисленнених і повелінкових взірців. В історії політико-естетична феноменологія постає у вигляді міфів, телеологічних уявлень, тоталітарних і демократичних ритуалів.

Ч. 1. - 1 - 471 с.

У дослідженні запропоновано концепцію світоглядної культури особистості, що топологічно належить свідомості людини, позначає організаційні рівні, подає морфологічний устрій і наділяє її низкою оригінальних властивостей щодо світорозуміння і самовизначення людини у соціальному світі на основі отримання і переробки смислів як з підвалин Фізичного Всесвіту або психосфери, так і з глибин Семантичного Всесвіту або ноосфери, має властивість створювати й утримувати власне смислове поле. Визначено наукові підходи та методологічну базу щодо дослідження параметричних характеристик явища, проаналізовано його природу, сутність, зміст, форми буття, елементну базу, структуру та рівні, досліджено морфологію механізму збудження, продукти смислового і культурологічного простору смислової сфери особистості, виділено її механізми та функції, обґрунтовано критерій якості її сформованості, проведена перевірка стану та зрілості світоглядної культури особистості в умовах українського суспільства.

As I tried to answer the question of when this book originated and who helped me most in my work on it, my thoughts kept returning to a day in the early 1980s. I was in graduate school at the University of Dnipropetrovsk, and my undergraduate adviser, Iurii Mytsyk, showed up on my doorstep with two books in his bag. One of them was a pre- 1917 edition of Mykhailo Hrushevsky's Illustrated History of Ukraine, and the other was Mykola Zerov's Lectures on the History of Ukrainian Literature, published in 7977 by the Canadian Institute of Ukrainian Studies. My guest had reason to believe that he was under investigation by the authorities for anti-Stalinist remarks that he had made at a private meeting. He was expecting a search of his apartment and wanted to get rid of the compromising publications in his home library. I agreed to take both books for safekeeping. I had read Hrushevsky before in the special collections of the Moscow, Kyiv, and Lviv libraries, but this was my first opportunity not merely to gulp down excerpts in the course of short research trips, but to read a whole book carefully at home, thinking about what I was reading. Hrushevsky's book struck me as a revelation about the Ukrainian past - a truth hidden from us by official Soviet historiography and the regime that it supported. It was my first encounter with an alternative account of East Slavic history, one that went far beyond the class-struggle-driven and Russocentric narrative of Soviet historiography. Its scholarly appeal and the fact that it was prohibited in the USSR made it especially attractive in my eyes. From that point on, I knew what the history of Ukraine was and how the Soviet version had to be reconstructed to meet the demands of historical scholarship.

Попри численні студії козаччини, проблема реконструкції релігійної свідомості козацтва залишається на маргінесі наукових зацікавлень дослідників. Завданням цієї книги є висвітлення реальної ситуації в царині стосунків низового козацтва з церковними структурами. Для розкриття цієї проблеми на конкретному рівні найбільш репрезентативним може бути зріз стосунків Війська Запорозького Низового з київськими чоловічими монастирями. Упродовж XVII-XVIII ст. саме в цій сфері сформувалася своєрідна система зв'язків духовного, соціального та економічного характеру. Наприкінці роботи автор розглянув життя та побут київських ченців на Запорожжі, їхню роль у церковно-релігійному житті січовиків, а також зворотний бік зв'язку - паломництва січовиків до київських обителей. Завершує роботу мінідослідження про записи запорозьких козаків у синодиках київських чоловічих монастирів.

Монографію присвячено методологічним проблемам рецепції європейського досвіду як цілеспрямованого процесу селекції, осмислення і прагматичного опрацювання теорії і практики. Предметна увага приділяється гносеологічним аспектам гуманізації історичної свідомості і, зокрема, процесу реконструкції критичного мислення на складному етапі демократичної трансформації. Окреслюються можливості розширення філософських горизонтів теоретико-методологічного аналізу історичних явищ і процесів. В контексті проблеми раціональності акцентується евристичний потенціал взаємодії історії та логіки. Наголошується зростання ролі дискурсивної етики у справі відновлення цілісності історичного світогляду. Розглядаються функціональні аспекти історичного досвіду під кутом зору еволюції соціального змісту європейської ідеї. Пропонується актуальне узагальнення досвіду соціальних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи. Підкреслюється особлива роль європейських соціальних стандартів як системного чинника українського культурно-цивілізаційного вибору

Это собрание воспоминаний, посвященных одному из тех людей, характеристика которых не укладывается в одно определение. Кто такой Тимоти Лири — опасный безумец, непризнанный пророк, безответственный псевдоученый, опередивший свое время гений, уголовный преступник или невежественный шарлатан? Насколько пестр перечень увлечений Лири — от медитации до карт Таро, от магии до психобиохимии, от Интернета до священных тибетских текстов — настолько же пестр и список близких ему людей, среди которых присутствуют ученые, политики, звезды Голливуда, предприниматели и музыканты. Все они вспоминают о Тимоти, отдавая дань почтения этой незаурядной фигуре, бросившей вызов всем табу американского общества.

Книжка всесвітньо відомого німецького філософа Юргена Габермаса присвячена аналізу особливостей і проблем сучасного мислення. В центрі уваги знаходиться евристичний потенціал класичних форм раціональності і ті новації (зокрема, прагматичний поворот), які характеризують філософський дискурс сучасності. Актуальність книги полягає в тому, що вона пропонує продуктивний сценарій подолання тієї непевності й навіть кризи інтелектуальної культури, яка пов'язана з викликом постмодерну та деструкцією класичних теоретичних парадигм. Стверджуючи власну позицію як постметафізичну, автор полемізує, з одного боку, з новітніми спробами повернення до метафізики філософії свідомості, а з іншого - з контекстуалістськими варіантами критики розуму. Для науковців, викладачів, студентів і всіх, хто цікавиться етикою, соціальною філософією та філософською антропологією.

Питання місця і ролі Організації Українських Націоналістів в українському визвольному русі досі залишається одним із найбільш дискусійним в історіографії. Важливим аспектом цієї проблеми є ставлення ОУН до євреїв, що досі не знаходило належного висвітлення в працях істориків. Пропонована увазі читачів робота є чи не першою, де головним об’єктом дослідження обрано саме формування позиції українських націоналістів щодо єврейського населення протягом 1920-1950 років. Опираючись на багатий джерельний матеріал, зокрема документи ОУН та УПА, які вперше вводяться в науковий обіг, автор переконливо спростовує численні стереотипи, що побутують як в історіографії, так і в суспільній свідомості.

Работа Умберто Эко, максимально полно раскрывающая универсум Джойса, и в особенности двух его монументальных произведений: «Улисса» и «Финнеганова помина» («Поминок по Финнегану»). Понять до конца такого писателя, как Джойс, может лишь такой ум, как Умберто Эко, - подобная мысль возникает после прочтения этой книги. Эко прослеживает весь литературный путь великого ирландца – от приверженности католической схоластике, вынесенной им из иезуитского колледжа, до разрушения языка и создания «новой формы мира». Заслуга же Джойса – и его вызов всем последующим литераторам – видится в сокрушении традиции и в открытии для европейской словесности «возможностей хаоса».